УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

Життя  з піснею і молитвою

 

В місяці січні відзначила свій життєвий ювілей жінка, ціле життя якої пов’язане з піснею. Д-р Анна Дерев’яник, ПгД. відома нашому населенню не тільки як народна співачка, але й музиколог, диригент, сценарист, режисер, член фахових журі,  а передусім як музичний  педагог – завідуюча  Кафедрою музичного виховання, образотворчого мистецтва та фізкультури Педагогічного та педагог церковного співу Православного богословського факультетів  Пряшівського університету.
        Народилася  вона 26 січня 1962 року. Ціле її життя пов’язане з селом Орябина  (окр. Стара Любовня). Для нас є нагода поставити шановній ювілярці декілька запитань:

Пані ювілярко, розкажи нам коротко про своє дитинство та про перші зустрічі з народною піснею.

Дитинство пов’язане з селом Орябина було прекрасне. Тільки що почала ходити, в мене формувалось почуття до музики. Моя мама споминала, що коли я почула музику,  та вже у дитячій постільці почала танцювати. Коли ходила до дитсадка,  вже співала, бо дома ми всі співали. Особливо любив співати батько, мама йому допомагала,  а я чула прекрасний двоголосний спів. І моїх троє братів більш-менше співали. То значить, що моє дитинство було як в інших дітей – основна школа, народна школа мистецтва, де я вчилась грати на акордеоні, домашні роботи вдома і на полі, пасла корови й гусенята, і , ясна річ прислуховувалася,  як співають старші жінки на весіллях, хрестинах, на роботі.  Публічно я почала виступати вже як учениця основної школи при різних нагодах : МЖД, ВЖСР, на різних змаганнях, два рази була на загальнословацькому змаганні Мелодії приятельства, де зайняла друге і третє місця. Як десятирічна взяла участь разом з своїм двоюрідним братом Йосифом у першому пісенному огляді «Маковицька струна»  в Бардієві.  Я у солоспіві, а разом з Йосифом в дуоспіві зайняла перші місця. Тоді ще не приділяли лауреата фестивалю. А найбільше я любила слухати пісні по радіо з Пряшева і в нашому місцевому радіо тоді популярних співаків Піддуклянського українсько народного ансамблю. Тож таким було моє дитинство.

Якими були року Твого студентського життя і коли Ти почала співпрацювати з фольклорними колективами, особливо з співацькою жіночою групою Поляна в Орябині, з котрою здобула  багато творчих успіхів.

Мої студентські роки пов’язані з Пряшевом. Спочатку з Середньоюю педагогічною  школою, пізніше з Педагогічниму факультетом.  У середній школі в той чпм виник співацький дівочий хор, диригентом якого був пан Павло Василь. Може, й те було поштовхом до того, що я в майбутньому стала також диригентом. Попри цьому я співала в фольклорному колективі Карпатянин. Через суботи та неділі, або під час канікул я вдома допомагала в програмах Активу громадських справ  (Zbor  pre občianske záležitosti), а коли було потрібно, то і фольклорній співацькій групі Поляна, в котрій в той час співали передусім старші жінки. З групою Поляна наповно я почала співпрацювати від 1990 року, коли ми здійснили перші виступи на різних фестивалях по Словаччині: Виходна, Стражниця, Миява, Кошиці, Мартин, Дєтва, Грушовська парада, всі центральні акції СРУСРу, на яких ми виступали щорічно. Ми тоді зрозуміли, як нам потрібно співати, разом вчились і побачили, що головним чином нам треба вертатись до автентичного фольклору, не стилізувати, не прикрашувати,  тому  що все найкраще створив перед нами наш народ. Тоді ми почали записувати старовинні пісні, в котрих відображалось важке і веселе життя наших предків. Тоді наш триголосний спів ставав кожним днем, кожним роком популярніший.

Тебе наші глядачі знають як дуже успішну диригентку православних церковних хорів. Знаю, що в тому напрямі Ти могла реалізуватися тільки після ніжної революції.

Маєш правду. Сам знаєш, яка була перед тим ситуація для нас педагогів. Після революції я почала вчити на Православному богословському факультеті церковний спів. Зорганізувала співацький церковний студентський хор, який допомагав майбутнім священникам, катехетам у  вдосконалюванні в церковному співі. Разом з православними ентузіастами заснували  Кафедральний хор св. Олександра Невського, котрий діяв при кафедральному храмі. Крім іншого, і ти був його членом. Оскільки нас життям супроводить Свята Тройця, то і третій - Хор Успенія Пресвятої Богородиці в Орябині. Всі три хори досягли прекрасних успіхів. З всіма трьома хорами ми побували на Міжнародному фестивалі духовної пісні в польській Гайновці, репрезентували нашу Православну церкву на різних фестивалях, в різних містах Словаччини. З кафедральним хором побували закордоном: в Україні, Шотландії, Греції, Ізраїлі. Наприклад, про  наш спів один священник в Шотландії сказав, що це міст між землею і небом.

Це була висока оцінка від отця духовного. Правда є і така, що в хорі співали дуже дисципліновані і якісні співаки.

Як при такій відповідальній педагогічній і диригентській роботі Тобі вдалось ще працювати на сценаріях «Маковицької струни» в Бардієві, Фестивалі духовної пісні в Снині, інших центральних акціях СРУСР. При цьому ще й Фестиваль народних традицій в рідному селі.

Фестивалі? Треба було допомогти. Штучно  нас розділили на русинів і українців. Держава переставала оплачувати працівників національних організацій. В минулому періоді були побудовані прекрасні центральні акції, фестивалі у Свиднику, Камйонці, Бардієві, Меджилабірцях,  Снині, сценарії котрих забезпечував Андрій Каршко. Коли виник новий Фестиваль духовної пісні в Снині, було потрібно включати в сценарій теологічні тексти. Пан Каршко скоро відійшов у вічність, було потрібно допомагати й при «Маковицькій струні», Свиднику. Сам добре знаєш, ти ж також допомагав. Ми шукали спосіб, як це робити і з Божою допомогою нам це вдалось, і те нас посувало вперед. А що торкається нашої Орябини: ми з групою Поляна побували на фестивалі в Липтовській Тепличці, де зустрілись з нефальшивим фольклором, великою гостинністю селян, котрі нам представили і спонукали свої народні страви а дуже тішилися, коли нам смакували. Тоді в нашому селі був старостом Микола Каня і воскресла думка щось подібне зорганізувати в Орябині. І так ми щорічно організуємо (на жаль, тепер через коронавірус перестали) Фестиваль народних традицій, в програмі котрого хочемо представити широкому колу глядачів не тільки народні традиції нашого села, але також народні страви, звичаї і типову нашу гостинність.

Не можемо забути й про працю як членку фахових журі різних окружних та крайових змагань. Напевно, найбільше Тебе громадяни нашої республіки знають як членку журі зaгальнодержавного змагання Zem spieva. Це ж була велика відповідальність.

       Маєш правду. Бути членом журі - то нелегка робота, велика відповідальність. Футболісти та хокеїсти кажуть, що у нас кожний є тренером. Кожний себе поважає за фахівця що торкається народної пісні. Так це просто на Словаччині буває. Одному любиться те, другому інше, кожний має свій погляд, не всьому ми здібні порозуміти. Наші предки не мали музичної освіти, але створили велике культурне фольклорне багатство, котре нам треба зберігати. Для того служать і різні огляди, змагання народних пісень, фольклору. Члени журі є для того, щоб співакам, фольклористам допомагали зберігати автентичність фольклору, чистоту інтерпретації пісень, знаходити нові пісні і поширювати їх між людьми. Що торкається загальнословацького змагання Zem spieva, спочатку ми з групою Поляна змагалися і одержали якраз за автентичність і виконання пісень велику оцінку. А це був крок до того, щоб в наступному році мене запросили бути членкою журі. Був це для мене великий досвід.

Дякувати Господу Богу, що дав мені до вінка такий дарунок!

            Бажаємо нашій ювілярці   багато міцного здоров’я, особистого щастя, Божої благодаті, робочих і творчих успіхів в педагогічній роботі і на народній ниві.

            На многая і благая літа!

 

За розмову подякував Петро Беґені.

Що показав перепис населення у Чехії

 

Чеська Республіка, попри те, що не сусідить з Україною, однак, як видається, є однією з найближчих нам за духом країн Європи. Ще в часи першої Чехословацької республіки (1919-1938) відносини чехів і українців стали дуже тісними, адже Закарпаття входило до складу новоствореної держави чехів та словаків, а в Празі та околицях оселилося чимало української діаспори, що рятувалася від більшовицького терору.

У 2021 році, у Чехії, як і в багатьох країнах Європи, було проведено перепис, перші результати якого опубліковано днями.

Загалом кількість населення Чеської Республіки за десять років незначно зросло (на 87 тисяч чоловік) і складає близько 10, 5 мільйонів людей. Такому плюсовому сальдо Чехія завдячує в першу чергу іммігрантам, бо саамі чехи не вельми полюбляють виїжджати за кордон за легшим хлібом.

Кількість іноземців в країні сягнула 4,7 % (понад 750 тисяч осіб), а у Празі їхня чисельність наближається вже до 20%.

 

читати далі

Микола Мушинка 85

Іван Кулець та його творчість

(Минає 140 років з дня народження художника)

 

Складовою частиною збіркового фонду Словацького національного музею - Музею української культури у Свиднику є багата колекція артефактів художнього характеру. До його найціннішої частини, крім іншого, належить майже ціложиттєва мистецька спадщина найвизначнішого представника модерного мистецтва української діаспори колишньої Чехословаччини Івана Кульця. Крім Свидника, твори художника зберігаються також у Празі, в державних і приватних колекціях України, США та Канади.

Іван Кулець народився 24.6.1880 р. в селі Холуєво (Галичина, Австро-Угорщина), нині Вузлове (Львівська область, Україна). Освіту здобув в Академії образотворчих мистецтв у Кракові, де в 1903 - 1908 рр. навчався у професорів В. Вейсса, Я. Станіславського та Й. Панькевича. Під час 1-ої світової війни вступив на військову службу до австро-угорської армії, а після її закінчення залишився жити в Празі. У 1923 р. Іван Кулець стає одним із співзасновників Української академії пластичних мистецтв у Празі (Українська студія пластичних мистецтв). Академія мала статус вищого навчального закладу та діяла й під час 2-ої світової війни, коли чеські університети були закриті. Крім українських та чеських, академію відвідували словацькі, російські, югославські й румунські студенти, а також представники інших національностей. З 1932 р. аж до смерті художника 11.3.1952 р. академія була приватною школою Івана Кульця.

Крім педагогічної діяльності, Іван Кулець займався також живописом, рисунком, графікою та скульптурою. З образотворчих жанрів найбільшу увагу приділяв імажинарному портрету, фігуральній композиції та натюрморту, а з образотворчих технік найчастіше використовував живопис, мішану техніку, рисунок олівцем або тушшю, гуаш, акварель, різьбу та ліплення. Його творчість складається переважно з творів вільного мистецтва, меншою мірою з творів мистецтва функціонального - екслібрисів та карикатур.

Одна частина творів художника є творчістю виключно предметною, інша - з точки зору образотворчої форми - є також творчістю конкретною, однак з огляду на підібраний сюжет (доля, любов, біль, втома) має абстрактний характер, тобто предметність й абстрактність у художній творчості митця взаємопов’язані.

Іван Кулець творив у період 1-ої половини XX століття, коли ще були актуальними символізм та сецесія, але вже виникали та розвивалися експресіонізм, кубізм, чеський кубізм, пуризм та конструктивізм. Іван Кулець не тільки надихався творчими прийомами наведених мистецьких течій, але водночас своєрідним способом їх розвинув та збагатив.

 

Ладислав  Пушкар.

 

Від редакції:  Виставку робіт художника можна буде оглянути 8.10.2020 р. в Кошицях під час урочистого відкриття Днів України (8. – 13.10.2020 р.).

VIII з’їзд Союзу русинів-українців СР відбудеться 23 січня 2021 року

 

В суботу, 27 червня 2020 року, в Пряшеві відбулось восьме засідання Центральної ради СРУСР – найвищого органу Союзу між з’їздами. Засідання поперемінно вели заступники голови ЦР СРУСР Людмила Ражина і Віктор Бандурчин.

Виконуючий обов’язки голови організації Павло Боґдан інформував  про діяльність Президії ЦР СРУСР за перше півріччя 2020 року.  На трьох регулярних засіданнях  і двох аудіо-нарадах Президії були прийняті важливі рішення у діяльності організації в першому півріччі 2020 року.

У доповіді про діяльність СРУСР  від 7 засідання Центральної ради Павло Боґдан наголосив, що робота організації була позначена епідеміологічною ситуацією у зв’язку з пандемією коронавірусу COVID-19.  Тимчасово було припинено підготовчу  роботу по організуванню центральних акцій. Проте регулярно виходила преса – газета «Нове життя» і журнал для дітей «Веселка».

В ході дискусії члени Центральної ради СРУСР зайняли ставлення до форм і способів проведення культурно-освітньої діяльності в регіонах,  організування масових фольклорних акцій,  серед них  Свята культури русинів-українців Словаччини в надзвичайній епідеміологічній ситуації, якою є пандемія коронавірусу COVID-19. Члени Центральної ради   Союзу звернули увагу на роботу в регіональних організаціях СРУСР з огляду на стабілізацію і поширення членської бази Союзу в ході підготовки звітно-виборних зборів, регіональних конференцій і  VIII з’їзду Союзу русинів-українців СР. В ході дискусії  виступили Андрій Яцканин (Пряшів), Микола Деніс (Бардіїв), Йосиф Воок (Кошиці), Людмила Ражина (Свидник), Олена Довгович (Кошиці), Людмила Ґар’янська (Кошиці), Іван Лаба (Гуменне), Микола Петрищак (Снина), Віктор Бандурчин (Михалівці),  Петро Беґені (Пряшів),  Єва Олеар (Пряшів),  Анна Ванько (Грабівчик).

Якщо будуть сприятливі епідеміологічні обставини, було вирішено провести 66 Свято культури русинів-українців Словаччини у Свиднику 11. – 12. 9. 2020 р., а останній день, 13.9. 2020 р., поєднати з Днем народних традицій і міжнародним змаганням у приготуванні перогів, які організує СНМ – Музей української культури.

Було вирішено  30 конкурсний огляд з художнього читання жінок «Струни серця Ірини Невицької» провести в Пряшеві 17.10. 2020 р., 39 Фестиваль драми і художнього слова   ім. О. Духновича провести  восени  в Пряшеві за участю довгорічних читців-декламаторів. Поки що не було прийнято  рішення щодо 55 Фестивалю фольклору русинів-українців Словаччини у Камйонці.   Центральні акції осінньо-зимового періоду будуть проведені у схвалених термінах, серед них 30 Фестиваль духовної пісні (24. – 25. 10. 2020, Снина), 48 огляд народних пісень «Маковицька струна» (27. – 28. 11 2020, Бардіїв і 29.11.2020, Пряшів). Крім того, в шести регіонах в осінніх місяцях відбудуться  конкурсні огляди народних пісень  «Маковицька струна», а цикл програм «Не забудь свою колиску» пройдуть в останні місяці  2020 р. і в першому кварталі 2021 р.

Центральна рада постановила провести звітно-виборні збори і регіональні конференції  ще в цьому календарному році. VIII з’їзд Союзу русинів-українців СР  відбудеться 23.1.2021 року в Словацько-українському культурному та інформаційному центрі в Пряшеві.

Центральна рада Союзу з нагоди життєвих ювілеїв оцінила вагомий особистий внесок  Івана Лаби та Анни Ванько в діяльність  Союзу русинів-українців СР.

 

                                                                                                          -мі-

старі новини в архіві

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Консульство
• Цей веб–сайт

Архів новин

• 2017 року
• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень