УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

61 СВЯТО КУЛЬТУРИ РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ СЛОВАЧЧИНИ

 

У Свиднику 19 – 21 червня 2015 року відбулось 61 Свято культури русинів-українців Словаччини.

Марафон пісень, танців, доброго настрою тривав у Свиднику  три  фестивальні дні як вдень, так і вночі.

У програмі Свята виступило кілька десятків самодіяльних і професійних колективів з Словаччини, України, Сербії і Хорватії.

61 Свято культури русинів-українців Словаччини розпочалося у п’ятницю, 19 червня 2014 р., малюванням на асфальті з тематикою Свята, «Дитячий конкурс» в якому змагались  діти свидницьких шкіл. Площа перед СНМ – Музеєм української культури перетворилася на велику танцювальну арену – «Школу народного танцю».

Складовою частиною Свята є традиційні зустрічі з письменниками. Після  зустрічі  в  СНМ-МУК відбулось відкриття виставки картин «Анна Боршовська-Нємцова: Перегляд творчості».

Після «Живого запрошення» – програми домашніх колективів на пішохідній зоні – в ареалі амфітеатру  за вечірнього холоду відбувся концерт групи Роланд з Чирча.

Вечірня і нічна  суботня  програма  традиційно  приваблює найбільшу кількість глядачів, навіть якщо було холодно. Програма дитячих колективів «Гайта-вйо на конику...» була побудована на виступах дитячих колективів з Словаччини та України.

У  програмі «Співаночки мої... » виступила з нагоди життєвого ювілею М. Мачошко.

У  дальшій програмі була програма домашніх та заграничних колективів «Звідки ж то до нас гості прийшли», «Речувати треба знати» народна розповідачка М. Тріщова – Араня, «А буде весело» – концерт вокально-інструментальної групи Соколи та співачки  Софії Фединої –Україна)

Неділя, 21 червня  2015 року, видалася дещо теплішою і дощовою. Зранку  у всіх храмах Свидника пройшли святі літургії, після них відбулось урочисте покладання квітів до пам’ятників полеглим героям на Дуклі  та у Свиднику.

Кульмінувало 61 Свято культури русинів-українців Словаччини циклом  «І так було... » програма домашніх колективів та «Багатство з рідної груди» програма гостюючих та заграничних колективів.

Свято продемонструвало мистецьку культуру виконання, велику любов членів колективів до свого Свята, яке їх виховало.

                                                                            Ммрослав Ілюк мол.

У програмі Свята виступили:

Домашні фольклорні колективи: Маковиця, Карпатянин, Старишан, Шаришан, Словінка, Єдлинка, Бескид, Порублянка, Куровчан, Маґура та ПУЛЬС.

Дитячі фольклорні колективи з Пряшева, Снини, Свидника  та України.

Заграничні колективи  з України, Сербії та Хорватії.

Співачка народних пісень Марія Мачошко та  її гості.

Народна розповідачка  Марія Тріщова.

Співачка Софія Федина (Україна).

Вокально-інструментальні групи: Соколи (Україна), Роланд (Чирч – Словаччина).

Надія Савченко: рік незаконного ув’язнення Російською Федерацією

 

17 червня 2015 року минув рік з часу, коли українська льотчиця Надія Савченко потрапила в полон. Вона була силою вивезена до Росії за допомогою членів терористичних озброєних угруповань, які діяли на території Східної України, а російська влада не лише ув'язнила її, але й пред'явила абсурдні звинувачення, починаючи від "незаконного перетину кордону".

За час арешту українка Надія Савченко двічі оголошувала голодування на знак протесту проти свого незаконного утримання під вартою. Н.Савченко продовжує доводити, що справа проти неї сфальсифікована та демонструє справжню силу духу.

Акції з вимогою звільнити Савченко відбуваються не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу, зокрема Словаччині.

Вже рік світова спільнота домагається від Москви звільнення українських політичних в’язнів, полонених та заручників, включно із Надією, яка стала символом незламності України та українців у російському полоні.

Особливе занепокоєння у світової громадськості викликає той факт, що незважаючи на погіршення стану здоров’я Н.Савченко та численні клопотання про зміну їй запобіжного заходу, 10 червня, Московський міський суд за клопотанням Слідчого комітету РФ в черговий раз продовжив термін тримання Н.Савченко під вартою до 30 вересня ц.р.

Російські судові інстанції не взяли до уваги факти набуття Н.Савченко  27 листопада 2014 р. повноважень депутата Верховної Ради України,26 січня 2015 р. - члена ПАРЄ, резолюцію ПАРЄ від 28 січня 2015 р. щодо звільнення Н.Савченко протягом 24-х годин і забезпечення її повернення в Україну або передачу в третю країнута висновок Комітету ПАРЄ щодо правил процедури, імунітетів та інституційних питань щодо статусу Н.Савченко в контексті дипломатичного імунітету Ради Європи, згідно з яким імунітет Н.Савченко має абсолютний характер, який спирається на імперативні норми міжнародного права та його наявність або відсутність може тлумачитись виключно ПАРЄ.

Європейський суд з прав людини у липні 2014 р. прийняв до розгляду заяву представника Н.Савченко та здійснює провадження  у справі «Савченко проти Росії».

Важливо також окремо проаналізувати численні заяви України та світового співтовариства з приводу звільнення Н.Савченко. Так, 11 грудня та 25 грудня 2014 р. Верховна Рада України прийняла Звернення до Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації і Президента Російської Федерації та до міжнародних організацій і міжпарламентських асамблей щодо звільнення української льотчиці та депутата Верховної Ради України VIII скликання Надії Савченко.

24 травня 2015 р. була оприлюднена Заява прес-секретаря зовнішньополітичної служби ЄС Майї Косьянчич з вимогою Європейського Союзу до Росії щодо звільнення української льотчиці Надії Савченко та всіх інших заручників.

18 червня 2015 р.Міністр у справах Європи та закордонних справ Великої Британії Девід Лідінгтон підписав лист підтримки Н.Савченко з вимогою до Росії щодо її невідкладного звільнення.

17 червня 2015р. депутат Європейського парламенту від Словаччини Іван Штефанец заявив «Викрадення і незаконне затримання громадянина іноземної держави є практикою, яка не має місця в XXI-му столітті. Росія не лише не дотримується основоположних міжнародних угод, але не визнає навіть дипломатичний імунітет. Надія Савченко є не лише українським депутатом, але й членом ПАРЕ».

Українці Словаччини та громадяни Словаччини також займають активну позицію у справі Н.Савченко та неодноразово письмово звертались до вищих посадових осіб Словаччини з проханням сприяти звільненню згаданої громадянки України.17.09.2014 р. та 22.01.2014 р. керівниками всіх українських організацій Словаччини були підписані звернення щодо звільнення Надії Савченко, Олега Сенцова та інших політичнихв’язнів, які були надіслані на адреси Президента СРА.Кіски, Голови Народної ради СР П.Пелегріні, Голови Уряду СР Р.Фіца, Заступника Голови Уряду СР та Міністра закордонних справ та європейських питань СР  М.Лайчака та Посольства РФ в СР.           

Українці Словаччини та громадяни Словаччини  також неодноразово організували акції протесту біля Посольства РФ в Словаччині з вимогою щодо звільнення Н.Савченко, О.Сенцова та інших політичних в’язнів.

Останнім часом мають місце непоодинокі випадки безпідставного затримання громадян України на території Російської Федерації, відсутність гуманного ставлення до українців з боку російських правоохоронних органів, їх несумісної з людською гідністю поведінки, застосування до наших співвітчизників неприпустимих методів фізичного та психологічного впливу, у тому числі - тортур.

