УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

Книжки повертаються зі забуття

 

            Вже кілька десятиріч у сільських і міських школах Пряшівського краю не вивчається ні українська мова, ні азбука. Виросло кілька  генерацій, в яких втрачається історична пам’ять. Проте, споконвіку неписаним правилом наших предків було зберігати традиції і заповіт дідів-прадідів. Азбука є одним із атрибутів нашої ідентичності, без якої втрачаємо самі себе. Через незнання кирилиці чи азбуки стають чужими для нас неоціненні скарби – старовинні  богослужбові кириличні книжки, які колись зберігали наші предки, які молились з церковнослов’янських  молитвеників.  А зараз на заміну кирилиці приходять в кращому разі церковнослов’янські молитви з латинським шрифтом, але в більшості все піддається    суцільному пословаченню, в тому числі цілих церковних відправ. Замість церковнослов’янської мови здебільшого у відправах вже вживається  словацька мова.  Ще добре, що у міжвоєнний період у Чехословаччині проживала високо освічена українська еміграція, яка знала цінувати кириличні видання і в міру можливостей зберігала їх.  Щоправда, чи не в кожному нашому селі донедавна знаходилися люди, які не дозволяли посягати на кириличні книжки і зберігали їх якщо не в церкві, то хоча б дома. Не так давно в Україні було відкрито Центральний державний архів зарубіжної україніки. Якраз цей архів повернув кириличні книжки зі забуття. 

            Цінною частиною документальної збірки  цього архіву  є т. зв. Пряшівська колекція (18 фондів), документи якої містять інформацію про життя та діяльність української еміграції в Чехословаччині у міжвоєнний та післявоєнний період. Це фонди особового походження мовознавця Агенора Артимовича, поета і письменника Василя Ґренджі-Донського, бібліографа Петра Зленка, театрального режисера Миколи Міленка; документи українських установ: Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова у Празі, Українського вільного університету,  Української господарської академії в Подєбрадах, Українського національного  театру у Пряшеві, Української реформованої реальної гімназії в ЧСР, Української студентської громади в Римі та ін. У колекції також зберігаються цінні картографічні та філокартичні документи XIX - XX ст., духовні повчальні проповіді, богослужбові кириличні рукописні книги XVI - XVII ст., метричні книги греко-католицьких парафій Пряшівщини за 1779 – 1885 рр.

           Погляньмо для прикладу хоча б на декотрі  стародруки та рідкісні книги  Пряшівської колекції: Октоїх. – Львів: Друкарня Михайла Сльозки, 1640 р.; Місяцесловна частина Часослову полууставного. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1642 р.;  Тріодь цвітна. – Львів: друкарня Михайла Сльозки, 1666 – 1667 рр.; Анфологіон, сирьчцветослов, или Трифолог. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1694 р.; Требник. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1695 р.; Тріодь цвітна (ТріодіонсиестьТріпіснец…) – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1701 р. або 1730 р.;  Служебник (Літургіконсиесть Служебник). – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1702 р.; Псалтир. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1708 р.; Октоїх сиріч осмогласнік. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1715 р.; Літургіконсиесть служебник… – Унів, друкарня Успенського монастиря, 1733 р.; Псалтир. – Почаїв, 1737 р.; Октоїх сиричосмигласник. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1739 р.; Полуустав. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1740 р.; Євангеліє. – Львів, друкарня Старопігіївського Успенського братства, 1743 р. і цілий ряд дальших. Загалом 33 видання. Мова всіх видань - церковнослов’янська та українсько-руська.  Щоправда, декотрі з них були виготовлені в Будині, Відні, але більшість у Львові, Почаєві, Унові, а декотрі в Перемишлі.

                  В архіві зберігаються також латинські стародруки та рідкісні книги XVI – XIX cт.

                 Значну частину становлять також богослужбові кириличні рукописні книги XVI-XVII ст. Ось декотрі з них: Октоїх недільний. [перша чверть XVI ст.]; Апостол. Фрагмент. [друга чверть XVI ст.]; Мінея місячна. [середина XVI ст.]; Мінея святкова. Тріодь постова. [третя чверть XVI ст.] і дальші. Загалом 15 рукописних книг.  Зберігаються в архіві також духовні повчальні проповіді за 1789–1801 роки.

            * * *

       В колах спеціалістів добре відома  історія потрапляння у наші краї книжок, виготовлених в Україні. Як свідчить єпископ Еммануїл Ольшавський, лише у 74 селах Маковиці у 1757 р. з-поміж 680 книг понад 600 було з України. Торговці книгами з України з'являлись на Закарпатті (в тому числі на Пряшівщині) десь від половини XVII ст. майже щороку аж до кінця XVIII століття. Так, наприклад, у 1727 р. на границях були затримані книготорговці Шаляпін і Вакуров, які заявили, що вони вже 16 років продають книги та ікони в Угорщині. Крім інших книг, вони привезли 530 євангелій.

                Був на Закарпатті і львівський Апостол з 1654 р., Октоїх з 1686 р., Тріодь з 1701 року; 1757 р. з України на Закарпаття було привезено 1146 книг, у 1759 р. — 9 возів книг, у 1760 р. було привезено 41 назву, 907 книг (з того 170 букварів), 1762 р. — 14 назв, 877 книг (з того 400 букварів), у 1770 р. — 448 книг тощо.

            Це є прямі докази про масовий ввіз книг з України на Закар­паття, в тому числі на Пряшівщину. Є теж докази про те, що люди з Карпат самі їздили в Галичину і там купували книги. В ХVІІ-ХVІІІ ст. багатші закарпатці най­мали мандрівних учителів, які переписували для них книги.  Про кількість руських книг на Закарпатті можна судити з того, що кожна церква на Закарпатті (і Пряшівщині)  — разом понад 1000 церков, мала в середині XVIII ст. в середньому від трьох до 20 книг; крім того,  в бібліотеці Краснобрідського монастиря було в другій половині XVIII ст. 135 книг, в Малоберезнянському мо­настирі — 205, в Углянському — 64, в Марія-Повчанському - 191 книга, в Ужгородській єпископській бібліотеці — дев'ять тис. книг (хоча в бібліотеці були не тільки "руські" книги).

            Ближче про ввіз книжок можна прочитати в роботах Степана Папа,  Андрія Шлепецького, Олени Рудловчак, Йосифа Шелепця, Миколи Мушинки, Степана Гостиняка, Юрія Бачі, Андрія Ковача, Миколи Штеця, в численних роботах українських вчених.

                                                                      

                                                                                              Мирослав ІЛЮК.      

   

09.09.2013

Створено Комітет  по святкуванню 200-річчя  від дня народження Тараса Шевченка

 

Союз русинів-українців Словацької Республіки 3 вересня ц.р. скликав на засідання представників українських організацій та установ, які створили Ювілейний Комітет для святкування в наступному році 200-річчя від народження Тараса Шевченка – неперевершеного українського поета, філософа та прогностика долі українського народу.

Ювілейний Комітет очолив заступник голови СРУСР Павло Боґдан, членами стали: за україністику Пряшівського університету – проф. Марія Чижмар, за Асоціацію україністів Словаччини – закордонний член НАН України Микола Мушинка, за НТШ в Словаччині – проф. Юрій Бача, за Музей української культури у Свиднику – Йосиф Вархол, за Спілку українських письменників Словаччини – Іван Яцканин, за Пласт в Словаччині – Левко Довгович.

Було обговорено концепцію святкування, яку Комітетові подав Юрій Бача, та характер Міжнародної наукової конференції, проект якої підготував Микола Мушинка. В загальних рисах було обговорено святкування ювілею в окружних центрах Східної Словаччини, в яких проживає українське населення, в українській пресі Словаччини, як також участь інших установ (Театру ім. О. Духновичи, «ПУЛЬС», в тому числі й словацьких) в ювілейному році. Ювілейна тематика мала б відбитися в усіх акціях, які організує  СРУСР, таких як ювілейне Свято культури русинів-українців Словаччини у Свиднику та в усіх інших його фестивалях, таких як «Маковицька струна», «Струни серця», Фестиваль драми та художнього слова ім. О. Духновича тощо.

