ukrajinci.sk

Історія та фотографії

З історії Маковицького замку і його околиці

GPS: N49.353616, E21.298242

У №№39-40/2009 газета «Нове життя» вказала на зацікавленість будителя Олександра Павловича усною народною творчістю. І завдяки ньому до нас дійшла балада «Коли мурували білу Маковицю». Як відомо, ця історична пісня пов’язана з періодом відбудови Маковицького замку за часів одного з його володарів у ХVІ або ХVІІ ст.

В той час як погляди словацьких істориків про Маковицю і її околицю добре відомі широкому читацькому загалу, зацікавленість українських істориків нашою минувшиною читачам менш відома. Одним з тих, хто в період міжвоєнної Чехословаччини активно включився у дослідження історичного минулого нашого краю, був також український історик, архітектор і мистецтвознавець Володимир Січинський. Саме він у 1935 році побудував у Михалівцях храм Сошествія Св. Духа, а в 1938 році - дерев’яну церкву Покрова Богородиці в Нижньому Комарнику Свидницького округу, який є нині національною пам’яткою Словацької Республіки.

Серед багатьох робіт особливу зацікавленість викликають такі його роботи, як «Дерев’яне будівництво на Маковиці», «Дерев’яна церква в Трочанах», «Пам’ятник Острозьких на Маковиці», «Зборів», «Бардіїв», «Білий Маковицький замок» тощо.

Увазі читачів пропонуємо уривки з пера Володимира Січинського про Маковицю і Маковицький замок за книжкою М. Мушинки «Володимир Січинський і русини-українці Східної Словаччини» (СРУСР, Пряшів, 1995). Роботи В. Січинського заслуговують, щоб їх перевидати окремою книжкою.

Редакція.

В дослідженні „Пам'ятник Острозьких на Маковиці" В. Січинський подав історію Маковицького замку, недалеко якого пам'ятник побудований. Перша історична згадка про замок походить з 1347 р.

В. Січинський приєднується до думки деяких істориків (Бідерманн, Дулишкович, Пелеш, з новіших — Перфецький та Заплетал), що одним з перших володарів замку був подільський князь Федір Коріятович (1393—1414). „Це тим більше правдоподібно, — писав він, — бо про Ф. Коріятовича відомо, що він саме на Маковиці закладав парохії й церкви". З кінця 16 ст. до 1601 р. Маковицький замок був власністю князя Івана Острозького, батько якого, князь Костянтин Острозький (1527—1608), був воєводою київським та маршалком волинським — одним з найзаможніших і найвпливовіших магнатів Речі Посполитої. Коли вигасла династія Яґелонів (1572), він був одним з кандидатів на польський престол, а після смерті останнього Рюриковича — царя Федора (1598) — і на московський престол, оскільки з Рюриковичами він був кровно споріднений.

Немалі заслуги він має і в культурно-національному відродженні України. Це ж він був засновником славної Острозької академії (1577—80), до якої спровадив найвизначніших тогочасних вчених та винахідників, серед них і О. І. Федоровича, який 1581 р. там видрукував перше повне видання всіх книг Святого письма церковнослов'янською мовою — Острозьку Біблію. Шлюбом свого старшого сина Івана із Сусанною Шереді, дочкою Юрія Шереді, та сестрою власника Маковицького замку Ґашпара Шереді, він хотів укріпити свої позиції в Угорщині і це йому вдалося. Як придане Сусанна дістала від Шередієвців і Маковицький замок. В 1601 р. Іван Острозький продав замок Зиґмундові Ракоцієві за 80.000 золотих. 14 жовтня 1648 р. австрійський генерал Шульц зруйнував замок і Ракоцієвцям довелось його тяжко відбудовувати за рахунок рабської праці підданих русинів. Як свідчення цього, Січинський наводить пісню „Коли мурували білу Маковицю".

Згідно з народною легендою пам'ятник Острозьких побудовано на тому місці, де раптово помер Ґашпар Шереді від жалю, коли подивився на свій щойно проданий замок. В цій легенді, як пише Січинський, є явні неточності: по-перше, замок Ракоцієві продав не Ґашпар Шереді, а Іван Острозький, який одержав його як придане. По-друге, з цього місця замок не видно. Ці неточності випливали з неправильного прочитання латиномовних написів, які вперше розшифрував В. Січинський. З них ясно випливає, що пам'ятник і справді поставлено на честь Ґашпара Шереді, колишнього власника Маковиці, і відновлено 9 липня 1590 року „князем Іваном Острозьким, графом тарновським і палатином волинським із своєю жінкою Сусанною Шереді". Отже, про причетність князя Івана Острозького до побудови чи відбудови каплиці-пам'ятки біля Довгої Луки не може бути сумнівів. Наперекір тому, у словацькій літературі про цю пам'ятку (доволі багатій) цей факт чомусь замовчується".