Такими діями, а також численними фактами неповідомлення Посольства України в РФ про затримання українців, незабезпечення їх невід’ємного права на зустріч з консульською посадовою особою, російська сторона грубо порушує універсальні імперативні норми міжнародного права у сфері дотримання прав і свобод людини, а також свої міжнародно-правові зобов’язання відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1951 року, Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Консульської конвенції між Україною та Російською Федерацією 1993 року.

Російські правозахисники, зокрема Спілка солідарності з політв’язнями та Правозахисний центр Міжнародного історико-просвітницького благодійного і правозахисного товариства «Меморіал» після вивчення матеріалів щодо кримінального переслідування Н.Савченко в Росії у вересні 2014 р. також визнали українку політичним в’язнем.

Україна наполягає на невідкладному звільненні народного депутата України, члена делегації України у Парламентській Асамблеї Ради Європи Н.Савченко, як особи з дипломатичним імунітетом на виконання Мінських домовленостей, що містять положення щодо звільнення всіх заручників та ув’язнених осіб.   

      

Посол України в

Словацькій Республіці

Олег Гаваші

СЛОВАЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ

МУЗЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ У СВИДНИКУ

та автор

запрошують Вас та Ваших друзів на вернісаж виставки

АННА БОРШОВСЬКА - НЄМЦОВА

ПЕРЕГЛЯД ТВОРЧОСТІ

• в рамках 61-го Свята культури русинів-українців Словаччини •

19 червня 2015 р. о 13.00 год. у виставочному залі СНМ-МУК

вул. Центральна № 258

Виставка буде відкрита до 5 жовтня 2015 р.

Запрошення

СВИДНИК

19-21 червня 2015 р.

61 СВЯТО КУЛЬТУРИ

РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ

СЛОВАЧЧИНИ

 

ПРОГРАМА

ПЛАКАТ

Освячення церкви і благословіння музею

 

В суботу, 9 травня 2015 р., було велике свято в українській православній парафії  стародавнього Сігету, що на Мараморощині, в Румунії, бо освячено нову православну церківцю і відкрився парафіяльний музей.

Після пару дощових днів, небо прояснилось, небо відкрилось для сонячних променів над дниною, в якій було поставлено нові небесні ворота (Буття 28,17). Кожний храм, - то ворота до неба.

Цим разом, ці ворота були поставлені на одній межі, на межі між сігетським українським православним кладовищем і містом відпочинку героїв нашого українського народу  Другої світової війни. Вони були погребені в нашому кладовищі. То були герої 4 -го Українського фронту, де знаходяться українські імена, серед яких і блискуче ім'я Шевченко.

Ніхто не заперечує, що між ними не було і воїнів інших націй, в якійсь малій кількості.

На початок була думка, що треба збудувати одну каплицю для українського православного сігетського кладовища.

Якщо вимагалось від парафії збудувати її за всіма вимогами сучасних державних  законів,  парафія прийняла рішення, щоб удобрити цю будівлю і дати їй зовнішній і внутрішній вигляд справжньої церкви.

З Божою поміччю вдалось нам, щоб вона мала зовнішню українську архітектуру, всередині відмінний іконостас – поки що унікальний в наших краях - з чудовими вітражами та приємним розписом.

Господу хай буде слава, що змогли зробити розпис, прив'язаний до воскресіння: у вівтарі Воскресіння Христове, а в церкві - ті три воскресіння, які зробив Господь і воскресіння Тавіти, яке зробив Св. Ап. Петро в ім'я Ісуса Христа. Здійснено і Успіння Богоматері, а на склепінні Христос-Пантократор з медальйонами чотирьох великих старозавітніх пророків, з одного краю і медальйонами Св. Євангелистів, з другого краю. Воскресіння Христове, пророки і Євангелісти були виконані за розписом славного художника з України, Іринея Протченка, який закінчив своє життя в Румунії, розписуючи великий монастир Сігастрія і на смертельному ліжку будучи пострижений в монаха.

Молитовним покровителем цього храму встановилось, щоб був Св. Вмч. Юрій Побідоносець.

Три дивні речі прив'язані до освячення цього храму.

Владика, який освятив цей храм, то був дуже талановитий, вірний, смиренний і терпеливий румунський владика, Митрополит Клужу, Мараморощини і Салажу, Високопреосвященніший Андрій Андрейкуц, що має резиденцію в місті Клуж Напока і зберігає здавна повагу до українців. Спочатку встановив днину посвячення на 2 травня, але через якійсь «перепони» владика Андрій відклав це свято на 9 травня 2015 р. Це останнє рішення було провіденціальне, тому що 9 травня - це день вшанування героїв і для румунів, і для українців.

Одна з найголовніших наук рядової Євангелії, «Тож коли Син вас визволить, то справді станете вільні» (Ін. 8,36), становиться тим прекрасним сяйвом цієї святочної днини. В цьому слові заховуються обидві призначення цієї святині: церква парафіяльного кладовища і церква героїв нашого народу. Яке тут велике таїнство, бо ж досконале звільнення від дочасного і вічного ворога здобувається тільки через Богочоловіка, Господа нашого Ісуса Христа.

Отже, приємна погода, день вшанування героїв і це прекрасне Євангельське слово являються тими таїнственними посилками на одну з головних пісень освячення храму: «Цей дім Отець збудував, цей дім Син зміцнив, цей дім Дух Святий освятив». Це велика дійсність, що храм будується Богом в Тройці славимим через свідомі і добрі християни, які знають, що означає жертва для Бога.

Про цю чесноту християнської жертовної любові говорив у своїй проповіді митрополит Андрій. Він мав терпіння після Св. Літургії роздавати людям іконочки, а  дітям, яких він сам причащав, повчальні книжечки.

Цікава річ, що посилаючи для нашої святині новий антиміс, Блаженніший Патріарх Даниїл - якому підлеглий поки що Український Православний Вікаріат – рішив, щоб наша святиня мала ще одного молитовного покровителя, Св. Паїсія Величковського, до якого Блаженніший Патріарх Даниїл мав глибоку пошану.

Не забудемо ніколи цю днину, також гарний священичий собор, де служили 33 священиків, з котрих 24 українських (з нами обидвома сігетськими священиками), на чолі з Генеральним Вікарієм Іваном Піцура і 9 румунських.

Також щира подяка належить жителям монастирів, які прийшли з чотирьох країв Румунії (серед них переважне число були українці).

Вдалось нашим священикам відспівати єктенію перед «Отче наш» по-українськи, на два голоси, що сподобалось дуже владиці. На Св. Літургії відповідав наш парафіяльний хор під керуванням добродійки Маргарети. Дівчатка з шістьох парафій зворушили чужинців своїми традиційними ношами.

Після обіду Митрополит Андрій мав терпеливості благословити і наш новий парафіяльний музей.

Якщо чужа особа мала таку повагу і терпеливість до нас, українців, треба з цього і нам навчитись, мати повагу до самого себе. Якраз з цієї причини поставились на одній таблиці в музеї слова Максима Рильського: «Хто не знає своє минуле, не шанує сучасне, не вартий майбутнього».

Бажаємо разом з псалмопівцем сказати тепер: «Не нам, Господи, не нам, але імені Твоєму належить слава, за милість Твою і за правду Твою» (Пс. 113,9).

 

Прот. д-р Микола Лаурук,

Сігет, Румунія.

Незвична легкість перекладу

 

Початком червня цього року український перекладач, есеїст, літературознавець Вілль Гримич відзначив своє 90-ліття.

З цією видатною особистістю українського художнього перекладу я зустрівся, здавалось би, зовсім випадково. Але такого не буває. Було ж це на VI з’їзді Національної спілки письменників України. Коли він дізнався, що я зі Словаччини, то зайшла мова і про його перебування у Словаччині, але, зокрема, про переклади зі словацької літератури.

Вілль Гримич (на фото) народився 7-го червня 1925 року в Москві. Після війни закінчив філологічний факультет Київського університету. Працював головним редактором видавництва «Молодь». Він лауреат премії імені Максима Рильського. Член-кореспондент Словенської Академії наук та мистецтва.

Зі словацької літератури В. Гримич перекладав твори Рудольфа Яшика, Ладіслава Мнячка, з чеської – Й. Несвадби, М. Пашека, П. Гануша, А. Плудека. У його творчому доробку є переклади зі словенської, хорватської,  боснійської, естонської, узбецької, татарської та інших літератур. Крім того, він автор численних  есе, літературознавчих статей.

Своє зацікавлення словацькою мовою і літературою проявив ще під час навчання у Києві, де тоді навчалися і студенти з Чехословаччини. У цьому зв’язку він згадує  відомого словацького україніста Михайла Мольнара. Тут же треба сказати, що у 1982 році він взяв участь у XVIII  літньому семінарі словацької мови і культури – «Studia academica slovaca». До речі, про це свого часу написала і словацька газета «Правда» (17-го серпня 1982 р.). У статті  «Зустріч на шляху дружби» В. Гримич зізнається: «Після закінчення університету я почав перекладати і переклав кілька чеських та словацьких книг, серед них  роман Рудольфа Яшика «Мертві не співають», який вийшов у двох виданнях тиражем 150 тисяч примірників…Я співпрацюю  з українським журналом світової літератури, який регулярно на своїх сторінках друкує твори чеських та словацьких авторів. Тепер цікавлюся зокрема творами сучасних словацьких драматургів, прозаїків і поетів».

Наступного  року (1983 р.) він знову в Словаччині. Він серед 135 учасників з 26 країн ХІХ літнього семінару словацької мови та культури. При цій нагоді братиславська газета «Вечернік» (№ 163, 19 серпня 1983 р., с. 6-7) друкує з ним розмову під назвою «Посли нашої культури». На запитання, які книги зі словацької літератури появились на прилавках книгарень в Україні, В. Гримич тоді відповів: «Насправді лише появились, бо ж зразу усі розпродали. Щодо  перекладницької літератури, то у нас неабиякий попит, тому й на прилавках книгарень довго не зігріється… З таким читацьким успіхом зустрілось вибране поезії Ладіслава Новомеського, яке вийшло нещодавно у серії «Перлини світової лірики», «Троє у Трамтарію», антологія молодої словацької поезії «Веселка Татр», з великим відгуком зустрілися словацькі народні  казки…»

Щодо перекладу  зі словацької літератури, то В. Гримич сказав і таке: «Мені особисто найбільші труднощі завдавали: словацький жаргон, арго, звичайно, точне розуміння словацьких реалій… Люблю перекладати якнайвірніше, що також приносить труднощі, бо ж не можна перекладати слово за словом. Крім точності  окремих речей, я намагаюся максимально зберегти стиль автора, його авторську індивідуальність».

У 1966 році у перекладі Вілль Гримича  у київському видавництві «Дніпро» виходить роман словацького письменника Ладіслава Мнячка «Смерть зветься Енгельхен». Згаданий роман вийшов у перекладі Лариси Мольнар ще у 1962 р. у Словацькому педагогічному видавництві, відділі української літератури в Пряшеві. Отже, є можливість порівнювати.

Оригінал: «Nič ma nebolí. Čudné, však? Ohmatávam si brucho, steh­ná, nohy a čudujem sa — sú to moje nohy? Sú, budú to ešte niekedy nohy? Zadok mám mäkký, poddajný, hladký ako hod­vábom potiahnutý páperový vankúš. Neživý predmet, vec. Keď človek pohladká psa či mačku, pociťuje v ruke akési chvenie, láskaný tvor chvenie opätuje, život sa dotýka života. Keď sa človek chytí za nos, za ucho, jemné nervy signalizujú dotyk dvoch častí tela. Moje nohy sú ako neživé vypchaté protézy. Aj v drevenej nohe vraj človeka občas štípe, svrbí, chytajú kŕče. Ja necítim nič. Nič ma nebolí, som od pása neživý, ne­hybný...».

