В Пряшеві вшанували жертв Голодомору в Україні
У
неділю, 24 листопада, біля
Хреста-пам’ятника жертвам Голодомору в Україні 1932-1933 років, що
знаходиться
перед кафедральним православним собором
Олександра Невського у Пряшеві, відбулася панахида за
жертвами цієї
найбільшої трагедії в історії України, спрямованої на геноцид
українського
народу. Панахиду справляв митр. прот. Михайло Швайко за участю
духовенства.
У
панахиді та літургії, яка їй передувала, наперекір дощовій
погоді, брали
участь біля дві сотні людей. Між ними – Генеральний консул України в
Пряшеві
Ольга Бенч та консули Світлана Свищева і Оксана Ліщишин. Вони та
представники
українських організацій Пряшева поклали вінки до пам’ятника жертвам
Голодомору.
Квіти від імені ЦР СРУСР поклав заступник голови Центральної ради Союзу
Павло
Боґдан.
Генеральний
консул у промові підкреслила, що Голодомор був штучно спланований радянською владою, щоб
зломити хребет
найсвідомішій частині української нації – селянству. За оцінками
спеціалістів,
– підкреслила Ольга Бенч, – в даний період від голоду померло
не менше
десяти мільйонів українців.
Після панахиди в Генеральному консульстві України відбулися поминки за жертвами Голодомору. В дружній бесіді учасники поминок ділилися спогадами близьких їм людей про Голодомор та обговорювали актуальні питання словацько-українських взаємин і сучасну ситуацію в Україні, головним чином, питання про входження України в Європейський Союз.
Голова Української
Всесвітньої Координаційної Ради
відвідав Центр української культури у Пряшеві
Першою
акцією в нововідкритому Центрі
української культури у Пряшеві (відкриття відбулося 25 жовтня 2013 р.)
була
зустріч української громади Пряшева з Головою Української Всесвітньої
Координаційної Ради Михайлом Ратушним, яка відбулася в середу, 20
листопада.
У
зустрічі брали участь Генеральний консул України у Пряшеві Ольга Бенч,
консул
Світлана Свищева, члени Центральної ради Союзу русинів-українців
Словацької
Республіки, окружних рад Союзу та запрошені гості.
Голова
ЦР СРУСР Петро Сокол, відкриваючи зустріч, підкреслив її історичне
значення,
привітав дорого гостя та представив йому учасників.
М.Ратушний
познайомив присутніх з основними завданнями своєї організації. Всі вони
спрямовані на поглиблення контактів уряду та громадських організацій
України з
українською діаспорою. „Русинів-українців Словаччини я не вважаю
діаспорою,
- сказав він у кінці свого виступу, - бо ви живете
споконвіку на
своїй автохтонній території і ми зробимо все, аби ви відчули, що
Україна про
вас не забуває”. Після його виступу розгорнулася жвава дискусія, в якій
взяли
Генеральний консул та консул України, Юрій Бача, Михайло Роман, Іван
Лаба,
Микола
Мушинка
та інші учасники.
Після
зустрічі в концертному залі Центру української культури відбувся
концерт
переможниці конкурсу Квітки Цісик Оксани Мухи в музичному супроводі
Юлії Божик.
Відкриваючи
концерт, М.Ратушний підкреслив, що це подарунок України українській
громаді
Пряшева з нагоди відкриття її осередку.
Це
був надзвичайний концерт, в який співачка вклала свою душу, серце і
незаперечний талант. Публіка була заворожена її співом. Зокрема
зворушила її
пісня на слова Тараса Шевченка „Зоре моя вечірняя” та музика „Місячної
сонати”
Л. Бетховена. В концерті переважали народні пісні, деякі з репертуару
Квітки
Цісик. Всі пісні були виконані на високому професіональному рівні.
Співачка
весь час утримувала живий зв’язок з публікою, співаючи пісні, відомі й
українській громаді Пряшева („Тече річка невеличка”, „Гандзя”,
„Хлопці-риболовці”, „Стоїть дівча над бистрою водою”, „Била мене мати
сночі” та
інші). Представляючи пісню „Ой чорна я си, чорна”, вона закликала
когось із
публіки допомогти їй у співі . Зголосився Петро Беґені і виникло чудове
дуо,
яке публіка заслужено нагородила бурхливими оплесками.
Цей
винятковий концерт
надовго запам’ятається пряшівській українській громаді. Знімали його
дві
телестудії – кошицька і тернопільська. Можна сподіватися, що їх
посередництвом
з піснями Оксани Мухи познайомляться і телеглядачі Словаччини та
України.
Микола
Мушинка
Фото
Мирослава Ілюка
Михайло Ратушний (на фото вправо) передав Центру української культури свіжі українські книжки та компакт-диски в руки Петра Сокола. На фото вліво Світлана Свищева та Ольга Бенч.
Народні пісні заспівала Оксана Муха в музичному супроводі Юлії Божик.
Частина глядачів.
Українська делегація на чолі з Михайлом Ратушним 21 листопада 2013 року відвідала дитсадок з українською мовою виховання в Пряшеві і передала вчителькам і малятам компакт-диски з записом українських казочок.
Гості з України побували в З’єднаній школі ім. Т. Шевченка в Пряшеві, де провели зустріч з директором Ігорем Андрейчаком, вчителями і працівниками школи.
УКРАЇНЦІ
НА МІЖНАРОДНІЙ ФОТОВИСТАВЦІ В БАРДІЄВІ
В
суботу, 16 листопада, в Горношариському культурному центрі міста
Бардієва було
урочисто відкрито другий річник Міжнародної фотовиставки „BARDAT
2013”.
Цього
року в трьох виставочних залах м. Бардієва та Бардіївських
Купелів експонувалося 539 фотографій (які журі вибрало із 1780
присланих) 173
авторів із 37 країн чотирьох континентів.
Учасники
змагалася в п’ятьох категоріях: дві спортивні, кольорова й чорно-біла,
дві
вільно тематичні (кольорова та чорно-біла)
фотографія та пам’ятки ЮНЕСКО. Між виставленими
фотографіями були й
світлини вісьмох фотографів з України: Андрія
Андрієнка, Олени Комієвої, Наталії Компанцевої, Ольги Левченко,
Володимира
Ньорби, Василя Пилип’юка, Євгена Фесенка та
Василя Фіцколінця. У п’ятичленному міжнародному журі Україну
представляв Олександр Хорват із Рівного.
У
відкритті виставки брала участь Генеральний
консул України Ольга Бенч, а
членами української делегації були: колишній посол України в
Чехословаччині та
Словаччині Роман Лубківський та фотограф Василь Пилип’юк із Львова,
власник
найбільшої фотогалереї в Центральній Європі.
Всі вони на відкритті виступили з промовами. В. Пилип’юку
за одну з його
фотографій („Історичний Львів”) була вручена срібна медаль.
Перед
відкриттям цієї престижної виставки закордонних гостей прийняв у своїй
резиденції приматор міста Бардієва Борис Ганущак на дружню бесіду.
Микола
Мушинка.
Фото автора.
Обкладинка каталогу виставки.
Прийняття у приматора міста Бардієва: зліва М. Мушинка,
В.
Між переможцями фотовиставки був і В. Пилип’юк, нагороджений срібною медаллю.
Борис Ганущак вручає Головну Премію приматора
(Grand
Prix )
місцевому
фотографу Марцелу Трібусу.
Посол
відвідав Центр української культури
У четвер, 14 листопада 2013 року, у Пряшеві побував Надзвичайний і Повноважний Посол України в Словацькій Республіці Олег Гаваші. Він відвідав Словацько-український центр – Центр української культури, де провів розмову з головою Центральної ради Союзу русинів-українців Словацької Республіки Петром Соколом і заступником голови Центральної ради Союзу Павлом Боґданом. Посол високо оцінив те, що протягом порівняно короткого строку керівництву СРУСР вдалося провести ремонт будівлі Центру української культури, офіційне відкриття якого відбулось 25 жовтня 2013 року за присутності офіційних гостей Словаччини та України. Посол висловив підтримку реалізації перспективних завдань Центру української культури. Гість живо цікавився також реальним станом фінансування української преси Словаччини, зокрема газети «Нове життя».
На фото Мирослава Ілюка (зліва): Олег Гаваші, Петро Сокол, Павло Боґдан.
Відзначили
ювілей поета Йосифа Збіглея
8 листопада 2013 р. у ресторані
«Хемкостав-Арени» в Михалівцях відбувся літературно-музичний вечір,
присвячений
75-річчю з дня народження українського поета Словаччини Йосифа Збіглея.
Вечір
зорганізувала Міська організація СРУСР в Михалівцях.
Голова Міської організації СРУСР
Святослав Нірода у вступному слові ознайомив присутніх з життєвим і
творчим
шляхом Йосифа Збіглея, поетом за покликанням, лікарем за професією. У
його
творчому доробку 18 українських поетичних збірок, з того 2 словацькою
мовою - «Len
z lásky k človeku»
(1984) та «Stratený
návrat» (2002).
Друкувався на сторінках української
преси Словаччини – в газеті «Нове життя», часописах «Дружно вперед» та
«Дукля».
Його твори появилися і в колективних збірках «Молоді голоси» (1956),
«Восьмеро»
(1963) та «Ластівка з Пряшівщини» (Київ,1960). Здобув літературну премію ім. Івана
Франка.
Поезії ювіляра на високому художньому
рівні зачитали Олена Шніцер та Валерія Чернак – учасниці конкурсного
огляду з
художнього читання жінок «Струни серця» Ірини Невицької. Віночок
народних
пісень виконала жіноча співацька група «Зарічанка» з Стащина.
Вечір закінчився традиційним многолітствієм,
яке проспівали ювілярові учасники вечора.
Ювіляра поздоровила і вручила букет
квітів депутат
Національної Ради СР Любиця Рошко. Привітав ювіляра також заступник
голови ЦР СРУСР Віктор Бандурчин.
-ніс-
У програмі виступила співацька група «Зарічанка».
Олена Шніцер (вліво) та Валерія Чернак.
Йосиф Збіглей з дружиною.
Йосиф Збіглей .
Традиційна співпраця університетів
Традиції – це завжди прекрасно. Особливо, якщо
вони несуть в собі важливий
досвід, чудові враження, прекрасні спогади.
Традиційна співпраця фізичного факультету
Ужгородського національного
університету з Пряшівський університетом проявила себе знову в жовтні
2013
року. Студенти
абсолютно різних курсів
та спеціальностей разом з аспірантами факультету вкотре мали нагоду
відвідати міста
Кошиці та Пряшів, познайомитись з новою для себе культурою, збагатитись
новими
враженнями та, передусім, побачити на власні очі наукову діяльність як
невід’ємну частину діяльності освітнього закладу, відкрити для себе
нові
перспективи і просто трошки відпочити. Все це відбулось саме завдяки
проф. Василю
Михайловичу Різаку, завідуючому кафедрою твердотільної електроніки,
який щороку
бере на себе відповідальність в такий спосіб відкривати студентам нові
горизонти, та проф. Пряшівського університету Володимиру Шебеню, без
чиєї
допомоги такі зустрічі могли не відбутись.
Кошиці як культурна столиця Європи в 2013 році повинна була справити на студентів незабутні враження. Власне, так і сталось. Осінні пейзажі старовинного європейського міста назавжди закарбувались в пам’яті та об’єктивах фотоапаратів. Чудова екскурсія містом була реалізована завдяки люб’язним працівникам Пряшівського університету. Але не слід забувати про головну мету поїздки: студенти мали нагоду познайомитись з Кошицьким університетом ім. Павла Йозефа Шафарика, а точніше, з науковою діяльністю її співробітників. Чудово обладнані лабораторії та висококласні науковці збудили щире бажання розвивати науку на Батьківщині, причому негайно, ударними темпами і голими руками, адже європейською підтримкою Україна похвалитись не може. Здається, найбільше вразила чудова науково-технічна виставка, створена з нагоди оголошення Кошиць культурною столицею. Саме в такі моменти, коли переглядаєш виставку, здавалося б на перший погляд, майже магічних, нереальних речей, розумієш, що професію фізика ти вибрав недарма. Кваліфіковані співробітники та студенти нашого фізичного факультету окинули експонати впевненим поглядом та вже за лічені секунди розібрались в суті дивовижних явищ, проте, були приємно вражені організацією експозиції та добре підібраними матеріалами. Авторами деяких з представлених експонатів, до речі, є також працівники Кошицького університету.
Пряшів зустрів утомлених та перенасичених
враженнями українців вітряним осіннім
вечором, шумом напівпустого громадського транспорту, привітним світлом
у вікнах
будинків. Перша думка, яка виникла після поселення в місцевий
гуртожиток, не
порадувала. «Ми б їм таке помешкання не організували». Справді, без натяку на сепаратизм, гуртожитки
Пряшева
знаходяться в набагато кращому стані, ніж наші, рідні. Екстер’єр у нас,
звісно,
хороший, зате інтер’єр…Не будемо краще
вести
мову про погане.
Кафедра математики, фізики та техніки знаходиться в складі факультету гуманітарних та природничих наук Пряшівського університету. За чисельністю співробітників вона здається маленькою, проте несе в собі потужний науковий та освітній потенціал. Цікавим є те, що на відміну від нашого факультету, магістри-педагоги даного закладу отримують подвійну спеціальність, таким чином поєднуючи фізику з якоюсь із запропонованих наук. Особливий акцент хотілося б зробити на чудовому програмному і технічному забезпеченні. Навіть залікова книжка студентів Пряшівського університету скоро буде тільки електронною, тепер вона дублюється в двох варіантах: звичному для нас і електронному.
Пряшівський планетарій – окрема сторінка книги про пригоди закарпатських студентів в Словаччині. Ця велична споруда несе в собі незліченні знання, невідкриті простори, непізнані горизонти, та що там горизонти, частинки безмежного Всесвіту. Поєднання релаксації з наукою відчулось при перегляді науково-популярного ролику «Небо над нами». До уваги викладачів університету: отримана інформація набагато краще засвоюється студентами в напівлежачому положенні та під розслабляючу музику. Доведено студентами фізичного факультету. Треба потроху вводити таку методику викладання матеріалу.
Співробітники та студенти фізичного факультету мали нагоду також відвідати Генеральне консульство України в Пряшеві. Тут були висвітлені основні аспекти співпраці України та Словаччини, а головне – основні проблеми цієї співпраці. Виявляється, така близька нам Словаччина дуже мало знає про Україну. І дуже часто те, що вона власне знає, не відповідає дійсності. Це насправді здивувало. Але саме в наших руках, руках молоді, ці знання наших сусідів збагатити. Причому показати себе і свою країну саме з найкращого боку, а не змусити цілком від нас відвернутись.
У Пряшеві функціонує чудова українська гімназія ім. Т. Г. Шевченка. Навчання тут, на жаль, проводиться на словацькій мові, але вже з 1 класу в програму введений курс української мови, яка є обов’язковою для вивчення тутешнім школярам. Вона веде тісну співпрацю з школами Ужгорода та Мукачева. В тому числі відбуваються різноманітні екскурсії та обмін досвідом.
Варто зазначити, що
жодні відвідини не відбулися б без допомоги Івана Чурліка, працівника
кафедри
фізики, математики та техніки Пряшівського університету. Саме ця людина
забезпечувала нашу орієнтацію в просторі і часі, за що йому велике
спасибі.
Доброзичливі люди, тепла атмосфера, незабутні враження, та що там говорити, навіть чудова сонячна погода супроводжувала ужгородських фізиків закордоном. Цей прекрасний досвід дає велику кількість можливостей, безцінні знання, дозволяє не тільки побачити частинку світу, а й представити в ньому себе, свою самобутність, свій університет і країну в цілому. Маю надію, що наші студенти та співробітники блискуче справились з цим завданням. І, що найголовніше, покажуть себе ще краще в майбутньому. Адже, цитуючи доц. Пряшівського університету Сергія Ільковича (якому наша група неймовірно вдячна, адже він піклувався про нас ці чудові 3 дні, 24 години на добу, допомагав нам, радив, щиро усміхався і у всьому підтримував): «Перемогти-не так уже й важливо. Важливо цю першість зберегти» . Ці слова, сказані при теплому прощанні, надовго залишаться в серці.
Такий обмін досвідом є надзвичайно важливим в
сучасному суспільстві.
Хотілося б практикувати його й надалі. Тому ми чекаємо візит у
відповідь пряшівських
студентів та намагаємось докласти максимальних зусиль, щоб вони
почували себе тут так само чудово, як і ми в Словаччині.
…і хай традиції завжди несуть в собі
тільки найкраще.
Анна Попович.
Категорії
- Новини
- Моніторинг
- Про нас
- Про нас пишуть
- Нове життя
- Історія та фотографії
- Календар акцій
- Цей веб–сайт