Зборів

В. Січинський у своїй розвідці „Пам'ятник Острозьких на Маковиці" про „столицю" Маковицького панства Зборів писав: „Про містечко Зборів не маємо багато звісток". Тому він сам взявся за розшуки історичних звісток про це містечко і в 1938 р. опублікував про нього окрему статтю, а в 1939 р. — окрему брошурку „Зборів" як першу книжку ним же заснованої серії популярних краєзнавчих видань „Пізнай свій край".

В першій частині своєї праці він подав загальний огляд ширшої території Зборова, шляхів сполучення та опис населення його околиці, підкресливши, що „ціла ця округа населена віткою українського народу — лемками, тими самими, що заселяють і північний спад Бескиду в Галичині"'. „Пільно зберігаючи свої прадавні звичаї,

побут і мову, — писав він, — нарід ще і досі заховав свої прекрасні витвори духовної і матеріальної культури — пісні, танці, усну словесність, деревляне будівництво та інші вироби домашньої праці." В розділі „Історія" він зосередив основні звістки про це містечко та ціле Маковицьке панство, починаючи від першої згадки про нього 1247 р. і кінчаючи 18 століттям. Згідно з одною з грамот, власником Маковицького панства з 1280-го по 1320 рік був галицький князь Лев І. „Отже, було це в тих часах, коли український князь володів цілою Закарпатською Україною". Про дальшу історію цього краю він писав: „В р. 1321 під Маковицьким замком загинув провідник повстанців Петро Петрович — земплинський і ужанський наджупан, що визвав слов'ян і русько-українських селян-кріпаків до повстання проти угорського короля Карла-Роберта за збереження „руської віри". Від кінця XIII ст. і до року 1483 замок був власністю родини Зударів.

Відомо також, що в 1347 р. державцями Зборівського замку були Степан і Юрій Букови. Коло років 1393—1414 цілою Маковицею володів український князь Федір Коріятович, що перед тим був подільським князем, а від 1393 р. — князем цілого Підкарпаття, закладаючи на Маковиці парохії і церкви. З тих численних поселенців (за деякими відомостями 40 тисяч!), які покликав на Карпатську Україну князь Ф. Коріятович, і які прийшли головно з українського Поділля, найбільше селилося на Пряшівщині і, зокрема, на Маковиці. Але ще далеко перед тим, як згадано вище, Маковиця була заселена українцями, а вже перші історичні документи подають ряд сіл навколо Зборівського замку з чисто українськими назвами."

Згадуючи про наступних власників Зборівського замку, В. Січинський, посилаючись на історичні документи, писав: „Бажаючи мати військову підтримку проти Польщі, Юрій Раковцій вів переговори з гетьманом Богданом Хмельницьким. Зміцнив ці зносини з українським гетьманом Юрій Раковцій II (молодший). А коли вів війну з Польщею в 1657 р., то вже на спілку з 20. 000 українською армією під проводом кращого українського полковника Антона Ждановича. Про цей похід маємо дуже цікаві відомості шведського посла до гетьмана Хмельницького — Велінґа, що його писав в 1657р. член цього посольства К. Гільдебрант. Отже, перший відділ українських козаків, що рушив на допомогу власникові Маковииі — Юрієві Раковцію II, йшов разом зі шведським послом і його почотом з Чигирина через Брацлав на Поділлі і Серет на Буковині, прямуючи через цілу Карпатську Україну і зокрема Пряшівщину. Перейшовши через Токай, Вранів, Бистре і Бардіїв, шведський посол в супроводі українських козаків зупинився' у Зборівському замку в місяці лютому 1657 р., де, як оповідає Гільдебрандт, — „наші козаки вправляли у стрілянні.

І ці факти про взаємини України зі Східною Словаччиною в нашій регіональній історії мало відомі. Пізнішими істориками вони навмисне замовчувалися.

В. Січинський усвідомлював собі, що його статті про Маковицю, публіковані у Празі та Львові, не дійдуть до читачів цього краю. Тому, як тільки у Пряшеві почав виходити український часопис „Слово народа", він опублікував у ньому дві статті: „Білий Маковицький замок" (1932, ч. 6—7) та „Старі надписи в церквах Маковиці — свідки нашої народної мови в XVII—XVIII ст." (ч. 9).

Востаннє він до „маковицької" теми повернувся у 1952 р. статтею „Біла Маковиця", опублікованою на сторінках нью-йоркської „Карпатської зорі" (ч. 15—16).

За книжкою

М. Мушинка «Володимир Січинський і русини-українці

Східної Словаччини». СРУСР, Пряшів, 1995, стор.68 – 75.

(Подається зі скороченнями).

pamjatnyk