Переклад Лариси Мольнар: «У мене ніщо не болить. Дивно, правда? Мацаю живіт, стегна, ноги і дивуюся — це мої ноги? Так, будуть вони ще колись ногами? Зад у мене м’який, по­датливий, гладенький, наче обтягнута шовком пухова подушка. Неживий предмет, річ. Людина, гладячи собаку або кішку, відчуває в руці якийсь трепет, тварина, яку пестять, відповідає трепетанням, живе дотикається до живого. Коли людина візьметься за ніс, за вухо, чутливі нерви сигналізують дотик двох частин тіла. Мої ноги — як два неживі набиті протези. І в дерев’яній нозі у лю­дини, кажуть, іноді коле, свербить, зводять її корчі. Я не відчуваю нічого. Ніщо в мене не болить, я від пояса не­живий, нерухомий…».

Переклад В. Гримича: «Ніщо мені не болить. Дивно, правда? Я обмацую живіт, стегна, ноги  – невже це мої но­ги? Таки мої, тільки      чи служитимуть вони колись іще мені? Сідниці в       мене м’які, податливі, гладесенькі, наче пухова подушка в шовковому напірнику. Неживе тіло, річ. Погладить людина собаку чи кішку — і відчуває в руці якесь трепетання, а ласкаве створіння й собі одповість таким самим трепетанням: живе діткнулося жи­вого. Торкнеться людина свого носа чи вуха, й чутливі нерви притьмом сповістять, що доторк стався. А мої ноги — наче неживі, наче протези. Кажуть, що людині часом і в дерев’яній нозі коле, свербить, судомить. Я ж не відчуваю нічого. Ніщо мені не болить. Моє тіло нижче поперека — неживе, нерухоме…».

На адресу перекладача В. Гримича можна сказати, що дивує його незвична легкість перекладу.

Прощаючись з перекладачем В. Гримичем, ми взаємно собі побажали, щоб в українсько-словацьких та словацько-українських літературних відносинах дійшло до примноження досягненого. Чи воно так буде? Навряд. Зрештою, в сучасному  черга за словацькою стороною.

 

                                                                                      Іван Яцканин.

З книжками у побратимів

 

Кінцем минулого тижня обласний центр Закарпаття – Ужгород жив також  книгою та книговиданням.

У Закарпатській обласній універсальній науковій  бібліотеці імені Федора Потушняка відбувся круглий стіл «Про можливості і перспективи угоди про творчу співпрацю між Спілкою українських письменників Словаччини та Закарпатською організацією Національної спілки письменників України». У ході роботи круглого столу взяла участь і делегація Спілки українських письменників Словаччини.

Обидві сторони, крім звітування, прийшли й з новими конкретними конструктивними пропозиціями. Йшлося, наприклад, про налагодження зв’язків між бібліотеками, школами, науковими закладами обох держав. Говорилось  і про проведення двосторонніх книжкових фестивалів (в Закарпатті та у Пряшівському краї), але також про добросусідські відносини письменників зі школами. Цьому мають відповідати й конкретні видавничі проекти.

Генеральний консул Словаччини в Ужгороді Янка Буріанова заявила, що підписана угода про творчу співпрацю приносить свої результати – поширює, поглиблює пізнання про культурні надбання обох народів.

В рамках круглого столу відбулася презентація роману Василя Дацея «Майків капітал» та збірки оповідань «Вимріяна подорож» Юліуса Панька.

В Ужгороді проходила і книжкова виставка «Книга-фест 2015». Тут відбулась і презентація роману «Смерть міністра» словацького письменника Любоша Юріка, який минулого року видало в українському перекладі ужгородське видавництво «TIMPANI».

Дводенна книжкова виставка завершилась оголошенням і врученням призів за кращі книжкові видання.

                                                                                 -ія-

Новий вимір літературних взаємин

 

Нова обстановка не тільки вимагає, але і сама приносить новий вимір у літературні взаємини. В сучасному зацікавлення Україною неабияке, а це торкається і  щодо пізнання української культури, в тому числі й літератури. Україна  намагається адекватно відповідати на таке зацікавлення.

Колишній міністр закордонних справ Чеської Республіки Карел Шварценберг у Києві на «Книжковому Арсеналі» представив перший український переклад книжки Вацлава Гавела «Листи до Ольги» у перекладі Тетяни Окопної та Ігоря Мельниченка. У цьому зв’язку пан Шварценберг на запитання: «Як ви гадаєте, якою була б реакція Вацлава Гавела на російську агресію проти України?» для газети «День» (№ 78/2015) сказав: «Гадаю, якщо сьогодні він був би живим, то активно підтримав би  Україну. Адже Вацлав Гавел завжди намагався протистояти агресорам і допомагати тим, хто в скруті».

У львівському видавництві «Видавництво Старого Лева» нещодавно вийшов переклад роману чеського письменника Патрика Оуржедніка «Європеана. Коротка історія двадцятого століття». Автор перекладу – Олексій Севрук.

Ця експериментальна проза  балансує на межі художньої оповіді та есеїстики. Властіміл Гарл у післямові «Фікція реальності, чи  реальність фікції?» пише: «Постмодерна естетика Оуржедніка служить інтересам гуманістичного свідчення про людину і про людство у ХХ столітті, у столітті, сповненому очікувань, проте найбільш вбивчому в людській історії. Тим, кому авторське  перелічування загиблих  солдатів на кілометри здаватиметься цинічним, а його опис  людських страждань не дуже гуманістичним, нагадаємо, що головним завданням гуманізму є окреслення негуманності. У цьому контексті на думку спадає поняття, яким часто оперують у модерній та постмодерній літературі, а саме – розчарування. Різниця лиш у тім, що у випадку Оуржедніка маємо відчуття, що йдеться про щось не-особисте, над-особисте, про розчарування самої епохи, про активне саморозчарування західного суспільства».

Література, звичайно, має провокувати. Патрик Оуржеднік у своєму романі це і робить. Український літературознавець Дмитро Дроздовський отакими словами характеризує це видання: «Історія Європи ХХ – початку ХХІ століть, написана на ста шістдесяти сторінках, – це вже провокація.  Патрик Оуржеднік – справжній інтелектуальний терорист, який може легко роздратувати істориків і культурологів, інтелектуалів чи представників академічних середовищ. Вони навряд чи отримають задоволення від такого наративу – украй зібганого, іронічно-парадоксального, подеколи снобістського. Ця історія –  на виклад усього згідно з хронологією, а передусім «роман», написаний у стилі «100 запитань, які Ви б поставили ХХ століттю, але з невідомих причин боялися  це зробити».

Хочеться нагадати, що переклад  цієї книги здійснено за підтримки Міністерства культури Чеської Республіки. Ми вже неодноразово підкреслювали, що чеським прикладом можна скористатись у Словаччині, але і в Україні.

Ще одна новина. «З історії української культури» – так називається методичний підручник, який  для студентів-україністів вийшов в Університеті  імені Масарика в Брно. Автор підручника – професор Дануша Кшіцова – наближує  головні події в історії  українського театру, музики, образотворчого мистецтва.

Ось бачите, у чехів розвиток взаємних літературних відносин пішов швидкими темпами уперед, у словаків воно набагато гірше, правда, на їхню шкоду.

 

                                                                                   Іван Яцканин.

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Цей веб–сайт

Архів новин

• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень