Неділя пам’яті

 

У неділю, 29.11.2015 р., Архієпископ Пряшівський, Митрополит Чеських земель і Словаччини Ростислав (Ґонт) в кафедральному соборі св. О. Невського в Пряшеві звершив заупокійну  літургію та молебень перед Пам’ятним Хрестом жертвам Голодомору 1932-1933 років в Україні, який  розміщений в ареалі собору.

Його Блаженству співслужило пряшівське православне духовенство.

Владика Ростислав закликав віруючих пам’ятати жертви Голодомору і молитись за невинно убієнних. Гріхи попередників не сміють повторитись у майбутніх поколінь. Перший секретар Посольства України в Словацькій Республіці Оксана Ліщишин нагадала, що під час  Голодомору  загинули мільйони і мільйони  людей і що це була найбільша трагедія, яку зазнав український народ від радянської влади. Висловила вдячність віруючим,  широкій пряшівській громаді, що зберігає пам’ять про жертви Голодомору в Україні.

Присутні запалили свічки пам’яті і поклали квіти до Пам’ятного Хреста.

 

                                                                                  Мирослав Ілюк.

У Празі відкрито Український народний дім

 

У Празі презентували Український народний дім, що позиціонується як консультаційний та культурний центр українських громадських організацій в Чеській Республіці. 

 

З часом там будуть надавати візову та правову підтримку, допомагати в організації бізнесу, оформленні іпотеки та страхування.

У приміщенні є п'ять кімнат, де розмістяться бібліотека, музей, концертна зала.

Наразі зали напівпорожні, і в домі поки працює лише зала для концертів та нашвидкуруч оснащений музей.

«Є багато людей, які хочуть утворити, наприклад, жіночий клуб. Вони могли б збиратись тут у вихідні дні. Чи клуб любителів вишиванки, любителів спорту. Ми з друзями збиралися переглянути, наприклад, футбольний матч чи хокейний матч. Це можна буде робити тут», – говорить керівник Українського народного дому Михайло Топоров.

Тимчасовий повірений у справах України в Чеській Республіці Зіновій Гошовський анонсував, що відомство буде надавати консультації з консульських питань на базі центру. До заснування Українського народного долучились кілька українських громадських організацій  в Чехії.

Станом на вересень 2015 року в Чехії  проживає понад 105 тисяч українських громадян.

Українським народним домом в Україні 19-у і 20-у століттях називали приміщення для організації культурно-просвітницької діяльності, збудовані здебільшого на кошти громад, меценатів і спонсорів, товариств.

Уряд Чехії ухвалив проект прискореного працевлаштування на чеських підприємствах 500 технічних фахівців з України.
Адреса Українського народного дому: Žerotínova 58, Praha 3.

 

За матеріалами Посольства   

України в ЧР.

Зустріч в Посольстві України в СР з Михайлом Шмайдою

 

18 листопада 2015 року у приміщенні Посольства України в Словацькій Республіці відбулася зустріч Посла України Олега Гаваші з визначним українським письменником Михайлом Шмайдою з нагоди його ювілею – 95-ти річчям.

Посол України привітав пана Шмайду з його ювілеєм, високо оцінив його багаторічну письменницьку працю, подякував за розвиток української літератури в Словаччині та за його внесок в розвиток культурних відносин між Україною та Словаччиною. Побажав ювіляру міцного здоров’я та творчих сил.

Михайло Шмайда подякував Послу України за привітання і подарував свою останню книжку «Балади», яка вийшла цього року в Мюнхені.

На зустрічі, яка пройшла в сердечній атмосфері, були присутніми перший секретар Посольства Оксана Ліщишин, дочка письменника – член Словацько-українського товариства Олена Яцош та почесний голова Словацько-українського товариства Михайло Чорний. 

 

М.Ч.

Спокій заважає

 

Під час недавньої презентації «Вибраних творів» Йосифа Збіглея в Ужгороді відбулось прийняття заступників письменницьких організацій (Закарпатської організації Національної спілки письменників України та Спілки українських письменників Словаччини), літераторів у Генеральному консульстві Словацької Республіки  в Ужгороді. Генеральний консул Янка Буріанова заявила, що словацько-українські та українсько-словацькі культурні взаємини значно поглибились і завдяки конкретній, конструктивній співпраці  між обома письменницькими організаціями. У цьому зв’язку запропонувала  підготувати в Ужгороді (в просторах Генконсульства) виставку книг словацьких авторів, які вийшли  українською мовою з творчих майстерень закарпатських видавництв. Пізніше цю виставку можна презентувати, наприклад, і у Центрі української культури в Пряшеві, але, скажімо, і в Братиславі.

Під час цієї зустрічі було підписано головами обох письменницьких організацій (Василь Густі та Іван Яцканин) договір про творчу співдружність між  Закарпатською обласною організацією Національної спілки письменників України та Спілкою українських письменників Словаччини, який конкретизує окремі аспекти творчої співпраці до кінця 2017 року.

Тут згідно було констатовано, що не можна зупинятись на досягнутому. Всі добре знають, що спокій заважає розвиткові. Зрештою, це стосується і літературного спілкування.

 

                                                                              (яф)

Діаспора пригадала ліквідовані українські консульства

 

Голова Української всесвітньої координаційної ради Михайло Ратушний прокоментував за­яву міністра закордонних справ України, зроблену на нараді консулів в Європі. Та, нагада­ємо, стосувалася необхідності українським консулам за кордо­ном «постійно вдосконалювати роботу із захисту прав грома­дян України за кордоном», пише VIDIA.

«Абсолютно правильна по­зиція, якщо не рахувати, що на практиці все часто відбувається навпаки. В числі перших справ після призначення Павла Клімкіна було скорочення консульств України в тих місцях і державах, де найчисельніше і найкомпактніше представлена українська меншина. Так були ліквідовані консульства в Пряшеві (Словач­чина), Сучаві (Румунія), Парані (Бразилія) тощо», - зазначив Михайло Ратушний.

За його словами, ліквідація українських представництв пояс­нювалось нестачею коштів і не­рентабельністю утримання цих дипломатичних установ саме в місцях компактного проживання українців.

«Натомість, не запропоновано жодної альтернативи у формі почесних консульств, культурно-інформаційних центрів в приміщеннях, що їх були готові запропонувати громади», – додав Ратушний.

«Тому заява абсолютно правильна, але як консулам працювати більш активно із закордонним українством, коли тих самих консулів в місцях компактного проживання закордонних українців скоротили?» - запитує  голова УВКР.

 

                                                                                               Газета «Нове життя»,  ч. 22,

                                                                                              20.11.2015. (Пряшів).

У Відні стартують Дні української культури

 

20-го листопада у столиці Австрії Відні було відкрито фестиваль  - Дні української культури.

Організатори мають на меті представити Україну як сучасну, європейську державу. Гасло фестивалю – «Автентично, актуально, незабутньо». Близько сорока митців з України, Швейцарії та Німеччини приїдуть до Відня, аби підтримати фестиваль та виступити у найкращих місцях австрійської столиці.

Під час Днів української культури охочі зможуть відвідати, зокрема, літературні читання Сергія Жадана та Катерини Бабкіної, художню виставку «Україна. Трансформація сучасного», візуально-музичний спектакль «Гамлет – Вавилон», концерти бандуристки Олени Нечай та української класичної музики, майстерню для дітей з плетіння скляного намиста та виготовлення традиційної української ляльки.

У заключний день фестивалю, 29 листопада,  відбудеться Гала-концерт українських оперних зірок.

Недавно у Відні  відбулись Українські дні кіно.

У Києві - виставка про українську освіту за кордоном

 

У приміщенні Київського міського будинку учителя 20 листопада 2015 р. було  відкрито документальну виставку "Українські навчальні заклади та наукові осередки за кордоном (1920–1930-ті рр.)", яку підготував Центральний державний архів зарубіжної україніки.

У період між двома світовими війнами українська політична еміграція, причетна до процесів українського державотворення 1917–1921 рр., поставила за мету зберегти себе як частину українського етносу та заявити про українців у світі. Одним із шляхів досягнення цієї мети стало заснування на чужині, передусім у Чехословаччині, навчальних та наукових закладів.

Українці заснували цілий ряд навчальних закладів та наукових товариств, зокрема, у Чехословаччині (Український Вільний Університет, Українську Господарську Академію, Український вищий педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, Український інститут громадознавства, Історико-Філологічне товариство, Український академічний комітет, Союз інженерів українців), Німеччині (Український науковий інститут у Берліні) та Польщі (Український науковий інститут у Варшаві).

На виставці представлено документи, які висвітлюють діяльність закордонних українських навчальних закладів та наукових осередків, розповідають про видатних українських науковців, які стояли біля витоків цих інституцій, містять роздуми політичних та громадських діячів щодо важливості розвитку української науки та освіти на чужині.

 

                                                                                                          Ред.

Михайлові Шмайді - 95                                       

 

Писати про людину та й ще про творчу, якою є наш ювіляр Михайло Шмайда, не так просто, бо на своєму довгому життєвому шляху зазнав, крім доброго, ще чимало біди, перешкод, крив, переслідувань, але ніколи не резигнував, бо він по натурі упертий, завзятий. За свою діяльність здобув всенародне визнання, пошану і  відповідні державні нагороди - Pribinov kríž III. triedy та Cenu Európskej únie umenia. Він став першим носієм Премії Євросоюзу серед всіх письменників Словаччини.

Народився наш ювіляр 2.11.1920 року в селянській родині села Красний Брід, що неподалік від Меджилабірців. Руїни та історія Краснобрідського монастиря полонила його змалку і не давала йому спокою. Може, тут треба шукати початок його інтересу до історії, до народної пісні, народних пісень, легенд і казок, до культури і літератури. В дитинстві зазнав всі біди і радощі хлопця бідного підбескидського села – пас корови свої і чужі, слухав різні пригоди, легенди чи казки дідів-пастухів, виконував сільськогосподарські роботи, мріяв стати учителем, але нестача грошей змусила його залишити горожанську школу і  робити на багатих селян, навіть був на примусових роботах у Німеччині, але весь час у душі виношував думку вирватись із цього середовища, записати свої почуття, мрії і сни на папір, стати письменником, тому складав для себе різні віршики та вигадував різні пригоди.

Після 1945 року ситуація для нього радикально змінилась, певний час працював урядовцем у Гуменному, але скоро переконався, що бюрократом не хоче стати. Залишає роботу і переходить працювати у новостворений Музей української культури та з його переселенням і він переїжджає у Свидник. Тут на посаді фахового працівника знайшов себе, відвідав майже всі наші руські села, мав можливість чути і записувати народні пісні, прозовий народний фольклор русинів-українців. Навіть щоб стати фахівцем – вченим  фольклористом записався на Філософський факультет Карлового університету, де його було прийнято. В музею працював аж до окупації Чехословаччини військами Варшавського договору 1968 року. За відверті протести проти окупації  його було звільнено з роботи, виключено із Спілки письменників, із суспільного-культурного життя, заборонено було друкуватися і працювати до 100 км від рідної домівки. Так він їздив до Требішова аж до відходу на пенсію, працюючи швейцарем, щоб прогодувати себе та свою сім’ю. Свого переконання він ніколи не зрікся, даремно багато хто з нас його переконував, просив, щоб подав заяву у Спілку, він цього не зробив.

Перші свої художні твори – вірші чи оповідання - почав друкувати в дитячому журнальчику «Колокольчик-Дзвіночок», де опинились поряд з творами видатних, реномованих російських, українських чи інших письменників. Писав переважно мовою свого села чи інтелігенції Пряшева або Меджилабірців, поки остаточно не перейшов на українську літературну мову. Побачивши, що його твори були позитивно сприйняті, після заохочення редакцій та друзів вдався до написання перших серйозніших творів, в результаті чого виникла повість «Паразити» (1953), в якій намагався зобразити, як тоді було прийнято, фашистів, ґардистів, сільських багачів, різних паразитів, які використовували бідний люд та збиткувалися над ним. Твір був прийнятий в більшості випадків позитивно, хоч ніс з собою чимало рис перших творів. Треба мати на увазі, що М. Шмайда не мав закінчену ані повну середню школу. Це була його перша велика перемога і перед ним відкривалася велика кар’єра як прозаїка. Через рік виходить збірка оповідань «В’язка ключів» (1956), яка складалася із соціально-психологічних оповідань. Твори цієї збірки належали до того найкращого, що випродукувала тодішня наша література, деякі з них стали хрестоматійними творами.

М. Шмайда був першим письменником нашої літератури, який написав  роман, а саме «Тріщать криги» (1958). У творі намагався відобразити процеси, які відбувалися у наших селах у зв’язку з першими спробами колективізації сільського господарства. Він себе показав як добрий спостерігач поведінки різних людей нашого села. Вимоделював живих людей різних, навіть протилежних соціальних і політичних сил, які боролися між собою. Хоч не все вдалося йому написати так, як думалось і хотілось, роман викликав жваву дискусію і переважно позитивне сприйняття. До нього, ані після нього ніхто не взявся за зображення цієї пекучої теми. Навіть словацька чи чеська література не мала тоді такого твору. Не дивно, що роман було перекладено на словацьку мову і задумано екранізувати його, зробити кінофільм. Тим романом М. Шмайда записався у свідомість читачів не лише нашого краю, але став відомим автором на всю країну. Треба було мати відвагу і зухвалу сміливість, щоб без великого художнього досвіду написати такий роман.

М. Шмайда задумав написати трилогію про життя лемків, людей нашого краю від 18 століття до наших днів. Вийшов лише один том «Корчмарський слуга» (1965). Написання дальших томів не дозволила окупація Чехословаччини військами Радянського Союзу та наступна т.зв. політична нормалізація. Ще до заборони друкуватися вийшла друком його повість «Роз’їзди» (1969), яка теж викликала значний інтерес, бо у ній зобразив важливі проблеми нашого села під час побудови металургійного комбінату в Кошицях, який у значній кількості будували наші люди, яких щотижня звозили автобуси з різних сіл на будівництво. М. Шмайда зобразив, як індустріалізація підняла життєвий рівень людей краю та одночасно негативно впливала на національну свідомість русинів-українців, як із селян хотіла зробити робітників-інтернаціоналістів, які, врешті, не стали ані робітниками, ані справжніми селянами, бо працюючи в Кошицах, думали про село і свою сім’ю, а живучи дома, в селі, думали про роботу в Кошицях. Навіть із сучасного погляду це був твір не лише проблемний, але й новаторський. Не всі ми тоді його правильно оцінили, серед них і я.

Після видання цієї повісті М. Шмайда примусово відмовчався на повних 30 років. Скільки він зміг написати за той період художніх творів, важко сказати, але  хочеться вірити, що вони б значно збагатили літературу. Напевно, він би здійснив свою мрію і докінчив задуману трилогію «Лемки».

Після реабілітації 1990 року він видав збірку оповідань «Таємниця ебенової шкатулки» (2000), яка вже не була такою новаторською, як попередні твори. Вони були написані традиційною формою без гумору і сатиричного чи критичного забарвлення, яке характеризувало попередні твори.

Із своїх фольклорних записів він видав лише збірки про звичаї русинів-українців під назвою «А ші вам вінчую» (1992) та «Колискові пісні» (1993). Шкода, що не опрацював і не видав фольклорний матеріал, який лежить у його архіві. Цей багатющий, неоцінимий матеріал нетерпеливо чекає на свого дослідника і видавця. Сподіваємось, що знайдеться людина, яка видасть цей цінний матеріал духовної культури русинів-українців, який вони творили віками і доводить, що вони є гілкою, частиною великого українського народу.

Вклад М. Шмайди у нашу культуру і літературу, безперечно, великий, напевно, був би ще більший, не бути вище згаданих переслідувань.

Тяжке життя, зокрема під час т.зв. політичної нормалізації, значно позначилося на його стані здоров’я, він вже не знаходив сил творити, тому від усієї душі дякуємо йому за літературну творчість, за його фольклорні записи, за запальні виступи на різних зборах, засіданнях, комісіях і  бажаємо йому спокійних днів осені життя,  щоб ще довго міг тішитися з кожного дня разом із своїми дітьми та онуками. Бажаємо йому від усіх читачів «Нового життя» здоров’я на многая і благая літ.        

                                                                                                          Михайло Роман.

*  *  *

 

Михайло Шмайда  відсвяткував своїх прекрасних 95 років в Мюнхені. З цієї нагоди за участю великої родини письменника, фольклориста, публіциста, одного із засновників Музею української культури, в греко-католицькому храмі в Мюнхені відбулась урочиста Літургія. Службу Божу відправив парох о. Володимир Війтович та сестри служебниці Петра та Христофора з України. 

Український Вільний Університет у Мюнхені з нагоди його  життєвого ювілею видав зібрані ним «Балади», які документують культурну спадщину русинів-українців Пряшівщини. Автор зібрав балади під час своєї активної праці етнографа в Музеї української культури.

Родина Михайла Шмайди дякує всім, хто  згадує його при цій нагоді.

Угода про співпрацю між школами

 

У середу, 11.11.2015 р., за участю генерального консула Словацької Республіки в Ужгороді Янки Буріанової, продекана Факультету електротехніки та інформатики Технічного університету в Кошицях проф. Романа Цимбали, PhD., працівниці відділу шкільництва Пряшівського самоврядного краю Луції Даракової, голови ЦР СРУСР Петра Сокола і заступника голови ЦР СРУСР Павла Боґдана директор З’єднаної школи ім. Т. Шевченка з українською мовою навчання в Пряшеві Ігор Андрейчак та директорка Спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи  І – ІІІ ступеня № 4 з поглибленим вивченням словацької мови  в Ужгороді Марія Фединець підписали угоду - Меморандум  про співпрацю  між обидвома школами.

І.Андрейчак з цієї нагоди, між іншим, сказав: «Угодою ми відчинили двері навчання молодим людям з України в нашій школі. Нашим бажанням є, щоб молоді люди могли відвідувати нашу школу». Додав, що метою підписаної угоди є здійснювати обмін у навчанні, проводити різні факультативні навчальні заняття чи поїздки учнів, аби вони могли взаємно  знайомитись з історією та культурою регіону.  Поки що заплановано здійснити  двотижневе перебування українських дітей  8 і 9 класів у Словаччині. Вони будуть навчатись разом з учнями З’єднаної школи ім. Т. Шевченка. Передбачається, що пізніше 20 українських дітей  будуть навчатись у нас протягом всього навчального року.

Як відомо, зараз у Пряшівській школі навчається 30 учнів з України. Це здебільшого діти юристів, підприємців, лікарів, які живуть і працюють у Східній Словаччині. Українські діти на сучасну пору навчаються у декотрих середніх і вищих школах як  Словаччини (Пряшів, Кошиці), так і Чехії.

Марія Фединець сказала, що у школі з словацькою мовою навчання в Ужгороді навчається 327 учнів. «Це єдина школа в Україні, - сказала вона, - в якій навчається словацька мова як обов’язковий предмет. У нас 11 класів. Інтерес до навчання великий. Навчання на І ступені проводиться словацькою мовою, вивчаються державна українська мова та англійська. На ІІ-ІІІ ступені окремі навчальні предмети вивчаються  словацькою мовою. Від заснування у школі працюють 5 вчителів зі Словаччини, відряджені Міністерством шкільництва Словацької Республіки».

Голова ЦР СРУСР Петро Сокол позитивно оцінив поглиблення співпраці між школами. Сказав, що така співпраця приносить обопільну користь – наші учні будуть мати змогу удосконалювати знання з української мови, а українські  – зі словацької. Плоди такої співпраці побачимо в майбутньому.

Сьогодні не рідкість зустріти у вищих і середніх школах Словаччини студентів і учнів з України. Драматичні події на сході України прискорюють євроінтеграційні прагнення в українському суспільстві. У цих процесах не відстає українська молодь, в тому числі із Закарпатської  області України, значна частина якої бачить своє майбутнє в об’єднаній Європі. 

 

                                                                                                          Мирослав ІЛЮК.

43 огляд народних пісень

«Маковицька струна»

КОНЦЕРТ ПЕРЕМОЖЦІВ РЕГІОНАЛЬНИХ КОНКУРСІВ

●

БАРДІЇВ

28.11.2015 о 15.00 і 19.00 год.

Палац спорту «Мир»

Квитки можна купити в Горношариському освітньому осередку  і Туристично-інформаційній канцелярії  в Бардієві

●

ПРЯШІВ

29.11.2015 о 15.00 год.

Театр ім. Йонаша Заборського

Квитки можна придбати в касі Театру ім. Йонаша Заборського

ЗАПРОШЕННЯ

 

УРОЧИСТИЙ

КОНЦЕРТ

хору «КАРПАТИ»

 

з нагоди 30-річчя заснування хору

28-го листопада 2015 о год. 17:00

Будинок мистецтв, вул. Мойзесова 66, Кошиці

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Цей веб–сайт

Архів новин

• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень