УКРАЇНЦІ
СЛОВАЧЧИНИ: ІСТОРИКО-ЕТНОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТ
Українці
Словаччини
Русини-українці
Словаччини пам’ятають свої історичні корені
Русини-українці
Словаччини.
Вони вже майже не розмовляють материнською мовою, але пам’ятають і
виконують
пісні своїх предків. Ця пісня свідчить про глибокі історичні корені
зв’язків
усіх гілок українського етносу.
Глобал Аналітик
Українці в
Словаччині
Роман Кухаренко
Останнім часом українці почали
масово
відкривати для себе Словаччину. Однак, відвідуючи цю невеличку
центральноєвропейську країну, вони часто навіть не підозрюють, що в її
культурі
дуже помітною є українська присутність. Тут, звичайно, не йдеться про
якість
окремі, хай навіть дуже промовисті, випадки, як-от: у селі Венеція, що
біля
Бардієва, була записана перша надрукована ще 1571 року українська
пісня;
легендарний засновник поп-арту Енді Ворхол має українське коріння, бо
народився
в родині українців із села Микового біля Міжлабірців.
Згідно з офіційним переписом населення, станом на 2001 рік у Словаччині
проживало 55 000 українців. Порівняно з українцями Румунії українці
Словаччини
почувають себе значно краще. Сягаючи кількості 100 тис. осіб (за
офіційною статистикою
55 тис.).
Розселення
Українці в Словаччині є частиною українського етносу Закарпаття. Протягом сторіч як безпосередні сусіди, так і вони самі називали себе руськими, русинами, руснаками, угроросами, карпаторосами, малоросами, українцями. Проживали вони компактно в понад 270 селах у вузькій смузі на південному боці Карпат довжиною близько 350 км – від лівих притоків Тиси (Закарпатська область України) до річки Попрад на заході Пряшівського краю Словацької Республіки (на півночі ця область межувала з Лемківщиною у Польщі, де до акції «Вісла» теж компактно мешкали лемки-українці).
Пісенники українців Східної Словаччини як
джерело
вивчення буття фольклору
в сучасну епоху
У
статті на основі опрацювання матеріалів архівів, музеїв, бібліотек та
приватних
колекцій
подано
характеристику пісенників українців-русинів Східної Словаччини як
джерела
вивчення фольклору в сучасну епоху. Виокремлено постаті дослідників
фольклору
регіону XIX–XX ст.
Ареалом
традиційної української народної культури Словацької Республіки є
Пряшівщина,
де, як стверджує М. Мушинка, збереглося 250 українських сіл (за версією
одних –
ще з періоду Київської Русі, за версією інших – з ХІІІ–ХІV ст.), у яких
проживає приблизно 120 тис. українців-русинів [21, с. 43]. Міжетнічні
контакти в цьому пограниччі Карпат відбилися в українському
www.skuacc.eu
Slovakian-Ukrainian Culture
Centre
Автохтонне
населення
русинів-українців заселяє компактну територію на північному сході
Словаччини
/біля 250 населених пунктів/ протягом більш ніж тисячу років. Під час
угорського правління вчені або діячі культури часто використовували
назву
Угорська Русь, а його населення називали русини, руснаки, угророси,
карпатські
русини, малороси, українці. Назва Русин була використовувана в
основному до
1945 року, в післявоєнний період - українець, український або синонім
русини-українці.
KyivPost
The first website on
Ukrainian diaspora in Slovakia
launched
Ukrainian
created the first Ukrainian information resource ‘Ukrainians of
Slovakia:
life style and activity’. The ukrajinci.sk web-site creation was caused
by
absence of functional, actualized and informative online resource on
Ukrainian
national minority living in Slovakia. All expenses on the resource
creation
were paid by Miroslav.
This is Slovakia where the Ukrainian Cultural Center has been recently opened. The institution will serve as an editorial office of Ukrainian periodicals, library and venue for cultural events.
VIDIA™ Медіа-портал
української діаспори
Українець
самотужки створив національний сайт у Словаччині
Українці у Словаччині
скаржаться, що
гроші та гранти, які виділяє уряд Словаччини національним
меншинам, не
доходять до них. Про це пише видання «Українські новини в Чехії».
За приклад видання
наводить випадок, коли українці у Словаччині створили сайт про
українську
національну меншину без підтримки держави. Ресурс має назву «Українці
Словаччини: про життя і діяльність».
«Головною причиною створення
веб-сторінки ukrajinci.sk було те, що в
Словаччині немає
веб-сайту про українську національну меншину, який би був повністю
функціональним, постійно актуалізованим, змістовним та розроблений
українською
мовою», – цитує видання автора сайту Мірослава Ілюка.
Витрати на створення
сайту та реєстрацію доменного імені автор оплатив сам, без отримання
будь-якої
фінансової підтримки.
Нагадаємо, нещодавно у
Словаччині відкрили
український культурний центр —
він розпочав роботу після кількамісячної реконструкції. У будинку,
окрім Центру
культури, буде розміщено редакцію української періодичної преси,
бібліотеку та
зал для культурних засідань.
У Пряшеві
через 60 років відбулась зустріч матурантів місцевої гімназії
9 травня перед готелем «Дукля» у Пряшеві зустрілися випускники українського класу Другої одинадцятирічної середньої школи (раніше – руської гімназії, заснованої 1936 року єпископом Павлом Петром Гойдичем, замученим в комуністичній тюрмі). Переважна більшість з них починала навчання в Греко-Католицькій Руській гімназії 1947 року. Після шкільної реформи 1948 року (в результаті якої гімназії були ліквідовані) майже всі вони продовжували вчитися у так званих «єднотних» середніх школах своїх округів, однак після 3 років знов повернулися у Пряшів - вже в український клас Другої одинадцятирічної середньої школи.
Із 36 випускників цього класу на зустріч прибуло 14 бабусь і дідусів – 78-80-річних. Хтось когось після 60 років і не впізнавав, тому найчастішим запитанням було: «А ти хто?». А після відповіді - щирі обійми та поцілунки.
Офіційна
зустріч розпочалася у З`єднаній школі ім. Тараса Шевченка – попередниці
колишньої
Руської гімназії, де їх прийняв директор п. Андрейчак, а нинішні
абітур`єнти
підготували прекрасну програму в репліці «пастушої колиби» випускника
школи ММ,
що нині знаходиться в недалекому селі Канаші і служить місцем для
зустрічей
сучасних абітур`єнтів.
Школи
Словаччини, де вивчають українську мову
АРХІВИ УКРАЇНСЬКОЇ
ЕМІГРАЦІЇ З ЧЕХО-СЛОВАЧЧИНИ
(1917-1945): СУЧАСНИЙ СТАН І МІСЦЯ ЗБЕРІГАННЯ
Мушинка
М.
Як відомо, у міжвоєнний і воєнний періоди Чехо-Словаччина була основним центром української політичної еміграції. Крім десятка українських видавництв, понад півсотні українських організацій та стільки ж редакцій українських часописів, у Празі перебували Український Вільний Університет з двома факультетами (1921-1945), Український Високий Педагогічний Інститут ім. М. Драгоманова (1923-1933), Українська Академія Пластичного Мистецтва (1923-1952), Музей Визвольної Боротьби України (1925-1948); у Подєбрадах - Українська Господарська Академія з трьома факультетами (1922-1935), Український Технічно-Господарський Інститут з трьома відділами (1932-1945); у Модржанах - Українська Гімназія (1925-1945)1. Кожна з цих організацій, редакцій та установ мала свої архіви. Передбачалося, що після виникнення самостійної України їх буде перевезено на рідні землі, де вони прислужаться побудові нової держави. Та сталося так, що наприкінці Другої світової війни майже вся політична еміграція, рятуючись перед репресіями радянських органів, подалася на Захід, залишивши ці архіви в Чехо-Словаччині. Органи радянської контррозвідки ("Смерш") мали у своєму складі спеціяльні частини добре вишколених архівістів, завданням яких було знайти ці архіви, доставити їх у Радянський Союз і надати їх у розпорядження спецслужб для "оперативного використання", тобто для боротьби з "ворогами народу", до яких була залічена вся українська політична еміграція, за винятком невеличкої групи прорадянських елементів, щедро підтримуваних радянською владою. Та і до них ставлення було не завжди позитивним.
Місто (не)нашої
пам'яті
Олександр
ГАВРОШ
Українці
належать до найбільших націй Європи, посідаючи
шосту сходинку із 43 країн. Однієї української діаспори більше, ніж
населення
багатьох держав. Українці за кордоном опинялися по-різному: одних гнала
нужда,
інших — переслідування, але були й ті, хто, живучи на прадідівських
землях,
опинялися у складі інших країн. Такими є наші земляки в Словаччині,
Польщі,
Румунії. Їм було чи не найважче, бо на них спрямували всю державну
машину
асиміляції.
Русинська
пастка
Ярослава
МУЗИЧЕНКО
Заввідділом
Інституту
археографії та джерелознавства НАНУ, автор десятка монографій про
народонаселення Всеволод Наулко нагадує, що будь-яка етнічна спільнота
визначається за притаманними їй спільними рисами. «Закарпатці живуть в
ареалі,
який є продовженням основного етнічного масиву розселення українського
народу,
— каже доктор Наулко. — Мова— західний діалект української, деякі наші
діалекти
ще більше відрізняються від літературної, ніж «мова русинів». За
культурою
закарпатці належать до карпатського типу українського етносу. Четверту
ознаку,
самосвідомість, показав перепис: менше одного відсотка закарпатців
зарахували
себе до русинів».