Остаточний план акцій буде доповнено за рахунок пропозицій від окремих організацій та установ на наступному засіданні Ювілейного Комітету, яке відбудеться 3 жовтня  ц. р.

Ювілейний Комітет буде співпрацювати з Генеральним консульством України в Пряшеві, від якого сподівається дієвої допомоги. 

                                                                                                                                                      

Ю. Б.

08.09.2013

Ремонтують музейну церкву

 

В Гуменному  вирішили відремонтувати стріху найстаршого об’єкту  Музею  народної архітектури – дерев’яної церкви. Вона була побудована в 1754 році у Новоселиці Снинського округу і була перевезена у музей в 1972 році і відремонтована у 1974 році. Дерев’яна церква є першим і центральним об’єктом  скансену.

Вигорлатський музей вже давніше мав в намірі відремонтувати церкву. Особливо треба було замінити гонти на стрісі. Востаннє вони були замінені в 90-х роках минулого сторіччя, а декотрі частини стріхи (дерев’яні колоди) були настілки пошкоджені, що їх також потрібно було замінити.

Тому працівники Вигорлатського музею минулого року звернулися до Міністерства культури СР, щоб виділило відповідні  кошти з  дотаційного фонду. Складовою частиною тодішнього проекту був і ремонт млина з Вишньої Яблінки, тому не отримали повну суму грошей  і купили лише матеріал.

Цього року музей одержав гроші на ремонт. Ремонтує церкву чеська фірма «Bromastav», у якої є  багатий досвід з ремонту подібного типу як в Чехії, так і в Словаччині.  Фірма забезпечила і матеріал для виготовлення 450  м ² дерев’яних гонтів із смерекового дерева 8 – 10 і 40 – 50 см. Ремонтувати стріху почали у середині липня. Через сприятливу літню погоду ремонт завершать скоріше, як було передбачено в плані.   Найскладніше було відремонтувати  вежу на висоті 18 м.

Нова стріха дерев’яної церкви мала б витримати 30 – 50 років.

 

                                                                                                                      -пн-

 

08.09.2013

Мистецтво зближує

 

   Осінній виставочний  сезон у пряшівській галереї «Атріум»  розпочався насправді інтригуючо. Тут виставка  художників двох країн – Японії та Словаччини. Виставка  затвердила, що мистецтво не знає кордонів.

   Японець Імаізумі Вазу вже три роки мешкає в Пряшеві. Раніше займався дизайном. Правда, малювання його завжди приваблювало. У рідній Японії  відбулися вже чотири його виставки, у Словаччині знайомились з його творами  відвідувачі кошицької галереї «ВЕБА». У пряшівській галереї «Атріум» презентує двадцять своїх картин. У своїй творчості приділяє увагу пейзажу, архітектурі, натюрморту.

   Оперний співак Ярослав Дворський мешкає у  Кошицях. Потяг до образотворчого  мистецтва у нього не випадковий. Скульптурі  навчався в Братиславі в академічного скульптора Ю. Ґавули. У галереї «Атріум» на розсуд відвідувачам пропонує  двадцять п’ять  картин і невеликих скульптур. Я. Дворський приділяє увагу  фігуральній творчості, портрету. У його творчому доробку є  і відомі  особистості театрального життя.  Свій творчий діапазон поширює і на  моделювання та кераміку.

   На запитання: «Наскільки надихає музика  образотворче мистецтво?», –Ярослав Дворський відповів: «Людина завжди повна емоцій. Музика – невід’ємна складова у моєму ательє. Враження з театральної сцени перевтілюються і в образотворче мистецтво».

   Виставка потриває до 10-го жовтня цього року.

 

                                                                                  Текст і фото (ія)

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Цей веб–сайт

Архів новин

• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень