Cторінки
життя Олександра Духновича, або Як виник гімн
«Я русин був, єсмь і буду»
7
листопада 1847 року було скликане засідання мадярського
сейму в Прешпурку (тепер Братислава). В мадярській політиці та її
проведенні
зіграв провідну роль Лойош Кошут (1802 – 1894).
Лойош Кошут виступав головно
проти Габсбургів, але акцентував на
слов'янських національностях в Мадярщині. Його помічник Ференц Пулскі
на сеймі
вигукував: «Дати право іншомовним народностям в Мадярщині — це звичайне
самогубство мадярів, які собі здобули землю і мають виключне право нею
володіти. Якщо слов'яни не хочуть з цим змиритись, нехай ідуть геть з
Мадярщини».
На
засіданні сейму в грудні 1847 року було
запропоновано проект закону про мадярське громадянство, з якого
випливало, що
громадянство може одержати лише той, хто знає мадярську мову.
Дотримання цієї
умови давало право брати участь у голосуванні. Сейм відкинув надання
прав
національностям і узаконив привілеї мадярів.
На
засіданні
був присутній і Олександр Духнович як Пряшівський
канонік, заступник Пряшівського Капітулу.
Духнович домагався розкріпачення
і рівноправних
свобод русинам. Із
записів Духновича знаємо, що він сказав Кошутові: «А
що
буде зі слов'янами,
які також потребують
свободи?» Кошут відповів: «Слов'ян ми нацькуємо на
слов'ян!» Тоді
Духнович сказав: «Якщо ви, мадяри,
хочете бути великими людьми, великими патріотами, то ваш обов'язок —
подбати,
щоб конституційні свободи стали спільним надбанням усього населення,
яке живе в
Мадярщині, і не були лише виключним привілеєм мадярів для утиску
інших». Різко
й категорично відповів Кошут: «Проблеми між мадярами й немадярським
населенням
має вирішити меч!», на що Духнович відповів: «Ви хочете, отже,
владарювати над
немадярськими народами. Як тоді можете думати про те, що вони,
уярмлені,
ввійдуть з вами в спільноту, коли ви мечем і вогнем хочете їх
винищити?»
Мадярський
сейм в Прешпурку засідав довго. Атмосфера була напружена. Дуже мало
представників немадярської національності домагалося
своїх прав. Але проти
них постала найсильніша група,
очолювана Кошутом. Однак,
не треба
думати, що проти інших національностей у Мадярщині виступали тільки
кошутівці.
Ні! Коли йшлося про
панування над іншими
національностями, всі мадяри були
одностайними.
Всі підтримували
шовіністичну політику, а тогочасні часописи виступали ще
більш
радикально, закликаючи до мадяризації за допомогою війська. Кошут
збурив увесь
свій народ, усі мадяри прийняли його принципи і дотримувалися їх.
Не
будемо докладно розповідати про засідання
сейму, а лише наведемо декотрі моменти й заклики з того сейму, щоб
скласти
уявлення про те, що хотів Кошут і мадяри з ним, і що очікувало
русинів-українців Закарпаття при його перемозі.
Кошут:
«Якби словацькі, русинські, сербські,
хорватські й румунські повстанці на нас напали, нам з берегів Тиси
прийде на
допомогу 300 тисяч оборонців, бо Мадярщина вже пробудилась, лев лише
дрімав. З
величезною огидою кажу про слов'ян. Їх можна заспокоїти лише тюрмою й
шибеницями!»
-
Елйен
Кошут! — відзивався сейм. — Мадярщину навіть пекло не переможе!
Кошут:
«Ми створимо мадярську армію на
користь виключно мадярського народу! Проголошую тут, що ніколи, ніколи
в рамках
мадярської святої корони не визнаємо іншого народу та іншої
національності,
крім мадярської».
Це
свідчило про відкритий розкол між мадярами
та іншими національностями. Це мало означати найстрашнішу добу утиску й
денаціоналізації закарпатських русинів-українців. «Під короною святого
Стефана
можуть жити лише мадяри! В Мадярщині є лише одна нація — мадярська!» —
писали
газети. «В Мадярщині визнаємо лише одну мову — мадярську! Ті, хто
мадярської не
знає, або її навчиться, або загине з голоду!» — так кричали мадяри.
Вони
визначали навіть термін, доки в Мадярщині не сміє залишатися жодного
іншомовного. Писалися різні статті й твори (історичні та літературні)
під
такими гаслами: «Не дамо розвиватись ані мові, ані культурі інших
народів, ані
користуватись своєю рідною мовою в суспільному житті». Святостефанська
ідея —
це історичне право мадяр на гегемонію в «мадярській долині», — мадяри
тут пани
і лише їм належить вся земля від Карпат до Адріатики, бо вони на ній
лише «з
милості прихистили інші народи». Відпрацьовували цілий план
мадяризації. Мадяри
не визнавали за слов'янами права на життя. Кошут відверто погрожував
слов'янам,
які домагалися рівних прав. «Хочемо мати Мадярщину, де панами
господарського,
політичного і культурного життя будуть лише мадяри», — вигукнув. Отже,
Кошут
відмовив іншомовним народам Мадярщини у тому, чого сам домагався від
Відня. Він
мріяв не лише здобути цілковиту незалежність Мадярщини від Габсбургів,
але й
про цілковите уярмлення іншомовних народів. Між мадярами й немадярами
утворюється прірва. Мадярська шляхта відпрацювала теорію про створення
національно-монолітної держави, денаціоналізувавши іншомовне
населення. Цю
теорію в 1848 році присвоїли собі всі політичні партії країни та їх
прихильники.
Засідання
Прешпурського сейму було перенесено на 1848 рік. Тоді сейм видав закон
про
пресу, в якому пригрозив усім засобам масової інформації «хто підбурює проти повної
територіальної
цілісності країни, підпорядковані святій короні», суворими
покараннями. А
таким підбурюванням можна було назвати будь-який виступ в інтересах
мадярських
народів і національностей.
Сейм
установив високі податки на часописи,
які, як до цього признався міністр Б. Семере, ввелися лише тому, щоб
знесилити
фінансово національності, щоб вони не могли заснувати своєї газети.
Подібна
тенденція спостерігалася й у інших настановах. Кошут мав намір
колонізувати
немадярські території заслуженими вояками.
Повсякденна
політична пропаганда та заяви
Кошута не залишили ні в кого сумніву щодо його намірів, можна було
передбачати,
яким буде життя слов'ян, як тільки вони стануть мадярами.
О.
Духнович у своїй промові на засіданні
сейму схвалював боротьбу мадярів за свободу, але її домагався також для
русинів. Кошут відкинув домагання русинів. Коли Духнович вказав на
зубожіння
русинів, експлуатованих мадярською шляхтою, Кошут відповів, що русини
аж тоді
заслужать собі ліпше життя, коли стануть мадярами. Інакше загинуть.
14
квітня 1848 року мадярський сейм скинув
Габсбургів з трону й проголосив самостійність Мадярщини. «Перед Кошутом
стояла
фата моргана єдиного великого мадярського народу», — пише англійський
історик
Скотус Віатор. Англійська дипломатія за допомогою своїх визначних
агентів,
таких як О. Блацквелла, уже в 1847 році знала, що в тогочасній
Мадярщині було
лише 4 мільйони мадярів, а немадярів — 10 мільйонів. Про це сказав лорд
Помсонби, коли довідався про наміри кошутівців створити самостійну
Мадярщину.
Олександр
Духнович ще намагався щось довести
Кошутові, але той йому відповів:
- Чого
домагаєтесь прав для русинів? Русинів у Мадярщині нема. І ви — мадяр!
Духнович
відповів:
- «Я русин был,
.єсьм и буду»
Ці слова
О. Духновича стали нашим гімном.
За
книгою Степана Папа «Історія Закарпаття». Том ІІІ.
Івано-Франківськ, 2003.
Категорії
- Новини
- Моніторинг
- Про нас
- Про нас пишуть
- Нове життя
- Історія та фотографії
- Календар акцій
- Цей веб–сайт