Вплив ідей Тараса Шевченка на творчість Ірини
Невицької
(До 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка)
Величезна
увага поета-кріпака, революціонера-демократа до жінки-матері жінки-трудівниці,
наймички і покритки та сиріт не в одної людини викликає емоції жалю і гніву за їх долю і нелюдське
життя.
І. Франко
говорив: «Історія світової літератури не знає
поета, який би став таким послідовним, таким гарячим, таким свідомим
оборонцем права жінки на повне і людське життя, яким був Тарас Шевченко».
Жіноча
проблематика притягувала увагу і нашої письменниці, самовідданої і сильної
духом Ірини Невицької. Вона щиро вболівала за жіночу долю
і під впливом свого чоловіка Омеляна Невицького, який мав дуже близькі стосунки
з Галичиною, черпала силу волі і духу з Шевченкового «Кобзаря», датованого 1898
роком, що зберігається у фондах СНМ -
МУК у Свиднику з написом – Власність
ОмелянаНевицького.
Ірина
Невицька згадує: «Друга половина XIX століття була ренесанцією нашої культури і
народного життя. Дух Шевченка стукав на тяжкі двері Карпат... Після 1848-49 рр.
віджили і наші Карпати, звучало наше слово, наша пісня у наших горах. Перо
наших письменників ворухнулося, воно будило до праці, до любові рідного
слова».У тому часі ширилося у нас москвофільство. Його газета «Русское слово»
писала: «У Пряшеві перед двома роками зібралися 12 апостолів на
тайноесобрание, котрі напроти всяких перепон заложили «Просвіту» (14. X. 1930)
і до неї стала горнутися головно молодь, бо ці апостоли – Бигарій, Андрейкович,
Кизак, Невицька, Качмар, Зубрицький, Дюлай та ін. сміли висказати наші кривди і
правду. Там не чути мадярської бесіди, там не танцюють чардаш. Там ані сліду з
такої рускості. Там тільки лекції, декламації, співи, там тільки про народ, про
освіту говорять, там якось дуже демократично. Там Шевченка ославляють, якого по
плану школьного реферату і гр. кат. препарандії мусять виучувати, але
по-іншому, бо як можна «спростака» Шевченка виучати і славити?»
В
газеті «Слово народа», яку заснувала і очолювала Ірина Невицька, писалося:
«Якби ви Шевченка пізнали, знали би ви його цінити і честувати, але нам ще до
того далеко, точніше, не так далеко, як опасно. Його думка, його чиста душа,
його наука та терпіння, його серце і любов до нас високі, бо тоді не були б ви
заказали ученикам учительської препарандії на академію в пам’ять Шевченка
появитися» – і закінчує словами Шевченка:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає!
У
тій же газеті «Слово народа» можна прочитати і таке: «...жидовский жаргон язык есть при нимецком литературном языке то самое или подобное, что при русском литературном языкеесть наречие так называемое украинское... Украинцы испортили красивий литературный язык».
Ірина
Невицька на це відповідав: «Ви, ґосподин», дуже помиляєтесь коли кажете, що
українці «испортили» красивыйрусскийлитературныйязык. Шевченко нас учить:
Не дуріте самі себе!
Учитесь, читайте
І чужому научайтесь
Свого не цурайтесь!
Ми
цього заклику і тримаємось! Не ми, українці, портимо московську мову, а ви,
підкарпатські «ґаспадины».
Історія
не повертається, вона повторюється. Вище сказане нагадує нам нашу сучасну сумну
ситуацію, коли «пасинки» наших дідів і прадідів «за шмат гнилої ковбаси»
запродали людськість свою і честь та роз’єдинили нашу сім’ю єдину, а тепер не
знають і між собою сперечаються, де пасує писати віджилий твердий знак /ъ/, а
де і чи ї.
Тарас
Шевченко вважається основоположником нової української літературної мови, у
якій вперше в її системі спостерігаються певні форми її сучасної норми. Поет вважає
єдиною метою свого життя служіння пригнобленому народу:
Возвеличу малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло них поставлю
слово!
Ірина
Невицька, захищаючи позиції використання народної мови, вперше у нас, на
Пряшівщині, запровадила у друкованому органі «Слово народа» на фонетичній
основі писану літературну мову, чим випередила у нас, на Пряшівщині, всіх
сучасних працівників на народно-просвітній ниві і набула собі ворогів у
боротьбі за культуру газети. Та щораз нові інсигнації змусили її покинути Пряшів
і переїхати зі своїми шістьома дітьми в Ужгород.
За
прикладом Тараса Шевченка Ірина Невицька будила наш народ з летаргійного сну,
жила глибокою вірою у народ, за який вона, як писала, «готова прийняти
найлютіші страждання, а як прийде час, з успіхом і померти». Це не
«патетичність, а свідома себе самопожертва». Письменниця сіяла зерна своїх ідей
на наше благо. Їх суть вона виразила словами:
Мій народе окований,
Пас це славних днів:
Скинь окови ненавиджених панів!
Її
слова співзвучні з Шевченковими:
Поховайте
та вставайте,
Кайдани
порвіте
І
вражою злою кров’ю
Волю
окропіте.
Войовничо-патріотичні заклики Ірини Невицької до боротьби,
озброєні символами топір, окови, звони, гомін, гармати - грали безупину і в
свій танець звали усіх – від Заходу до Сходу та збудили за горами маму Україну.
А у горах, у Карпатах Раду на пораду.
Під татранськимстарим замком
Засіяло сонце.
Згудів майдан у Любовні відважним
кличем:
Волю для Карпат!
Окова паде!
Брати! Браття з Закарпаття –
Ми один народ!
Сучасні
події в Україні пригадують нам Старолюбовнянську Одисею з 18 листопада 1918 р.
і виникнення Руської Народної Ради в Любовні та відрив Закарпаття від Угорщини
і приєднання його до України.
Саме
у Старій Любовні, у найвіддаленішому кутку нашого регіону, на багатолюдній
маніфестації народних мас звучали заклики:
Двигни руку братам до злуку!
Гартуймо всі духа! Присягаймо!
Братерство, вірність, злуку, рай!
Хай живе свобода! Всі за одного
Один за всіх! – Вставай!
Здавалось
уже, що загине 45-мільйонний у світі другий по великості слов’янський,
українсько-руський народ. Здавалось уже, що під залізною рукою російського
деспотизму і мадярського та чеського гніту на вічні віки усне наша
добра стара мати, наша славна Україна, де колись колисана і колиска наших
прадідів. Але не так стало, не допустив Бог і дав нам Шевченка, апостола правди
і свободи, дав: нам одного бідного, але великого духом кріпацького сина –
Шевченка, гремучий голос якого розлетівся по широких степах України і народ
став до нового життя. Сам був сиротою, сам ходив та плакав та людей глядів, щоб
добру навчились. Але дарма, доля не бажала йому... Сам так співав та розвеселяв
себе: нема в світі гірш нікому, як сироті молодому. Але це не забрало від нього
дяку, щоб далі не співав. Він кличе:
Прозріте, люди, день настав!
Розправте руки, змийте луду.
В
унісон Шевченка І.Невицька закликає:
Повстань, народе славний!
Словом воєводи гримни:
Вперед! Вперед в завзятий бій!
Твій час, твій час уже наспів!
І. Невицька,
як і Т. Шевченко, закликали народ до єднання:
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата,
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
А
Ірина Невицька закликає: Обнімем народ
нещасний!
В
газеті «Слово народа» І. Невицька говорить: «Ми народ поетів. Не
дивно... Довголітнє лихоліття нашого народу, неволя, кріпацтво та
ін. витворили із сліз його чудову народну поезію, чудову пісню, витворили цілий
ряд поетів, які з нашим народом плакали і співали.... Але ані один не був для
нашого народу тим, ким був Тарас Шевченко. Це перший поет європейської міри, це
геній України. Він вийшов із бідної української селянської хати, щоб став для
українського народу апостолом правди і науки! Нема на цілім культурнім світі і
не можна найти чоловіка, який би за свій народ так багато терпів і який би у
своїх писаннях лишив такий вічно живучий спадок, як Шевченко лишив своєму
народу:
Він
закликав:
Свою Україну любіть,
Любіть її ... воврем’я люте.
В останню тяжкуюминуту
За неї Господа моліть.
В
унісон слів Т. Шевченка І. Невицька також закликала:
Любім, діти, землю рідну,
Нашу Верховину.
Батьківщину красну й бідну
У світі єдину.
Тарас
Шевченко вірив у перемогу народу, у його щасливе майбутнє, коли
... на оновленій землі
Врага не буде супостата,
А буде син і буде мати,
І будуть люди на землі!
Зузана
ГАНУДЕЛЬ,
Пряшів.
Довідка:
Ірина НEВИЦЬКA, дівочим прізвищем Бурик (10. 12.
1886, c. Збудcькa
Білa, oкр. Мeджилaбірці
в рoдині вчитeля
- 21. 11. 1965, Пряшів). Пoeтeca, прoзaїк, культурний діяч. Нaвчaлacя в Caбинoві тa Пряшівcькій учительській ceмінарії.
Прaцювaлa у Чичaві
тa Удoлі,
піcля eмігрaції чoлoвікa в CШA
жилa у
Пряшeві (1921-33), Ужгoрoді (1933-39), піcля знoву у
Пряшeві. Пoчaлa
друкувaтиcя у гaзетах «Нeділя», «Нaукa» (1905). У
циклі віршів «Oдиceя нaшoгo нaрoду» (1918) ocпівaлa діяльніcть Руcькoї Нaрoдної
Рaди у Cтaрій Любoвні. Зacнувaлa у Пряшeві «Coюз руcькиx жінoк» (1922) тa видaлa
«Кaлeндaр руcкиx жeнщин». Ініціaтoр зacнувaння
«Прocвіти» у Пряшeві
(1930). З пeрeїздoм дoУжгoрoдa при
товаристві «Прocвітa» зacнувaлa жінoчу ceкцію й
зoргaнізувaлa пeрший з'їзд жінoк (1934).
Виcтупaлa із cтaттями у гaзетах і
журналах «Руcин»,
«Пчілкa», «Жівeнa», «Нaш рідний крaй», «Літeрaтурний лиcтoк», «Руcькoє cлoвo». У
пeрeрoбці під назвою «Прaвдa пoбідилa» видaлa рoмaн Г.
Ceнкєвичa «Quovadis»
(1924). Публікувaлa
прoзoві твoри:
«Пригoди Мaтія Кукoлки»,
«Бoриc Кoлoмaнoвич», «Cирeнa», збірку oпoвідань «Дaрунoк»
(1929).
Більшіcть дрaмaтичних твoрів, які cтaвилиcя
нa aмaтoрській cцeні в Ужгoрoді, Пряшeві, Мeджилaбірцяx тa ін., лишилиcь в
рукoпиcі: «Рoждecтвeнний дaрунoк», «Cудьбa», «Нeпoрoзуміння», «Фeдір Кoрятoвич»,
«Бeзнaдійні», «Дoля», «Oгoнь», «Cвята ніч», «Бoжe прoвидініє» тa ін. Прoпaгувaлa українську клacичну дрaмaтургію,
oргaнізувaлa виcтaви п'єc І.
Кoтлярeвcькoгo «Нaтaлкa Пoлтaвкa» тa Г. Квітки-Ocнoв'янeнкa «Cвaтaння нa Гoнчaрівці»
у Пряшeві. Крaщі
ліричні тa пaтріoтичні вірші: «Зaцвілa кaлинa», «З пoзa гaю coнцe cxoдить», «При
криниці», «Cирoтa», «Ріднe cлoвo» тa ін. Виcтупaлa нa oбoрoну ріднoї мoви.
З 1991 р. у
Пряшeві щoрічнo прoвoдитьcя oгляд xудoжньoгo читaння «Cтруни ceрця»,
приcвячeний пaм'яті
І. Нeвицькoї.
Категорії
- Новини
- Моніторинг
- Про нас
- Про нас пишуть
- Нове життя
- Історія та фотографії
- Календар акцій
- Цей веб–сайт