«Нації вмирають не від
інфаркту, спочатку в них відбирають мову»
Рефлексії
довкола непросвіченої
двомовності Мова – це спосіб самоідентифікації в історичному просторі, метасоціальна площина, що відображає стан генетичної інформації в людині й на рівні нації (соціальний філогенез). Феномен мови у третьому тисячолітті вийшов за межі суто лінгвістичних знань. Вона виконує націєтворчу функцію: соціалізація людини відбувається в атмосфері національної мови. З цієї причини у визначеннях нації більшість дослідників подають мовний компонент, а в ієрархії атрибутів нації мова посідає домінантне місце – поряд із національною самосвідомістю, елементом і виявом якої є ставлення до мови.
у контексті нівелювання прав
української національної меншини
Історія
українців Словаччини: від незнання до безпам’ятства
Останнім часом українці почали масово відкривати для себе Словаччину. Однак, відвідуючи цю невеличку центральноєвропейську країну, вони часто навіть не підозрюють, що в її культурі дуже помітною є українська присутність. Тут, звичайно, не йдеться про якість окремі, хай навіть дуже промовисті, випадки, як-от: у селі Венеція, що біля Бардієва, була записана перша надрукована ще 1571 року українська пісня; легендарний засновник попарту Енді Ворхол має українське коріння, бо народився в родині українців-греко-католиків із села Микового біля Міжлабірців.
У Словаччині, зокрема в східній її частині, українська присутність помітна всюди: у місцевій говірці, топонімах та прізвищах, які явно виказують своє україномовне походження, вишуканому вигляді дерев’яних церков, увінчаних багатораменними хрестами, церковних наспівах, традиційній народній архітектурі, місцевій кухні… Словом, усюди уважне око помітить український слід, хоча самих українців, як свідчить офіційна статистика, напрочуд мало: у 2001 році у Словаччині їх проживало 10 814 осіб (щe 24 201 словацький громадянин записався русином).
Українці Словаччини: борітеся – поборете?
Прискорена асиміляція
У своїй книзі «Національна меншина перед зникненням?» академік Микола Мушинка наводить статистичні дані про українське населення Пряшівщини. Цифри вражаючі: якщо у 1846 року там було зафіксовано 187 тисяч наших земляків, то у 1919 році – вже тільки 134 тисячі, а в 1950-му – 48 тисяч. Третина з того, що було століттям раніше. (І це в той час, коли народжуваність у Карпатах сягала до десяти дітей у родині).
|
УКРАЇНЦІ
у Словаччині: проблеми більші, ніж це здається на перший погляд
|
|
|
Для українців з Польщі сусідня Словаччина може здаватися країною, яка набагато толерантніше ставиться до національних меншин, ніж Польща. Варто згадати хоча б часи «першої» Чехословаччини, яка визнала русинів-українців повноправним державотворчим народом та надала їм рівноцінні права – як і словакам. Потім, коли в післявоєнній Польщі тривала акція «Вісла», у Словаччині подібну ситуацію не можна було навіть уявити. Одним словом, Чехословаччина, на відміну від Польщі, уникнула конфліктів з українцями, а північно-східна Словаччина (Пряшівщина) до сьогодні зберегла свою лемківську культуру і традиції. |
Біля розбитого дзбана. Минуле та сьогодення українців Словаччини
Українці живуть у Словаччині скільки себе пам’ятають. А пам’ятають вони себе одинадцять віків, із тих часів, коли хвиля руських племен, подолавши Карпатські гори, покотилася долинами Закарпаття й вляглася аж попід Татрами. Географічною мовою — це шлях завдовжки 250-300 кілометрів на захід від Ужгорода. Тоді тут утворилося близько трьохсот малих і великих давньоруських поселень. Найбільше з них — Пряшів — стало географічним і духовним центром цього краю. Мабуть, спочатку наші пращури раділи такому стрімкому ривку в глиб Європи, завдяки чому стали володарями родючих земель і багатих лісів, та згодом зрозуміли й зворотний бік цього кроку: у віддаленості від своїх братніх племен випала їм гірка доля бути приграниччям давньоруських територій, яке шарпалося різними завойовниками, переходило з рук у руки. У ХІІ столітті Пряшівщина потрапила під владу угорської корони. Згодом надовго опинилася у складі Австро-Угорщини.
Категорії
- Новини
- Моніторинг
- Про нас
- Про нас пишуть
- Нове життя
- Історія та фотографії
- Календар акцій
- Цей веб–сайт