ukrajinci.sk

Новини - лютий 2014

У Словаччині помер найвідоміший виконавець народних пісень Пряшівщини Р.Смотер

Після довгої і важкої хвороби 28 лютого 2014 року у м. Пряшеві зупинилося серце найпопулярнішого співака Пряшівщини другої половини 20-го століття Руда Смотера, заслуженого артиста Чехословаччини.

Він був багатогранним митцем: співаком, музикантом, актором, „народним розповідачем” та навіть художнім керівником 80-членного професіонального Піддуклянського українського народного ансамблю (пізніше перейменованого на „Піддуклянський художній народний ансамбль”).

Будучи по національності словаком (народжений 28 листопада 1935 року у м. Сабинів у багаточленній робочій сім’ї), він досконало засвоїв не лише лемківську говірку свого оточення, але й українську літературну мову. В його репертуарі загальноукраїнські пісні органічно чергувалися з лемківськими та його рідними шариськими.

Після перемоги на краєвих змаганнях народної художньої самодіяльності його було 1 січня 1954 року прийнято по конкурсу в оперету Пряшівського Українського національного театру. З великим успіхом він виконував роль Прокопа Шкурата в опереті Г. Квітки-Основ’яненка – М. Лисенка „Сватання на Гончарівц і”, Старосту Шнека (в опереті К. Целлера „Пташник”), Нічіпора („Дванадцять дочок для заміжжя” М. Кропивницького) та Карася (С. Гулака-Артремовського „Запорожець за Дунаєм”). Восени того ж 1955 року він „нарукував” на дворічну військову службу в Прагу, де вже у перший рік заснував співацький ансамбль „Шариш”, пізніше „Летка”.

Восени 1957 р. Р. Смотер повернувся у Пряшівський УНТ, оперета якого була перетворена у „Піддуклянський український народний ансамбль” (ПУНА), який на 42 роки став постійним місцем його роботи. Тут під керівництвом визначних музичних педагогів та диригентів (Юрія Шерегія, Володимира Лібовицького, Юрія Костюка, Юрія Цимбори, Меланії Нємцової, Степана Ладижиського, Вацлава Дворжака, Володимира Любимова та ін.) він став солістом номер один не лише в даному ансамблі, але його ім’я стало відомим і популярним далеко за межами рідного краю. Зразком для нього були й співацькі ансамблі України, головним чином Закарпатський народний хор, який часто гастролював у Словаччині. За період діяльності в ПУНА Р. Смотер виступав солістом у понад десять тисячах концертів, а на хвилях української редакції Словацького радіо у Пряшеві (пізніше у Кошицях) його пісні звучали майже щодня і звучать по сей день. Частим гостем він був і у телебаченні. До „Золотого фонду” Словацького радіо увійшли такі пісні Р. Смотера (часто в дуеті з М. Мачошко та іншими солістами): „Ей, гой тилі-тилі”, „Мила моя розмарію садила”, „А за нашов хыжов”, ” Ей заграйте, гудаці”, „Ой у нашому селі”, „Женив бым ся”, „Ей, перебирай, Янку”, „Кедь собі заспівам”, „Покошу, покошу”, „Горі загородов”, „Заспало дівча”, „А пониже Темешвара”, „Засвіть мі місячку”, „Ой, травичка зелена”, „А як я быв паробочком” та десятки інших. Крім ПУНА він часто виступав солістом і з іншими професіональними ансамблями, наприклад з Оркестром Брненського радіо. Як це не парадоксально, він, першокласний співак, заради вродженої скромності і вимогливості до самого себе, не має власного ком пакт-диска. Його пісні збереглися лише в записах радіо, телебачення, колективних дисках та на аматорських магнітних плівках.

Від 1976 по 2001 рік Р. Смотер у пряшівській редакції Словацького радіо в рамках програми „Село грає, співає і думу думає” було щомісячне віконце „Дума діда Руда”. Це було дотепне і влучне поєдання його жартівливих розповідей з народною піснею та музикою (Рудо грав на кількох інструментах).

З Піддуклянським українським ансамблем в період його найбільшої слави (60-80 роки м. ст.) він побував майже в усіх селах східної Словаччини, але й в інших регіонах Словаччини, а теж у Чехії, Україні, Росії, країнах Західної та Південної Європи, Північної та Південної Америки. Зокрема успішним було шеститижневе турне ПУНА у Францію 1966 року та двомісячне турне ансамблю до наших земляків в США та Канаду на початку 70-х років м. ст. На усіх цих концертах Р. Смотер (часто разом з не менш популярною співачкою Марією Мачошко) виконував „першу скрипку”. Успішними були й т.зв. „виховні концерти” ПУНА – на фестивалях, у школах тощо. І на них соліст Рудо Смотер охоче передавав свій досвід та любов до пісні молодому поколінню.

За власними підрахунками Руда Смотера в часі свого перебування в ПУНА він здійснив 58 художніх гастролей у 19 країн світу. З таким результатом могли в тому часі похвалитися не багато професіональних співаків Словаччини. Йому кілька разів пропонували ангажемент в інших професіональних колективах та він залишився вірним своєму Піддуклянському ансамблеві, в якому він знайшов не лише покликання, але й життєву подругу – співачку Анну Бірчак, уродженку Руської Волі над Попрадом, яка як і чоловік, ціле життя працювала в тому ж ансамблі, і, залишаючись в тіні, створювала оптимальні умови для його праці.

У 2001 році у Руда Смотера, який до того часу ніколи не терпів жодним недугом, трапилося нещастя – параліз мозгу, який назавжди вивів його зі строю. Завдяки зразковій опіці лікарів та дружини він ще майже тринадцять років „мучився”. Були часи, коли його здоровільний стан тимчасово стабілізувався. Десь у 2002 році він з напруженням останніх сил ще заспівав кілька пісень на урочистому концерті. Був це його прощальний концерт з глядачами. На сцену він вже більше не повернувся, однак інтенсивно стежив за всім, що діялося навколо нього, головним чином, посередництвом преси, радіо та телебачення. Час від часу він давав інтерв’ю журналістам.

До 70-ліття з дня народження Руда Смотера його шваґер Іван Бірчак видав 166-сторінкову багато ілюстровану книжку „Рудо Смотер і його пісня”. В її основу покладено розмови автора із співаком про його життя, ставлення до народної пісні та висловлювання про нього друзів і співробітників. Тут же подано його бібліографію, список найпопулярніших пісень його репертуару (деякі з нотами) тощо. Ця книжка – найвагоміший документ про життя і діяльність співака, який просту народну пісню підняв на п’єдестал високого професіонального мистецтва.

Пісня супроводжуватиме його і на похороні у пряшівському Будинку скорботи у вівторок 4 березня цього року.

Микола Мушинка

Молитви за Україну

У неділю, 23 лютого 2014 р., у день скорботи, у багатьох храмах Словаччини, в тому числі в греко-католицьких і православних, пройшли молитви за Україну і панахиди за невинно убієнних в Києві. Протистояння в Києві принесло небачену в цивілізованому світі кількість жертв. Митрополит чеських земель і Словаччини Ростислав у пряшівському кафедральному соборі під час Божественної Літургії у своїй проповіді говорив про події в Україні, про його молитви за Україну і закликав віруючих Православної Церкви молитися за неї і за загиблих в Києві. Митрополит поставив акцент на нашій етнічній та родовій спорідненості з братами і сестрами в Україні.

Багато жителів Словаччини, в тому числі люди русько-українського роду в Східній Словаччині, запалили вдома у неділю свічку пам’яті і під скорботні мелодії лемківсько-української пісні «Пливе кача по тисині» випровадили в думках в останню путь Небесну Сотню, як назвав Євромайдан Героїв України. Вічная їм пам’ять!

Пам’ятаємо!

Не забудемо!

Artforum підтримує вільну Україну

Від п'ятниці, 28 лютого 2014 р., у книжкових магазинах Artfbrum в Братиславі, Жиліні та Кошицях знайдете книжкову полицю з книжками таких українських письменників, як Оксана Забужко, Юрій Андрухович, Тарас Прохасько та польського Анджея Стасюка. «З кожної книги українського автора, придбаної в магазині Artforum, відправимо половину організації «Люди в небезпеці», яка організувала кошти, щоб допомогти тим особам, які постраждали на Майдані», - заявляє Artforum. Акція діє також в інтернет-магазині. Книжковий магазин одночасно запросив читачів на дискусію про сучасне і майбутнє України, яка запланована на 27 лютого 2014 р. о 19 год. Участь підтвердили словакіст з Ужгородського національного університету Павло Чучка, художник і педагог Прокіп Колісник, поет і перекладач Валерій Купка і театральний режисер Валентин Кузьменко-Делінде.

Політики України повинні показати почуття відповідальності

(На запитання редакції газети «Нове життя» відповідає депутат Європейського парламенту Моніка Смолкова)

            ● Шановна пані депутат. Як відомо, ви працюєте в Комітеті парламентського співробітництва між Україною та ЄС. Як ви оцінюєте діяльність Комітету в довгостроковій перспективі, відповідно короткостроковій перспективі.
      Делегація Європейського парламенту при Комітеті парламентського співробітництва між ЄС та Україною здійснює свою діяльність відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво, яка діє з 1. 3.1998 р. і забезпечує чіткі рамки для розвитку політичного та економічного співробітництва між двома сторонами.
            Комітет парламентського співробітництва ЄС - Україна, членом якого я є, складається з рівного числа депутатів Європарламенту та Верховної Ради України. Крім того, наш комітет здійснює парламентський контроль Угоди про партнерство і співробітництво, також становить собою відкритий форум для дискусій в різних областях - від проведення демократичних і ринкових реформ в Україні до тіснішої співпраці України з ЄС, яка мала б завершитись підписанням Угоди про асоціацію. Я вважаю, що Комітет має свої заслуги в тому, що ми були дуже близькі до підписання Угоди про асоціацію і важливість роботи Комітету, безумовно, зросте після її підписання, що, як я вірю, настане після дострокових виборів в Україні. Членами Комітету в основному є депутати держав-членів по сусідству з Україною і добре знають історію і сьогодення другої за величиною держави в Європі та її значення для подальшого розвитку ЄС. До мене підходять і звертаються за підтримкою інтеграції України багато представників політичного, економічного, культурного та суспільного життя України, вони звертаються і до моїх колег з інших держав-членів. Всі аргументи йдуть на користь інтеграції, останнє опитування громадської думки в Україні підтвердило це. Ситуація для самої України є дуже складною. З одного боку, величезні зусилля інтеграції з ЄС, з другого, заманливі умови Росії для мільярдних проектів в області енергетики, авіації та авіаційно-космічної промисловості, якщо Україна не вступить в ЄС аж по погрози негайного запровадження жорстких митних правил, якщо країна піде в сторону ЄС. Сучасні демонстрації і насильства на вулицях Києва та інших міст ускладнили роботу нашого комітету, але ми готові продовжити співпрацю і допомогти Україні.
            ● Перед Україною стоять величезні завдання у вирішенні багатьох проблем в економічній і соціальній сферах, головним чином, в області законодавства. Як Україна просунулася в адаптації законодавства до європейських стандартів?
            Хоча я не є експертом у питаннях законодавства і не можу коментувати конкретні кроки адаптації законодавства до європейських стандартів, з точки зору Комісії з цих питань стає ясним, що Україна у процесі підготовки до євроінтеграції досягла значного прогресу. Прогрес у справі зміцнення законності міг бачити кожен, навіть якщо були деякі побоювання з приводу вибіркового правосуддя. Те, що зараз парламент України скасовує вже прийняті закони, також не дуже гарний знак і ставить питання, чи законодавство рухається в правильному напрямку.
            ● Що ви можете сказати про перспективи європейської інтеграції України? Як оцінюєте шанси України?
            Я належу до депутатів Європарламенту, які є оптимістами і вірять в успіх України при підписанні Угоди про асоціацію. Наприкінці листопада 2013 року в Вільнюсі потрібно було зробити лише невеликий крок. Україна за період з 1998 року, коли вступила в силу Угода про партнерство і співробітництво, досягла великий прогрес. Підписання Угоди про асоціацію буде означати багато для інших країн «східного партнерства» - і це повинні визнати і представники ЄС. Тиск на Україну, щоб прийняти закон, який ніде інде не був, вважаю несправедливим і однобоким. Умова прийняття такого закону не мала   бути перешкодою для підписання угоди. Україна з її 46 мільйонами жителів належать до спільної Європи і співпраця буде взаємовигідною на користь спільної Європи.
            ● Як ви оцінюєте ставлення політичних кіл Словацької Республіки до України, особливо після того, як Словаччина зобов'язалася допомагати Україні у досягненні цілей європейської інтеграції?.
            Як депутата Європарламенту від Словаччини, місце народження і проживання якої є недалеко від кордону з Україною, мене дуже радує, що всі політичні лідери Словацької Республіки на всіх форумах однозначно виступають на користь України і її вступу в структури ЄС. Як відомо, під час недавнього офіційного візиту в Україну, Глава словацького парламенту Павол Пашка зазначив: «Позиція Словаччини завжди була позитивною. Ми хочемо підтримати Україну і сподіваємося, що Угода про асоціацію буде підписана». Так само висловився міністр закордонних справ СР Мирослав Лайчак на конференції «Політичний вплив Східного партнерства в Україні» (8.11.2013). Він, серед іншого, сказав, що доля України впливає на життя наших громадян. «Україна є нашим сусідом з великим потенціалом для економічного співробітництва». Оцінив, що Україна останніми роками прагнула добитися прогресу в демократизації, хоча зовсім недавно відбулися небачені регресивні тенденції. Словаччина є невеликою країною і її успішний розвиток залежить також від співробітництва з сусідніми державами. Спільна історія наших країн, мовна та культурна близькість створили умови для успішного співробітництва в економічній, соціальній, культурній областях, а також у розвитку туризму.
            ● Як член ЄС у своїй практичній діяльності керуєтесь пріоритетам Соціальної Європи, яка буде служити простим людям, і не менш важливою Політикою зайнятості, що особливо актуально в східних краях Словаччини - Кошицькому та Пряшівському. Якою мірою ці нагальні справи можуть бути розглянуті в разі асоційованого членства України в ЄС?
            Протягом минулого року ми в REGI комітеті, членом якого я є, визначали умови використання фондів ЄС. Пряшівський та Кошицький краї в рамках ЄС знаходяться між регіонами, чий ВВП становить менше 75 % від середнього по ЄС. Умови використання фондів для таких регіонів дуже сприятливі і створюють передумови для стирання відмінностей між регіонами. Хоча для вирівняння регіональних відмінностей ми мали в диспозиції більше ніж 11,5 млрд. євро, у Східній Словаччині різниці не стерлися. Причину я бачу і в тому, що ми закрились у шенгенському кордоні і прикордонне співробітництво з нашими сусідами, у тому числі з Україною, є досить обмеженим. Хоча Словаччина та Україна утримують дуже хороше співробітництво між муніципальними органами влади, позаурядовими організаціями та установами культури, в разі асоційованого членства України створились би великі можливості для економічного розвитку, співробітництва на ділянці охорони навколишнього середовища, боротьби з повенями, в прикордонному співробітництві, туризмі та зайнятості. На жовтневій зустрічі в Страсбурзі ми обговорили просування Карпатської стратегії, яка дозволила б усім країнам в Карпатській дузі, в тому числі Україні, створити механізм спільного фінансування в інтересі розвитку карпатського регіону в економіці, культурі та соціальній допомозі і зайнятості в різних областях, у збільшенні мобільності робочої сили.
            ● Як оцінюєте загальне ставлення Словаччини до України і її зближення з Європейським Союзом та поінформованість громадян Словаччини про Україну?
            Європейські теми ніколи не були і не є такими, аби завойовували перші сторінки газет в Словаччині. Тому і про те, що Україна прагне здобути членство в ЄС, знає лише небагато людей. Під час моїх частих бесід з учнями середніх шкіл та університетів стикаюся з тим, що студенти дуже мало знають про прагнення України до євроінтеграції і включення до країн ЄС. З другого боку, якщо їх знайомлю з прогресом нашого східного сусіда – Україною і про переваги, які підуть від цього для обидвох держав, наприклад, при повній лібералізації візового режиму чи більшій економічній співпраці, то кожному стає ясно, що зближення України з ЄС йде на користь обох країн.
     ● Що може зробити Група Національної Ради СР зі співробітництва між парламентами Словацької Республіки та України і взагалі словацький парламент для євроінтеграції України?
            Депутати Національної Ради СР презентують дуже ясно своє ставлення на користь інтеграції України в ЄС. На виїзному засіданні Комітету у справах Європи в Гуменному 3 жовтня 2013 р. члени висловили підтримку наближенню України до ЄС, незалежно від їх політичної приналежності. Основними темами засідань Комітету було шукати інший рівень співробітництва між Словаччиною та Україною, візової політики, співпраці в галузі туризму та наявних умов перетину словацько-українського кордону.

● Яка ваша думка про події останніх тижнів і днів в Україні?
Я виступаю за мирне врегулювання конфліктів, за домовленості і компроміси. Життя загиблих людей нехай стане пересторогою для всіх політиків, які шукають нових рішень для України. Люди нашого східного сусіда в своїй історії зазнали багато страждань і потрібно використати всі засоби для того, щоб Україна економічно і політично оговталась, аби люди жили мирно та у відповідних соціально-економічних умовах - не дивлячись на те, яке, зрештою, приймуть рішення - чи будуть вони продовжувати будувати майбутнє як незалежна держава або як держава в спільному домі в ЄС. Я вболіваю за сповнення мрії, щоб було вільне переміщення людей, товарів і послуг - як одна із зручностей ЄС і щоб це було самозрозумілим для жителів України. Переговори в Європарламенті і згодом прийнята резолюція говорять про те, що політики України повинні зараз показати почуття відповідальності, щоб виключили позасудові розправи і зробили все можливе, щоб відновити суспільну довіру до політики і діяльності інституцій на основі поважання етнічних принципів, ідентичності та мови. Потрібно підкреслити, що дуже важливо в цей час включати в ряди молодих політиків дальших представників, які не мають політичного минулого, щоб почало будуватись активне громадянське суспільство в Україні.

За розмову дякує Мирослав ІЛЮК.

В останню путь наших героїв на Майдані проводжали лемківською піснею Пливе кача. В цю важку хвилину Майдан не забув, що і тут, на кордоні Словаччини та Польщі живуть не чужі, але русини-українці.

14 березня 2014 р. в Центрі української культури (вул. Янка Бородача, 5) в Пряшеві відбудеться

Наукова конференція

«Тарас Григорович Шевченко і Пряшівщина»,

присвячена 200-літтю з дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Початок конференції о 9.00 год.

Шевченко – наш, бо він в нас

Якщо колись хтось в захваті революційних емоцій і в наших краях писав, що Шевченко не наш і він для нас не актуальний, то він глибоко помилявся. Тут все одно, чи ще хтось буде зголошуватись до української національності або не буде, чи буде хтось володіти літературною українською мовою або ні, бо – чи цього хтось хоче, або ні - Шевченко тут завжди є і постійно буде, він актуальний, бо він надчасовий і наднародний. Так, Шевченко словом твердо боровся з ворогами свого народу, з носіями соціальної несправедливості і національного утиску, але, з іншого боку, не в одному творі закликав до братньої любові і толерантності, чого нам треба якраз сьогодні. Широко відомі його слова, присвячені Шафарику «А я тихо Богу помолюся, щоб усі слав’яни стали добрими братами…», або його мрія з «Давидових псалмів»: «Чи є що краще, лучче в світі, як укупі жити, братам добрим добро певне пожить, не ділити?».

Що для нас інтересно, для порозуміння мови Шевченка не треба навіть великих знань літературної мови, бо вона виходить з народнорозмовної мови, з її діалектів. На думку українського літературознавства, основні мовні джерела великий народний поет черпав із скарбів фольклору і живої розмовної мови. Він відібрав від загальнонародної мови все найбільш істотне і яскраве і розкрив у своїй творчості багатство, гнучкість, красу і милозвучність українського слова. Предметом постійної уваги Кобзаря була не просто мова, а насамперед її зміст в устах народу і народні почуття. У ній органічно злилися пісенний фольклор і усна оповідь, доповнені всім тим, що збереглося від давніх мов, уживаних в Україні-Русі.

Ще одна не менш важлива особливість його мови – це те, що в ній при повному домінуванні народнорозмовного джерела знайшли належне структурне місце й елементи давніх слов’янських літературних мов.

Отже, мовою своїх творів Шевченко завершив процес формування загальноукраїнського літературного мовлення на національній основі. Мова творів Т. Шевченка як художнє явище стала родоначальною мовою нової української літератури. Виступаючи прекрасним зразком, мова "Кобзаря" сприяла міжрегіональній етномовній консолідації українців Наддніпрянщини, Галичини, Буковини і Закарпаття. Велетенський внесок творчості Т. Шевченка і в тому, що мова відбивала національний менталітет українців, впливала на їх національну свідомість у XIX - XX ст. І сьогодні, на початку XXI ст., роль творчості поета в цьому напрямі зростає.

І нам цьому не уникнути. У загальній насназі відхрещування від усього

українського, Шевченко – чи хочемо цього або ні – постійно буде між нами. Його мова, попри всій його глибокій філософській суті - залишається такою простою і народною, що прочитавши її, ніхто не може заперечити її незрозумілість. Бо як не зрозуміти такі слова, як от: «Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє, радіють люде, що одпочинуть…» Хто може повісти, же то не по-нашому?

І тому, же Шевченко «по-нашому говорить» і «по-нашому думає», він тут серед нас. Тому й відзначаємо 200 років з дня його народження. На днях пройшло чергове засідання організаційного комітету святкувань. Союз русинів-українців СР цьому ювілею присвячує всі свої центральні акції, зокрема «Струни серця» ім. І.Невицької та 53 Фестиваль драми і художнього слова ім. О.Духновича, а також Дні української культури, що наприкінці квітня будуть проходити в містах Гуменне, Пряшів та Бардіїв. Разом з тим, у святкування вносять свій вклад всі організації та установи, що діють на ниві культурно-національного життя русинів-українців Словаччини. Головною подією святкувань буде наукова конференція «Т.Шевченко і Пряшівщина» та урочиста академія з цієї нагоди, які відбудуться 14 березня цього року в Пряшеві.

Надіємось, що в наших умовах святкування цього визначного ювілею нам пригадають, що треба жити в пошані до культури і традицій мажоритарного народу, але попри тім не забувати й про своє. А тут, не хто інший, як Шевченко в половині 19-го сторіччя написав напутні слова: «Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». На жаль, в сьогоднішньому світі «… і премудрих немудрі одурять». А причина дуже проста: треба більше знати про своє минуле, про нашу спільну історію і бути вміти гордими на своїх великих людей, просто: треба вчитися. Нічого нового, лише те, що сказав наш Шевченко: «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя».

Павло Боґдан.

Монографія про Степана Гапака

Наприкінці 2013 року з друку у Видавництві «Міхал Вашко» вийшла на словацькій мові монографія доц. Зузани Осавчук «Štefan Hapák» (240 стор.), в якій вона знайомить читачів з життєвим і творчим шляхом свого брата, відомого художника Словаччини, проф. Степана Гапака (16.10.1921, Пінковці – 23.3.1997, Люботиці). Поруч з передмовою, обширним нарисом, бібліографічним покажчиком, коротким життєписом, переліком виставок і вибірковою бібліографією (5 – 57) книжка містить і широкий вибір картин, портретів, рисунків, літографій (58 – 228) художника, який все своє життя віддав мистецтву, яке йому принесло широке публічне визнання. Більшість картин Степана Гапака зберігається в Музеї модерного мистецтва Енді Варгола в Меджилабірцях, деякі в Шариській галереї в Пряшеві, а ще дальші - в приватних колекціях, адже художник утримував тісні зв’язки з діячами культури в Словаччині і за її межами.

Цією монографією, як здається, започатковується вивчення творчості Степана Гапака у всьому розмаїтті і багатогранності його творчих зацікавлень. Перша ластівка у подобі монографії ще не встигла розкрити всю широчінь творчих інтересів художника, зокрема у царині української культури на теренах Словаччини, в якій він залишив незгладимий слід.

Тож хочеться сподіватись появи в майбутньому дальшого видання, яке б заповнило цю прогалину.

Мирослав ІЛЮК.

Степан Гапак (фото 1991 р.).

Степан Гапак «Весна в Репейові», дереворит, 1956.

У Пряшеві відбулись урочистості з нагоди інтронізації Митрополита Ростислава

          9 лютого 2014 в Олександро-Невському кафедральному соборі Пряшева відбулася інтронізація Блаженнішого Митрополита Ростислава - нового Предстоятеля Православної Церкви Чеських земель і Словаччини.
        За Божественною літургією Його Блаженству співслужили представники Помісних Православних Церков, а також архієпископ Празький і Чеських земель Іоаким, архієпископ Михалівецько-Кошицький Георгій, духовенство Православної Церкви Чеських земель і Словаччини.
          В урочистостях інтронізації брала участь делегація Руської Православної Церкви. З благословення Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила делегацію очолив голова Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, якого супроводжували настоятель Подвір'я Руської Православної Церкви в Карлових Варах протоієрей Микола Лищенюк, секретар ВЗЦЗ з міжправославних відносин протоієрей Ігор Якимчук і співробітник ВЗЦЗ Олександр Єршов. В урочистостях також взяли участь архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор, єпископ Львівський і Галицький Філарет, клірики Мукачівсько-Ужгородської єпархії.

        Антіохійський Патріархат представляв архієпископ Филипопольський Нифон, Польську Православну Церкву - єпископ Горлицький Паїсій, Православну Церкву в Америці - архієпископ Сан-Франциський і Західноамериканський Веніамін і настоятель Подвір'я Православної Церкви в Америці в Москві архімандрит Олександр (Пихач ). У вівтарі молився ігумен монастиря святого праведного Іоанна Руського Кассандрійської митрополії Елладської Православної Церкви архімандрит Тимофій.
          На богослужінні були присутні представники державної влади Словацької Республіки: завідуючий канцелярією Президента Ян Шот, державний секретар Міністерства освіти Штефан Худоба, директор відділу у справах церкви Міністерства культури Ян Юран, голова Пряшівського самоврядного краю Петро Худик, голова Кошицького самоврядного краю Зденко Требуля. У числі гостей були акредитовані в Словаччині іноземні дипломати: посол Російської Федерації Павло Маратович Кузнєцов, посол Республіки Білорусь Володимир Михайлович Серпіков, посол Кіпрської Республіки Маріос Кунтурідес, посол Республіки Болгарія Маргарита Ґанева, генеральний консул України Ольга Бенч. Були присутні також представники інославних конфесій.
         Після співу Трисвятого почалося послідування інтронізації, що включало посадження ієрархами Православної Церкви Чеських земель і Словаччини її нового Предстоятеля на Горньому місці з співом «Аксіос!».
          На завершення Божественної літургії архієпископ Михалівецько-Кошицький Георгій оголосив визначення Помісного Собору Православної Церкви Чеських земель і Словаччини про обрання архієпископа Пряшівського Ростислава Предстоятелем Церкви; архієпископ Празький і Чеських земель Іоаким прочитав молитву про дарування багатьох духовних обдарувань і милості Божої Блаженнішому Митрополиту Ростиславу. На Його Блаженство була покладена митрополича мантія і білий клобук, після чого він виголосив молитву з призиванням допомоги та водійства від Бога в майбутньому служінні Предстоятельства, на яке був обраний.
           Потім до Його Блаженства з вітальними словами звернулися ієрархи Православної Церкви Чеських земель і Словаччини, глави делегацій Помісних Православних Церков, які брали участь у торжествах. Митрополит Волоколамський Іларіон оголосив вітальне послання Святішого Патріарха Московського і всієї Русі Кирила.
   Було також оголошено привітання Президента Словацької Республіки Івана Ґашпаровича. Від Конференції римсько-католицьких єпископів Словаччини Блаженнішого Митрополита Ростислава привітав архієпископ Братиславський Станіслав Зволенський, від Євангелічної Церкви Словаччини - генеральний єпископ Мілош Клатік.
          Потім з інтронізаційним словом до присутніх звернувся Блаженніший Митрополит Ростислав. Він подякував усім, хто розділив з ним радість торжества його інтронізації. Особливу подяку його Блаженство висловив Помісним Православним Церквам, які надавали підтримку Православній Церкві Чеських земель і Словаччини в непростий для неї період. Він сказав, що буде продовжувати діло своїх попередників на митрополичому престолі – Дорофея (Дмитро Филип) та Николая (Коцвар) і вірно зберігати заповіт проповідників віри серед слов’ян свв. Кирила і Мефодія та їх учнів.
      На закінчення архідиякон виголосив многоліття Блаженнішому Ростиславу, архієпископу Пряшівському, Митрополиту Чеських земель і Словаччини, після чого всі присутні урочистою ходою попрямували до резиденції пряшівських архієпископів.

Фото mospat.ru.

Блаженніший Митрополит Ростислав закликав віруючих зберігати заповіт свв. Кирила і Мефодія та їх учнів.

Під час богослуження з нагоди інтронізації Митрополита Ростислава.

Митрополит Волоколамський Іларіон.

Архієпископ Мукачівський і Ужгородський Феодор.

Виставка картин Юрія Боднара

24 січня 2014 р. в Пряшеві в Центрі української культури відбулось чергова успішна акція, яка на цей раз привабила любителів образотворчого мистецтва. На тлі буремних подій в Україні тут було приємно всім і повести задушевну мову з картинами Юрія Боднара. Начальник управління культури Закарпатської обласної державної адміністрації Юрій Глеба на відкритті виставки, між іншим, сказав: «Ми з художником земляки з одного села – Довгого на Іршавщині. Метою виставки є показати творчий дух автора в мистецтві, оскільки людина-митець творить не для себе, він самовиражається, а самовиражається в кожній картині». А далі додав: «І природа, краєвиди у картинах Юрія Боднара подаються у промінні - промінні світлому, іноді трошки смутнішому, бо вона, природа, потребує захисту».

В творчості Юрія Боднара домінує фігуральна композиція, портрети. Присутній в нього і пейзаж. Та найближчі художнику, як показала виставка, релігійні мотиви, через які прагне заглянути у духовне начало людського буття.

Юрій Боднар не вперше виставляється в Словаччині. Минулого року відбулась велика презентація його робіт у краєзнавчому музеї в Требішові. В Пряшеві знаходиться понад 70 робіт художника, проте лише невелика частина з них показана на виставці. До цього часу автор виставляв свої твори в Україні, Словаччині, Хорватії, Польщі, Угорщині, Тунісі, Швейцарії, Італії та Греції. Юрій Боднар зайняв перше місце на четвертому міжнародному бієнале Карпатського єврорегіону іконопису та сакральної творчості в Требішові.

У відкритті виставки взяла участь дружина художника, мистецтвознавець Леся Боднар.

Учителька музики Яна Любимова для виставки підготувала музичну програму, в якій виступили учні Основної школи мистецтв ім. Александра Мойзеса в Пряшеві та Основної школи мистецтв у Воронові н/Т.

Куратор виставки – Ладислав Цупер.

-мі-

Урочистий акт відкриття виставки. На фото (зліва): голова ЦР СРУСР Петро Сокол, Юрій Глеба, Юрій Боднар, генеральний консул України в Пряшеві Ольга Бенч.

Юрій Боднар. «Віртуоз. Диригент Закарпатського народного хору Наталія Петій-Потапчук», 2012, олія, полотно

Юрій Боднар. «В еміграцію», 2008, олія, полотно

УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

про життя і діяльність