УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

На пошану хореографа

Минає 100 років з дня народження Меланії Нємцової

 

Поруч з сторіччям республіки  з великою повагою фольклористи  пригадують і сторіччя з дня народження одної з найвидатніших постатей фольклорного руху в Словаччині, етнографа, хореографа, сценариста, режисера, дослідника, публіциста, заслуженого художника Меланію Нємцову, яку правом вважають  першою леді фольклорної сцени в Чехословаччині. Оскільки дата її народження збігається з датою виникнення республіки - 28 жовтень 1918 р. – сама про себе звикла говорити: «Я стара, як республіка». (Померла  у віці 87 років, 16 серпня 2006 року в Братиславі).

Пані Меланію Нємцову, уродженку Великого Шариша, учительку в Стропкові, Неслуші (на Кисуцях), Горному Вадичові, Плавниці і в Стразькому, народне мистецтво вчарувало в такій мірі, що в кінцевому підсумку вона стала   всесвітньо відомим фольклористом.

Як професійний хореограф і художній керівник Піддуклянського  українського народного ансамблю була на чолі цієї команди цілих 20 років і створила для ансамблю 160 хореографій. Для інших фольклорних колективів ще  дальших 150.

Вона належала до  групи інших видатних особистостей фольклору - хореографів, в яку входили: Лібуше Гинкова - Прага (1923 - 2012), Штефан Носаль (1927 - 2017), Юрай Кубанка (1928).

З її творчої майстерні вийшли фільми  з фольклорною  тематикою: Zvyky na Andreja –  Rozmarija, pekný kvet – Idú dievky, idú... – Z chlapčeka vojak – Hanča, Janko a Lucia.  Останні два фільми були відзначені на міжнародному фестивалі в Дубліні.

Особливо цінним було її співробітництво з аматорськими фольклорними колективами, особливо з фольклорними групами, для яких розробила одну з найуспішніших програм у рамках проекту під назвою Veniec krásy vekmi uvitý, представлений на Міжнародному фольклорному фестивалі в Кошицях. (Примітка: після смерті  Меланії досі її представляє  як послідовник сценарист і режисер Лацо Бачинський під егідою  Східнословацької фольклорної асоціації).

Сьогодні фольклористи можуть спиратися на її дорогоцінну творчість, в тому числі на:

Chorovody a dievčenské tance z východného Slovenska

Detské hry z východného Slovenska. Частини I та II

Svadobné obyčaje z východného Slovenska I

Svadby na východnom Slovensku II

Z folklórneho výskumu vo Svidníckom okrese

Пісні з східнословацьких регіонів, які вийшли книжково,  з Спиша, Стразького, Земплина, Ґемера, Шариша, Абова та ін.

           

 

                                                                                  Ладіслав Бачинський.

Польські письменники завітали в Центр української культури в Пряшеві

ЗУСТРІЧ – SPOTKANIE

 

Під такою назвою Спілка українських письменників Словаччини 22-го жовтня цього року у Центрі української культури в Пряшеві зорганізувала цікаву зустріч з польськими письменниками з Любліна – Збіґнєвом Фрончеком, Войцехом Песткою та головою Фундації «Вілла Полонія» Яном Сенком.

Гості з Любліна під час зустрічі  познайомили українських письменників Словаччини та дальших присутніх з літературним життям цього 450-тисячного міста. Було про що говорити. Польські гості виявились чудовими розповідачами.

Збіґнєв Фрончек – відомий польський поет, прозаїк, публіцист, літературний критик, головний редактор часопису «Lublin. Kultura i spoloczeństwo». Згаданий журнал  велику  увагу приділяє розвиткові польсько-українських  літературних та культурних взаємин. Збіґнєва Фрончека перекладено багатьма мовами світу: англійською, французькою, німецькою, румунською, російською. В Україні видано його збірки оповідань і легенд: «Людський голос коня» (2010), «Любов у Любліні» (2011). Він автор-редактор двомовної антології сучасної української поезії «Гравітація взаємності» (Grawitacja wzajemności, 2013). Словацькою мовою його твори  друкувалися на сторінках газет «Kultúra», «Literárny týždenník», у часописах «Romboid», «Slovenské pohľady» у перекладі І. Яцканина.

Войцех Пестка – польський поет, прозаїк, перекладач. Нагадаємо, що у 2008 виходить збірка поезії «Мандрівка линвою» двох сучасних поетів – Анни Багряної (Україна) і Войцеха  Пестки (Польща). Вірші подано мовою оригіналу і паралельно у взаємних перекладах. У 2012 році у львівському видавництві «Астролябія» у перекладі Андрія Павлишина виходить збірка репортажів В. Пестки «До побачення в пеклі».  Цього року в Луцьку появляється вибране його поезії під назвою «Сніданок з Гамлетом» у перекладі Василя Слапчука.

Люблінське відділення Товариства польських письменників, яке очолює Збіґнєв Фрончек, започаткувало видавничу серію «Бібліотека літератур наших сусідів». У цій серії вийшло польською мовою у перекладі Івони Васілевської-Марчук вибране оповідань Івана Яцканина «Dobry już byłem» (тритисячним тиражем). При цій нагоді З. Фрончек передав пакунок книжок польського перекладу авторові, сподіваючись, що весною наступного року відбудеться  її презентація в Любліні.

Голова Фундації «Вілла Полонія» Ян Сенк аж ніяк не випадково завітав у Пряшів. Згадана фундація підтримує творчі польсько-українські зв’язки. Вона ж ініціювала і підтримує Міжнародну премію імені Юзефа Лободовського. Юзеф Лободовський (1909-1988) був польським поетом, другом України і невтомним перекладачем української літератури. Пан Ян Сенк вручив письменнику Івану Яцканину Міжнародну премію ім. Юзефа Лободовського у номінації «Письменники з країн Східної Європи, книжки яких перекладено польською мовою» за книжку «Dobry już byłem».

Під час зустрічі було обговорено дальші можливості співпраці на нових проектах, які б у кінцевому результаті ще виразніше поглибили літературні контакти.

 

                                                                                    (яф)

ЛЕМКІВЩИНА

Ч. 3 (154)

100-літній ювілей республіки чехів, словаків і українців

 

28.10.2018 ми святкуватимемо 100-літній ювілей від дня створення нашої незалежної республіки.

 

національний склад колишньої Чехословаччини

Перший дзвінок в Орябині

«Учітеся, брати мої!..»

 

Після літніх канікул знову відкрилися брами шкіл Словаччини. Для 684 тисяч учнів основних шкіл розпочався 2018/2019 навчальний рік. За шкільні парти сіло приблизно 56 700 першокласників. У Пряшеві за шкільні парти засіло понад 800 першокласників. У дванадцяти школах, які підпорядковані місту Пряшів, навчатиметься майже 7 тисяч учнів.

Перший дзвінок ми прослухали в Основній школі з дитсадком в Орябині Старолюбовнянського округу, де вивчається українська мова. Сімдесят чотири учні заповнили класи школи.

Осінь зустрічала десятьох першокласників теплом, сонцем та ще й урочистою атмосферою. Для першокласників перший день  перебування в школі – важлива подія. Йдеться про те, щоб він запам’ятався як хвилюючий, яскравий, бо ж дитина починає проникати у світ дорослих.

Директор школи Йосиф Ковальчик привітав батьків, учнів, педагогів та гостей, які завітали у цей день в орябинську школу. Серед гостей був голова Спілки українських письменників Словаччини Іван Яцканин та видавець українських періодичних і неперіодичних видань у Словаччині інженер Іван Тільняк. До присутніх з вітальним словом звернулася і сільський голова Лівія Ковальчик.

У ці дні, напевно, в орябинській школі замість урочистості вже панують звичайні будні, але слова Тараса Шевченка: «Учітеся, брати мої! Думайте читайте, і чужому научайтесь, – свого не цурайтесь» мали б вести педагогів, їх учнів, але і батьків не тільки у школі, але усім життям. Щоб самі пізніше собі не дорікали словами Кобзаря: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя».

 

                                                                                                          (яф)

ПЕРША ФОЛЬКЛОРНО - ЕТНОГРАФІЧНА ЕКСПЕДИЦІЯ ПРЯШІВЩИНИ

 

У серпні 2018 року сповнилось 70 років з того часу, коли на Пряшівщині здійснилась перша спільна фольклорно-етнографічна експедиція українців Чехословаччини в українсько-руські села Північно-Східної Словаччини. Експедиційному дослідженню підлягли кілька десяток сіл Пряшівщини, щоб зазначити найтиповіші і найхарактерніші явища традиційно-побутової культури – матеріальної і духовної – місцевого українського населення у всіх її проявах і формах та зазначити і зібрати щонайбільше експонатів різного характеру. Оскільки дослідження першої фольклорно-етнографічної експедиції, по суті, маловідоме сучасним читачам, доцільно хоча б коротко поінформувати і згадати цей гідний уваги почин нашої інтелігенції.

Намагання заснувати Музей, який би став центром не лише виявлення, збирання і збереження зразків матеріальної та духовної культури найзахіднішої гілки українського населення, наукового вивчення його історичного розвитку та національно-культурного життя сягають до другої половини ХІХ століття. Довгорічний директор та науковий працівник Музею української культури в Свиднику Мирослав Сополига в своїй публікації «35 років Музею української культури в Свиднику» (СПВ-ВУЛ в Пряшеві, 1990) зазначає: «Перша спроба заснувати таку установу на Пряшівщині відома ще з 1885 року, коли О. Духнович зорганізував у Пряшеві культурно-освітнє товариство «Літературноє заведеніє». Це товариство, крім іншого, поставило собі за мету документувати історію та культуру русинів-українців Пряшівщини та зберегти для майбутніх поколінь колекції найцінніших пам’яток» (с. 13).

Ідея створення національного Музею набуває своїх реальних обрисів 1945 року, коли для національних меншин створюються сприятливі умови для зрівноправнення політичного культурно-національного життя в Чехословаччині. Цим вагомим завданням була повірена заснована у 1945 році Українська Народна Рада Пряшівщини  (УНРП) посередництвом своєї «Культурно-освітньої ради», спрямованої на дослідження, документацію та вивчення народної культури українців Словаччини, в рамках якої й було створено «Музейне товариство». Одним з найвагоміших починів цього товариства було завдання організувати музей нашої етнічної меншини в Чехословаччині. З цією метою у серпні 1948 року була організована перша фольклорно-етнографічна експедиція в українсько-руські села Північно-Східної Словаччини. В склад експедиції входили педагог, мовознавець та історик Юрій Геровський (1886-1959) – керівник наукової частини експедиції, Юрій Костюк (1912-1998), Степан Гапак (1921-1997), Іван Мацинський (1922-1987), Михайло Дубай (1910-1993), Василь Зозуляк (1909-1994).

Завдання першої української фольклорно-етнографічної експедиції полягало в пошуках та фіксації кращих фольклорних зразків українців Словаччини – в етнографічному описі народної весільної обрядовості з поданням традиційних весільних пісень з інформацією про те, коли, де, як і хто їх виконував, докладні відомості про довесільні обряди, бо вони відносяться до того часу, коли народна весільна обрядовість побутувала ще в досить певному традиційному комплексі із властивим їй ритуальним семантичним навантаженням. Поруч з цим експедиція вивчала народні традиції річного обрядового циклу, вірування та магічні дії, народний одяг, вишивки, різьбу по дереву, діалектні розмаїтості мови, народну архітектуру, предмети сільськогосподарського вжитку і т. п. Зібрані експонати мали стати основою майбутнього музею. Члени експедиції відвідали і до певної міри обстежили кілька десяток сіл - Бехерів, Бодружал, Брусницю, Варадку, Вишню Полянку, Вишню Яблінку, Гінківці, Звалу, Кобильниці, Колбівці, Крайнє Чорне, Крайню Бистру, Крайню Порубку, Миролю, Нехваль-Полянку, Нижню Яблінку, Ольку, Ондавку, Остурню, Пихні, Пстрину, Радвань, Руський Кручів, Руську Порубу, Свидник, Удавське, Фіяш. Йдеться про села, які становили собою певну локальну специфіку, певні фольклорно-етнографічні відмінності.

І так першого серпня 1948 року в селі Остурня тодішнього Старолюбовнянського округу члени першої фольклорно-етнографічної експедиції Пряшівщини започаткували свою наукову подорож в селах Пряшівщини, яка тривала протягом цілого серпня в певних місцевостях Старолюбовнянського, Бардіївського, Свидницького, Меджилабірецького та Снинського округу.

Тут доречно згадати розвідку працівника Музею української культури в Свиднику Степана Гостиняка  «До історії першої етнографічної експедиції українців Чехо-Словаччини», опубліковану в Науковому збірнику 17 Музею української культури в Свиднику (Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі, Відділ української літератури в Пряшеві, 1991, с. 207-218), де він зазначає: «Селяни, місцеві власті й нечисленна місцева інтелігенція приймали збирачів народної культури з повним розумінням їхньої місії. Жителі сіл, як правило, не виходили в ці дні на роботу і повністю надавали свою скромну поживу та квартирну площу до диспозиції членів експедиції. Як згадує у своїх спогадах Василь Зозуляк - «Мінялися оселі, робота кипіла зранку до пізнього вечора, росла гора зібраних музейних експонатів, збільшувались папки записаних пісень з мелодіями, рисунками, заповнювались чемодани фотографів фільмами. Було зібрано сотні пісень, виготовлено понад дві тисячі фото, зібрано сотні музейних експонатів, що стали згодом основою Музею української культури» (с. 207-208). В статті, крім іншого, в додатку друкуються щоденні записи одного з членів фольклорно-етнографічної експедиції Олексія Фаринича; вони мають значну пізнавальну вартість і містять в собі цінні народознавчі записи.

Перші експедиційні експонати, зібрані в серпні 1948 року,  творили надзвичайно цінні релікти. На жаль, справи навколо заснування музею комплікувалися і зібрані експонати були зосереджені в незадовільнених приміщеннях, вони майже не збереглися, були цілком знищені, а ті остатки, що залишилися, незабаром експонувалися на виставках в Меджилабірцях, Свиднику та в Пряшеві. Зникла переважна більшість раритетних матеріалів історичного, фольклорно-етнографічного, мистецтвознавчого та іншого характеру.

Подібна доля спіткала й колекції, призначені для інсталяції постійно діючої експозиції музею, зібраної українською комплексною експедицією 1953 року, про яку детально писав етнолог професор Отакар Нагоділ (1923-1995, жив в еміграції) в статті «Українська комплексна експедиція і результати її етнографічної праці», опублікована в журналі «Дукля» (1995, ч. 1, с. 87-96). Її завданням було вивчення та дослідження культури і побуту українського населення Снинщини за підтримки кафедри російської та української мов тодішнього Педагогічного інституту в Пряшеві, а також за допомогою Центрального комітету Культурної спілки українських трудящих в Пряшеві. Праця експедиції була розподілена до трьох самостійних дослідницьких груп: діалектологічна, якою керував Василь Латта (1921-1965); етнографічна - керівник Отакар Нагоділ разом з українським художником Степаном Гапаком; фольклористична, керівником якої була д-р Єва Врабцова – науковий працівник Кабінету народної пісні Чехословацької академії наук. Експедиційна праця здійснювалась в селах Снинського округу: Березовець, Дуброва, Збій, Ковбасів, Новоселиця, Рунина, Руський Потік, Тополя, Убля, Улич, Улицький Кривий. Йшлося про широкомасштабну експедицію, яка б «охопила як старі, швидко зникаючі явища, так і явища нової культури та нового побуту» (с. 89).

Наперекір різним перешкодам перша фольклорно-етнографічна експедиція має неабияку пізнавальну, людську та наукову вартість, це гідний почин нашої свідомої інтелігенції щодо  збереження  та охорони національних реліквій народної культури нашої  національності.

 

                                                                                              Йосиф ВАРХОЛ.

Всі фотографії із згадуваної експедиції 1948 року, зберігаються в архіві СНМ-МУК в Свиднику.

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Консульство
• Цей веб–сайт

Архів новин

• 2017 року
• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень