УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

Україна відзначає 24-ту річницю Незалежності

 

Інтерв’ю Надзвичайного та Повноважного Посла України в Словаччині О.О.Гаваші

 

Шановний пане Посол, 24 серпня Україна відзначає 24 річницю Дня Незалежності. Це велике державне свято, яке відзначається всіма на особливому піднесенні, зі щемінням у серці.  Які емоції це свято викликає у Вас?

Дякую за гарне питання. Щоправда, Ви змусили мене замислитися й заглянути у минуле. Дійсно, зі щемінням у серці, з гордістю  за свою країну ми завжди  відзначали це свято. Була віра в гарне майбутнє України, в її процвітання  та наше благополуччя в ній. У нас була мета – досягти євростандартів життя та отримати вступний квиток у Євросоюз.

В минулому році все різко змінилося для всіх нас. Ми вже живемо, так би мовити, в іншій реальності.

Реалії сьогодення є такими, що Росія понад рік тому анексувала український Крим і здійснює збройну агресію на сході України. По суті, триває неоголошена війна, яку чомусь назвали гібридною, але, як на мене, це справжня війна. У результаті  на сьогоднішній день, за даними щомісячного звіту ООН з координації гуманітарної діяльності, у зоні конфлікту на сході України, починаючи з середини квітня 2014 р. по 27-е липня 2015 р., були вбиті принаймні 6832 людини (як військових, так і цивільних осіб, тобто мирного населення) і 17 087 отримали поранення, 846 осіб пропали безвісті, 172 людини перебувають у полоні.  Поряд з цим - понад мільйон внутрішніх біженців.

Це велика трагедія Українського народу. Ми втрачаємо наших людей на нашій землі.

Тож сьогодні на серці важко. Практично кожну українську сім’ю у тій чи іншій мірі це болісно торкнулося.

Однак, ми не здаємося і ніколи не здамося. Ми розуміємо, що без Батьківщини і нас нема. У нашому арсеналі боротьби - і слово, і зброя, на нашому боці -  увесь цивілізований світ. Ми намагаємося політико-дипломатичним шляхом врегулювати відносини з агресором, про що свідчать досягнуті Мінські домовленості та переговорний процес Нормандської четвірки. Разом з тим, Україна озброюється і, у разі необхідності, готова дати гідну відсіч ворогу. Якщо ми не чинили б опір, хто знає, на чиїй землі сьогодні були б російські агресори.

Агресор консолідував наше суспільство. Сьогодні схід України, який вважався колись проросійським, виходить масово на мітинги з українськими прапорами і категорично відкидає ідею Путіна щодо т.зв. „русского мира”. Донбас не прагне стати частиною Росії, - навпаки бачить своє майбутнє лише в єдиній Україні. Це, безумовно, стало несподіванкою для агресора. Як і те, що увесь світ засудив його дії та запровадив санкції.

Нині протистояння України і Росії триває. І далі гинуть українські та російські сини.  Це страшно та дико. Прикметним є й те, що дедалі більше росіян засуджують війну, організовують акції протесту, адже пересічні росіяни також несуть на собі тягар цієї безглуздої війни.

Яку, на Вашу думку, Росія переслідує мету?

Якщо коротко – це, очевидно, намагання реанімувати російську імперію, що, загалом, підтримується більшістю росіян, яким щодня російська пропаганда промиває мозки.

Сьогодні в Європі вже зрозуміли, що якщо не зупинити Росію в Україні, вона далі завойовуватиме Європу. Країни Балтії та Східної Європи вживають відповідних превентивних заходів, переглянули, зокрема, свою оборонну політику, нарощують міць. І це правильно. Як кажуть у нас – дружба дружбою, а порох у порохівниці має бути сухим.   

Війна, яка триває, які внесла корективи у стратегічний курс України?

Жодних. У нас ще у 1993 році був схвалений зовнішньополітичний курс на євроінтеграцію. Ми його дотримуємося й понині. От тільки темпи руху прискорилися. Як я уже зазначив, Росія своєю агресією консолідувала наше суспільство і колишні прихильники зближення з РФ тепер виступають за євроінтеграцію. Рік тому ми підписали з Євросоюзом Угоду про асоціацію. На сьогоднішній день 21 країна-член ЄС виконала відповідні внутрішньодержавні процедури для набуття нею чинності. До речі, Словаччина – серед найперших.

Економічна частина Угоди, а саме – створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС  - набуде чинності  з 1 січня 2016 року, наразі Євросоюз запровадив ще в минулому році для України преференційний режим, який є чинним до кінця поточного року.

Знаю, що для пересічних українців євроінтеграція України пов’язана також і з очікуваннями безвізового режиму. Які тут перспективи? Чи не вважаєте Ви, що безвізовий режим збільшить потік біженців з України, а сьогодні це вкрай чутливе питання для всіх без виключення країн Євросоюзу.

На сьогодні ключовим завданням відносин України з Європейським Союзом є забезпечення запровадження з боку ЄС безвізового режиму для  українців. В Україні так часто анонсувалось запровадження безвізового режиму з ЄС, що складається враження якоїсь безкінечності цього процесу. Але насправді це велика кропітка робота, яка крок за кроком приближає нас до поставленої мети.

Задля цього українською стороною здійснено належну роботу. А саме: розпочато видачу біометричних паспортів, прийнято комплекс нормативних документів, зокрема, в питаннях міграції, облаштування кордону, реформування правоохоронних органів, створення захисту персональних даних, у сфері боротьби з корупцією тощо. Україна зробила суттєві кроки на шляху приведення законодавства у відповідність до європейських стандартів.

До речі, ми в Посольстві також документуємо наших громадян біометричними паспортами. Так, з червня 2015 р. Посольством України в Словацькій Республіці проведено налаштування обладнання для зняття біометричних даних у заявників, які подають клопотання для оформлення закордонних паспортів. Тепер громадяни України документуються паспортами нового зразка з вмонтованим чіпом з біометричними даними. Слід зазначити, що паспортні питання є найбільш чутливими для наших співвітчизників. Так, з червня консульським відділом Посольства прийнято понад 100 заяв на оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Більша половина клопотань задоволена і наші громадяни отримали біометричні паспорти.

Все це уможливлює перехід України до запровадження безвізового режиму з боку ЄС. За всіма ознаками, своє „домашнє завдання” ми завершимо в поточному році і, якщо єврочиновники не матимуть до нас жодних претензій,  у наступному році буде запроваджено безвізовий режим. Було б знаковим, якщо б 25 річницю Дня Незалежності України ми відзначали з безвізовим режимом між Україною та Євросоюзом.

Слід зазначити, що у травні 2005 р., рівно 10 років тому, Україна в односторонньому порядку скасувала візові вимоги для громадян Європейського Союзу, вважаючи такий крок проявом доброї волі і сигналом Європейському Союзу щодо готовності розвивати наші відносини. А сьогодні все ще візові відносини будуються на принципі асиметричності.

Щодо другої частина запитання, то не можу сказати, що у непростий період для України за останні півтора роки потік мігрантів з України у Європу значно збільшився. Загальна міграція людей, в тому числі і в середині Європи, досягнула свого піку, і це я не пов’язую з подіями в Україні. Візовий режим не є тим стримуючим фактором. Наприклад, на цей час Посольством проводяться заходи з підготовки до підписання Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом СР про спільний контроль кордону,  що, на мою думку, окрім зміцнення стосунків між двома країнами, надасть можливість посилити якість роботи контрольних служб.

Пане Посол, у цьому контексті чи бачите Ви упереджене ставлення у Словаччині до українців, наприклад, у наданні шенгенської візи?

В цілому ми задоволені вирішенням цих питань Словаччиною. Посольство України в СР на постійній основі проводить моніторинг стану виконання словацькою стороною положень Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз.

Можна відзначити суттєвий прогрес, що намітився в оформленні шенгенських віз громадянам України консульськими установами СР в Україні, особливо це стосується видачі багаторазових віз, терміном дії від 2 до 5 років.

Так, за офіційною статистикою МЗС ЄП СР консульськими установами Словаччини в Україні у 1 півріччі ц.р. було оформлено українським громадянам 23557  шенгенських віз, з яких  багаторазових віз - 16688 та з них 3220 віз – терміном дії від 2 до 5 років.  При цьому 7937 віз оформлено безкоштовно.

Для порівняння - у 2014 р. було оформлено 49190 шенгенських віз, з яких  багаторазових віз - 35375 та з них 7725 віз – терміном дії від 2 до 5 років.  23880 віз було оформлено безкоштовно.

Протягом 2014 р. кількість відмов при оформленні громадянам України шенгенських віз була на рівні 0,9%, у 1 півріччі 2015 р. – відмовлено 406 громадянам в оформленні віз, що становить 1,72%.

Хочу наголосити, що в цілому словацька сторона дотримується положень Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз, посідаючи одне з останніх місць серед країн Шенгенського простору щодо відмов в оформлені віз українцям, та надає всебічне сприяння при оформленні віз громадянам України, які беруть участь у гуманітарних проектах.

Пане Посол, як війна позначається на рівні життя українців, на економіці України?

Через окупацію частини Донбасу і Криму в чистому вигляді втрати складають біля 17% ВВП. Крім того, втрачено традиційні канали і ринки збуту в Росії і Криму, а також суттєво зменшилося і транспортне сполучення - в грудні 2014 р. Росія скасувала всі поїзди в українському напрямку.

Життя спонукало нас більше переорієнтовуватися на інші ринки збуту, насамперед, зросла частка експорту в країни Європи - з 26,6% до 31,5%.  Україна змогла компенсувати падіння експорту на російський ринок більше ніж на 50%, у тому числі і в залежних від експорту в Росію агропромисловій галузі та металургії. Це стало можливим після оперативного переорієнтування експорту сільськогосподарської та металургійної продукції на ринки інших держав, у тому числі ринки ЄС і Китаю. При тому, що в 2014 р. була зупинена діяльність семи металургійних підприємств, зростання експорту продукції цієї галузі до країн ЄС склав 21%.

Стан економіки змусив вдаватися до режиму економії, до скорочення бюджетних видатків на держслужбу, у тому числі і дипломатичну. Але однієї економії коштів за ситуації, коли щодня витрачається як мінімум 1 млн. доларів на війну, недостатньо. Тож Уряд України робить значні зовнішні запозичення, частина яких йде на обслуговування боргів попередньої влади. Крім того, ми отримуємо цільову фінансову допомогу США та Євросоюзу  і його інституцій в основному для зміцнення обороноздатності України та реформування всіх сфер життя.

Чи вбачаєте Ви для себе щось цікаве у Словаччині?

Безумовно! Упродовж останніх двох років ми ретельно вивчали довід Словаччини у всіх сферах та інформували про основні аспекти державні структури України, як власне і інші дипустанови в країнах ЄС. Відповідно до проведеного українськими фахівцями аналізу європейської практики, зроблено висновок, що у Словаччини з-поміж інших країн найкращий досвід у сфері енергоефективності та податковій і митній сферах. Цікавим та корисним є Ваш досвід у сфері самоврядування, але тут ми за основу братимемо польський з врахуванням Вашого.

І це не декларації. На цьому напрямі ведеться практична реформа. Ваші експерти є радниками нашого Президента та Прем’єр-міністра,  упродовж року проведено цілу низку консультацій експертів за вказаними напрямами. На особливу увагу заслуговує те, що словаки дійсно прагнуть нам допомогти буквально в усьому.

Ви Посол України в Словаччині вже п’ять років. Це майже чверть новітньої історії України та Словаччини. На Ваших очах та за Вашої безпосередньої участі і сприяння розвивались українсько-словацькі відносини. Які Ваші досягнення у цій сфері, що Ви хотіли б змінити чи покращити?

Насамперед,  я щиро полюбив Словаччину. На сьогодні у мене гарні як ділові, так і дружні контакти в органах Вашої влади, серед політологічних/експертних кіл, в діловому, інформаційному та громадському середовищі та, звичайно, в середовищі української національної меншини, що дозволяє швидко та якісно вирішувати всі актуальні питання. 

Сьогодні із задоволенням можу констатувати, що упродовж 2014-2015 рр. відносини між Україною та Словаччиною вийшли на якісно новий рівень, чому сприяв активний політичний діалог, який набув конструктивного та довірливого характеру. І це особливо важливо з огляду на ситуацію, в якій опинилася Україна через російську агресію. Словаччина послідовно надає нам дієву політичну підтримку на міжнародній арені, нерідко виступаючи в ролі нашого адвоката, як це, наприклад, було під час травневого Ризького саміту „Східного партнерства”.

Для України в минулому році, як і цьогоріч,  критично важливим було вирішити питання енергозабезпечення своєї країни та забезпечення безперебійних поставок газу в Європу. Це питання має, насамперед, політичну складову. І саме завдяки політичній волі Уряду СР 2 вересня 2014 р. було введено в експлуатацію газогін Вояни-Ужгород, який транспортує європейський газ в Україну.

До цього Росія, по суті, мала монополію на нашому газовому ринку. Важкою артилерією та припиненням поставок взимку газу агресор очікував захопити нас, зламати наш дух.

Але ми вистояли. І в цьому також лепта Словаччини.

Це той приклад, про який  я, як Посол, завжди пам’ятатиму, бо був причетний до переговорного процесу щодо реверсу газу.

У пам’яті також назавжди залишиться той факт, що  Словаччина одна з перших ратифікувала Угоду про асоціацію.

Це такі основні, найбільші віхи. Упродовж останніх років представлення та забезпечення інтересів України в Словаччині можна також назвати такі досягнення, як запровадження малого прикордонного руху, який значно полегшив переміщення осіб через українсько-словацький кордон, зблизив не одну родину.

Досягненнями дипустанови вважаю налагодження постійного та активного діалогу між Україною  та СР у політичній сфері на всіх рівнях конституційної влади сторін; підтримка української сторони на рівні міжнародних інституцій; сприяння та допомога словацької сторони в процесі європейської інтеграції нашої країни, що триває вже майже десять років з часу  підписання відповідного меморандуму на рівні зовнішньополітичних відомств двох країн; активна заангажованість та допомога словацької сторони в процесах реалізації реформ в Україні; активна гуманітарна допомога з боку СР; співпраця та готовність поділитися досвідом на двосторонній та багатосторонній основі у сфері освіти та науки, законотворчій діяльності, практичному досвіді  у військовій сфері;  укладення Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом СР про академічне взаємне визнання і еквівалентність документів про освіту, виданих в Україні та  Словацькій Республіці, яка є першою такого виду договірним документом, підписаним Україною з країною-членом Євросоюзу;  взаємодія та постійний діалог зі Словацьким агентством сприяння торгівлі та інвестиціям „SARIO”, створення Словацько-Української торгової палати тощо.

Користуючись нагодою, хотів би висловити вдячність словацькій стороні за надану гуманітарну допомогу. Якщо коротко, то за весь період з 2014 р. по липень 2015 р. СР надала гуманітарну допомогу Україні на суму більше 2,7 млн. євро, що включає допомогу по різним напрямкам. Окрім того, на запрошення Голови Національної Ради СР П.Пеллеґріні у березні-квітні ц.р. в санаторії Національної Ради Словаччини „Častá – Papiernička” перебували на відпочинку 87 дітей із зони проведення АТО Луганської області. Цей проект реалізовувався в рамках надання Україні гуманітарної допомоги з боку СР. Хочу наголосити також, що у жовтні ц.р. на запрошення Голови Національної Ради СР П.Пеллеґріні до Словаччини із Донецької області на відпочинок  має прибути 100 дітей.

Під час офіційного візиту в Україну 20-21 травня 2015 р. Президент СР А.Кіска передав сертифікат на отримання допомоги від словацької сторони дитячому онкологічному центру на суму 15 тис. євро. Всього Президент Словаччини передав Україні допомогу на суму в 100 тис. євро.

У рамках надання Урядом СР гуманітарної допомоги Україні, 14 серпня 2015 р. до готелю „Граніт” в рекреаційній місцевості „Зeмплинська Ширава” прибула вже п’ята група у складі 19 осіб - учасників АТО, поранених українських військових та волонтерів.

29 серпня ц.р.  відзначатиметься 71-а річниця Словацького національного повстання, хотів би привітати керівництво держави та увесь Словацький народ з цим Національним святом Словацької Республіки. Хочу щиро побажати, насамперед, миру та процвітання Вашій мальовничій країні, а по справжньому гарному Словацькому народу – доброту та всіляких гараздів.

Хай Вам всім щастить!

 

                                                                       Редакція газети «Нове життя»

дякує за розмову.

Українці світу – перші лобісти України за її межами

 

21 серпня ц.р. в Українському домі в Києві відбулась міжнародна конференція «Закордонне українство й Україна: взаємодія на шляху утвердження Незалежності», яку організувала Українська всесвітня координаційна рада (УВКР). Конференція пройшла у двох напрямках: «Закордонне українство для України» та «Держава Україна для закордонного українства». Якщо в першій частині йшлося про лобіювання інтересів України українськими громадами світу, то в другій - протидія російській дезінформації та асиміляції українців за кордоном і настоювання на прийнятті Україною нової Державної програми співпраці із закордонним українством та піднятті  законодавчого статусу закордонного українця.  В конференції взяло участь 150 представників  українських організацій 25 країн світу. Русинів-українців Словаччини представляла делегація ЦР СРУСР на чолі з Петром Соколом, в складі якої були заступник голови ЦР СРУСР Віктор Бандурчин та головний редактор газети «Нове життя» Мирослав Ілюк.

В ході конференції було високо оцінено внесок  вчителів у вивчення української мови за межами України. Переможцями міжнародного конкурсу «Найкращий учитель української мови за кордоном» стали 13 вчителів української мови з восьми країн  – Іспанії, Казахстану, Греції, Придністровської Молдавської Республіки, Королівства Нідерланди, Естонської Республіки, Італії і Румунії.

Учасники конференції передали через члена Президії УВКР, офіцера Олександра Ушинського 30 комплектів військової форми і взуття для військовослужбовців Збройних Сил України, які знаходяться в зоні російсько-українського протистояння на сході України.

В переддень конференції голова Центральної ради Союзу русинів-українців СР  Петро Сокол на засіданні Президії УВКР акцентував на необхідності відновлення діяльності в Пряшеві дипломатичної установи України і запропонував, щоб  це питання представники УВКР доносили до відома найвищих посадових осіб держави. Як відомо,   наприкінці 2014 року було скасовано діяльність консульських установ України в декотрих сусідніх з Україною державах, в тому числі в Пряшеві, що різко негативно позначилось на діяльності найбільшої української громади в Словаччині.

Конференція прийняла заключні документи, в яких учасники, крім іншого, наполягають на необхідності посилення інтересу України до українців світу, які є чи не першими лобістами інтересів України за її межами,  протидіяти наростаючій русифікації, яка помічається в декотрих сферах суспільного життя України, в тому числі  в декотрих її засобах масової інформації.

Учасники конференції  поклали квіти на місці перших розстрілів активістів Євромайдану на вулиці Грушевського в Києві.

За рішенням Президії УВКР, VІ Всесвітній форум українців відбудеться у серпні 2016 року, напередодні 25-ї річниці проголошення Незалежності.

Членами Української всесвітньої координаційної ради є українські громадські організації в Україні та за кордоном. На сучасну пору УВКР нараховує більше 382 членів-організацій.

 

                                                                                  -мі-

Двадцята літня зустріч молоді

 

Минає вже двадцять років з часу проведення першого молодіжного пластового табору. В цьому році у Крайовому пластовому таборі    «Карпати 2015»  зустрілося 113 учасників. Від 1-го до 9-го серпня вони прожили дев’ять незабутніх днів в рекреаційному осередку «Злата Ідка» біля міста  Кошиці. Складовою частиною табору і в цьому році була 18-а Літня школа українознавства.

Перша зустріч молоді, яку організувала відновлена молодіжна організація ПЛАСТ Словаччини, відбулась вже у 1991 році у Миковій за фінансової допомоги  окремих членів хору «Карпати» та спонсорів. Ювілейну двадцяту зустріч реалізовано за підтримки адміністрації Уряду Словацької Республіки з програми «Культура національних меншин».

З нагоди ювілейної зустрічі молоді необхідно навести і незаперечні статистичні дані – у двадцяти літніх таборах та у восьми короткочасних літніх і зимових зустрічах від 1991 року, включно цьогорічної зустрічі, взяло участь 1 971 молоді, з того 1 811 з Словаччини, решта з України, Польщі, Австрії, Америки, Німеччини, Сербії, Хорватії та Чехії. Перші два табори реалізовано в селі Микова, у 1993 році три тижні в таборі «Червона калина» біля Трускавця та у Львові, Україна. В дальших роках: Рокитів при Гуменному, Хмельова, Дрєниця, п’ять таборів у Меджибродді, а від 2007 р. літньою домівкою нашої молоді щороку є «Злата Ідка». Через брак грошей літні табори не відбулись в роках 1997, 1999, 2002, 2004, 2005.

На урочистому відкритті ювілейного табору голова ПЛАСТу Словаччини, Левко Довгович, сказав: «Головною метою всіх молодіжних зустрічей було їх учасникам показати, що для нашої національної меншини найважливішим є те, щоб наша молодь знала, ким вона є, щоб поважала і не забувала  традиції, бесіду і культуру своїх предків. Найбільшою радістю для нас є, що багато з учасників дотеперішніх зустрічей якраз в наших таборах навчилося читати азбуку, окремі з них, повернувшись з табору, почали з своїми батьками говорити по-нашому.  Зокрема нас тішить  те, що і в цьому році в булаві табору були виховники, які виростали в наших таборах і якраз вони є для нас надією, що робота з нашою молоддю в Словаччині буде продовжуватися».    

І в цьому році  для 94 дітей та молоді у віці від 6 до 18 років була підготовлена цікава й різноманітна програма. Трьома гуртками новацтва (від 6 до 12 років) і чотирма юнацтва (від 12 до 18 років) піклувалася булава у складі: головний комендант Ксеня Рибак – Братислава, заступниками коменданта були Юрій Мушинка – Руська Нова Весь та Роман Довгович – Кошиці, хорунжий Богдан Довгович - Кошиці. Члени булави: Михаела Мушинка – Руська Нова Весь, Христина Грисенко та Владислава Шак – Меджилабірці, Ярослава Грінко – Гунківці, Івета Ігнатко – Стриговець, Інна Родович – Кошиці, Мирослава Танчак – Пчолине, Катерина Розумик – Пряшів, Наталя Дубаневич – Прага, Маркіян Ковалик – Братислава, Мартин Няхай – Руська Нова Весь. Лектори Літньої школи українознавства: Олена Довгович та Святослав Довгович – Кошиці, Марія Рибак – Братислава, медична охорона Марія Лаца – Свидник.

Цікавою подією для виховників і старшої молоді  у вівторок, 4 серпня, була участь у семінарі «Бути нацменшиною є наше право». Під час відкриття семінару головна організаторка, Олена Довгович сказала: «Основною метою семінару є, зокрема для молоді, подати інформації про проблему прав нацменшин і актуальну ситуацію в Словаччині, а також спосіб подавання і фінансування окремих акцій нацменшин». Головним лектором семінару був Петро Крайняк, депутат Пряшівського самоврядного краю, який ґрунтовно пояснив сучасну політику словацького уряду у відношенні до питань нацменшин. Дуже цікавими були і дискусійні  внески присутніх, зокрема академіка Миколи Мушинки, голови ПЛАСТу Левка Довговича, колишнього голови комісії нацменшин в Кошицях Степана Чабали, голови громадського об’єднання «Карпати Кошиці» Ярослава Господаря.    

Як і в попередніх роках, учасники отримали багато нових інформацій. У школі українознавства найменші вчилися азбуку, юнацтво щодня в гутірках знайомилось з іншим періодом історії України – від старовинних часів Трипілля, Київську Русь, козацьку добу, Галицько-Волинське князівство аж до історії 20-го сторіччя. Дістали інформації з першої медичної допомоги, картографії, навчилися багато наших пісень. Зрозуміло, і забавлялися на розважальних вечорах, на святі Івана Купала, біля пластової ватри, під час теренових ігор та на спортивних змаганнях.

 Один з таборових днів був днем мандрівок. Юнацтво помандрувало в похід на верх «Койшовської голі». Молодші відвідали Музей авіатики Словацького технічного музею на кошицькому аеродромі, де могли не лише бачити старші і новіші літаки, але й посидіти у кріслі пілота. Хлопців найбільш цікавила виставка історичних автомашин. Після відвідин музею всі перейшли у клуб Регіональної ради СРУСР в Кошицях, де на них чекала «бульбашкова і вогнева шоу».

Учасників табору в четвер, 6-го серпня, потішили виняткові відвідини. Кілька хвилин після 9:00 год. зазвучав в рекреаційному осередку сигнал пожежної автомашини. У гості прийшли пожежники районної дирекції пожежного корпусу Словаччини з Кошиць, з командиром Міланом Полчом. Показали своє приладдя, яким помагають при транспортних випадках. Кожний з зацікавлених міг випробувати, як звільняють великими кліщами людей з машини після аварії, погратися з подушкою на надування, яка підніме і велику автомашину. Само собою, не бракувало й роботи із пожежними шлангами і водою, що всім дуже сподобалось.

Багато часу в останні дні  учасники табору жертвували і підготовці заключної програми для батьків, яку після закриття табору в останній день бачило понад 70 родичів і приятелів молоді. Разом з проекцією фотографій згадували на двадцять річників таборів. На одній з фотографій впізнала себе і мама Даніелки Кецерової, яка і сама була учасником пластових таборів. В програмі затанцювали і «Карічку» (Катерина Кундратова, Александра Чухтова, Соня Корманикова, Ема Данькова) та танець «Парадниця’м грайте» (Габріела Кремпаська, Зденка Гвіздова, Ґабіка Мандульова, Тетяна Василенкова), до танців заспівували Симона Ігнаткова і Магдалена Родакова. Модерний танець показали Іванна і Нікола Галчикові. Співом, який на акордеоні супроводив Петро Зятик, присутніх потішили Денис Зятик, Александра Євчакова, Клавдія Команицька, Бібіяна Буйдошова, Симона Ігнаткова і Діана Барнова. Вірші читали Михайло Добош (О. Лупій: «Своє любіть»), Мартин і Ріхард Рибакові (Т. Шевченко: «Зоре моя вечірняя»). В кінці програми знов прозвучав вірш «Мово рідна, слово рідне» (Ростик Михнов, Дорота Плочицьова, Богдана Студенкова та дальші новаки), зміст якого є лейтмотивом  всіх таборів. У своєму заключному слові Олена Довгович сказала: «Головною метою таборів і літніх шкіл українознавства є наблизити до дітей тисячолітні традиції русинів-українців так, щоб в майбутньому не забували, де їхні корені і були тими, які допоможуть зберегти нашу національну меншину перед  асиміляцією та іншими несприятливими впливами. В кінці програми, якою словом супроводили Діана Барнова і Богдан Довгович, Левко Довгович передав довгорічним членам булави дипломи – подяки з нагоди ювілейного табору. Прозвучали ще улюблені таборові пісні «Ой видно село», «Бий барабан», «Циганочка» та «Отаман» за супроводу на гітарі Михаели Мушинка. Надійшло прощання, обнімання, часом потекла і щира дрібна сльоза. Всі додому відходили з надією, що через рік зустрінуться в 21-му Крайовому пластовому таборі «Карпати 2016».

 

Святослав Довгович.

СВЯТО НАРОДНОЇ КУЛЬТУРИ

 

В неділю, 9-го серпня ц. р., в селі Убля Снинського округу відбулося  ювілейне ХХV Свято культури, організатором якого є Ублянський сільський уряд та Союз русинів-українців Словацької  Республіки. Свято проходило під егідою голови Пряшівського самоврядного крайового уряду Петра Худика та за фінансової підтримки адміністрації Уряду СР – програма Культура національних меншин.

Після офіціальної частини,  в якій вітальні слова до понад 600-членної публіки проголосили старостка села Надія Сірка та голова СРУСР Петро Сокол, розпочалась художня частина свята споконвічної народної культури, в пропагуванні якої найбільшу, понад 60-річну заслугу має Союз русинів-українців СР, який посередництвом сотень ним заснованих самодіяльних художніх колективів свято оберігає, розвиває і передає наступним поколінням  найцінніші скарби свого народу.  В пропагуванні нашої народної культури  мають, безумовно, чималу заслугу державні і самоврядні органи, зокрема сільські,  але й окружні, крайові і центральні.

           

Вступна пісня на славу матері і рідного краю у виконанні автора її задушевного тексту отця духовного п. Новака з Іновця та ублянської дівчини - студентки Брненської академії музичного мистецтва Симонки Федорко належала передусім тим жителям Ублі, які в часі від минулорічного фестивалю по цьогорічний серпень  відзначили ювілейні життєві дати. І, як у своєму виступі сказала старостка села Н. Сірка, всім, хто глибоко поважає  мамине рідне слово і оберігає культуру свого роду.

Восьмигодинний марафон ублянського свята культури  нісся в дусі народного прислів’я – «СМІХ – ТО НЕ ГРІХ» , який гуморним словом супроводили народні фіґлярі –  Василь Опаленик з українського Великого Березного  та Марія Тріщова (Аранка) з Яровниць біля Пряшева. Публіка живо вітала юних фольклористів Ублянської  ОШ та дитсадка, «Полонину» з Улич-Кривого, «Вінничар» – студентів Собранецької гімназії, чоловічу співацьку групу з Конюша, «Кичеру» і «Дукат» із Снини, «Розмай» і Марію Мачошко з Пряшева, «Тарнавчан» з Трнави-на-Лабірці,  молодіжний фольклорний ансамбль  «Люде з-під Бескида», який  вже на другому році своєї діяльності засвідчив гідний похвали рівень сценічного зображення народних звичаїв,  танців і чистоти материнського співанкового слова Улицької долини і найсхіднішого села, в якому колектив працює – Новоселиці. Вже традиційно ублянську фестивальну публіку потішили популярні  українські народні пісні у  виконанні чоловічого хору «Русинія» з Гуменного. Та найбільше  оплесків належало гостям із Закарпатської області України –  «Липтакам» з Великого Березного,  улюбленому  в нашому краю дуету «Оксана+Оксана» та 50-членному фольклорному ансамблю «Материнка» з Кам’яниці, села, що лежить у підніжжі старовинного Невицького замку, трохи більшого від Ублі села, в якому під керівництвом місцевих учителів довгі роки працює п’ять самодіяльних, професійного рівня молодіжних і дорослих  колективів.

Ювілейне ублянське свято народної культури,  яке підготували старостка села Надія Сірка із колективом своїх працівників, Ганна Чаварга (сценарій і режія), Марія Каратник (сцена) та Р. Коваль (озвучення), завершили  гуморист «Йожко Йожка» та гумористична співацька група «Щамба» з Кошиць, після чого, об одинадцятій нічній годині,  старостка Ублі щиро подякувала всім учасникам свята  і запросила  ще майже три сотні присутніх глядачів на народне гуляння. Воно ж тривало до білого ранку.

 

(га)

День незалежності України в Пряшеві

 

24 серпня 2015 р. минає 24-а річниця незалежності України. День незалежності України в Пряшеві заплановано провести в урочистій атмосфері у Пряшівському Парку культури і відпочинку у п’ятницю, 28-го серпня, о 17.00 год.

В організаційну підготовку Дня незалежності України в Пряшеві включились почесний консул України в СР Станіслав Обіцький з дружиною, Союз русинів-українців СР та група депутатів Національної Ради СР – приятелів України за сприяння посла України в СР Олега Гаваші.

Як відомо, 24 серпня 1991 р. український парламент - Верховна Рада  проголосила Україну незалежною, демократичною державою і винесла «Акт проголошення незалежності України» на підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 року.

Фантазія і пізнання

 

Літо - не лише час для відпочинку, подорожей, спілкування, але це і пора знайомств з мистецтвом, у тому числі й з літературою.

Сучасні чесько-українські та українсько-чеські літературні відносини набувають неабияких темпів. Це стосується і  дитячої літератури.

У львівському «Видавництві Старого Лева»  видали  цікаву книгу чеського  письменника Мартіна Содомки «Як змайструвати автомобіль» у перекладі Тетяни Савченко.

Чеський письменник та ілюстратор Мартін  Содомка як засновник жанру «технічної казки» у 2012 році видав першу власну книгу для дітей «Як змайструвати автомобіль», у 2013  – «Як змайструвати літак», у 2014 році – «Як змайструвати велосипед». Ці видання стали у дітей справжніми бестселерами. Видано їх в Італії, Данії, Південній Кореї. Як бачимо, не відстає і Україна. Поліграфічне виконання українського видання автор, Мартін Содомка, вважає навіть кращим, ніж оригінальне.

Ще одна вістка надійшла зі Львова.  На міжнародний книжковий «Форум видавців» у Львові, який відбуватиметься з 9-го по 13-е вересня, завітає і Мартін Содомка. У Львів приїде на старенькій «Шкоді», яку він сам і склав у свій час.

А ще одне для компетентних, які розмірковують і дбають, щоб з національними виданнями знайомився світ, нагадаємо, що переклад українського видання «Як змайструвати автомобіль» здійснено за підтримки Міністерства культури Чеської Республіки. І сусідам би слід повчитись…

                                                                                    (ія)

Успішний дует діда з внучкою

 

Презентація книги Юрія Дацка «Рідне гніздо» та виставка картин його внучки Клавдії Любимової-Дацко «А роки втікають»  (яка живе і вчиться в Іспанії), що відбулися 6-го ц. м. в Центрі української культури в Пряшеві, належали до кращих акцій цього Центру за майже два роки його діяльності. Організатори позносили чи не всі стільці, які знаходяться в будинку, та й так залишалося кілька учасників, яким довелося стояти.

Автобіографічний нарис відомого культурно-освітнього діяча українського населення Словаччини та активного журналіста Юрія Дацка, який працює в нашому середовищі вже понад півсторіччя, присутнім представив професор Михайло Роман. Він намагався доповнити та збагатити життя й діяльність автора книги, бо протягом  всього творчого життя автора працював з ним разом та поблизу. Слід погодитися з промотором в тому, що життя автора книжки було таки  багатшим на події, проблеми, успіхи але й на труднощі чи невдачі.

Справді, добрий та лагідний  Ю. Дацко пробігся ніби галопом по Європі по своєму житті – по роках навчання в Києві, по перебуванні в Америці, по довгорічній праці та співпраці з Українським радіо, з Українським національним театром та й по всій своїй активній та багатій на події редакторській роботі-кальварії, не дуже дбаючи про наповнення своїх спогадів своїми думками-проблемами, яких протягом його життя в такому складному часі було так багато!

Приємним здивуванням для всіх учасників презентації-виставки була зустріч з художніми творами внучки Клавдії Любимової-Дацко, яка, приїхавши у «Рідне гніздо»  діда і своє, привезла чи не півсотні своїх оригінальних за технікою виконання та способом презентації справді художніх творів. Йдеться, переважно, про портрети старих людей, мешканців одного з дому для перестарілих в Іспанії, до якого молода студентка мистецтва найнялася працювати, щоб детально вивчити життя людей, на обличчі яких роки залишили глибокі сліди. Слід визнати, що авторці представлених портретів вдалося передати не тільки зовнішні риси людей нелегкого життя, але зокрема переконливо відобразити думки, проблеми, сподівання, надії та й розчарування людей, життя яких давно за ними.

Не слід залишити поза увагою й «заключну»  частину подібних акцій, на якій учасники презентації з закускою чи й погариком в руках можуть продовжити «творче»  обговорення почутого та побаченого. На цей раз було справді що обговорювати, а родина діда й внучки таки подбала про багату, смачну, але й з шиком представлену гостину. Під час презентації-виставки клацало багато фотоапаратів, фотокамер та працювала й кінокамера. Проте ця акція заслуговує на детальнішу  документацію як краща серед інших непоганих. Йшлося не про «дуель» , а таки про творчий «дует» , в якому молодша генерація виразно презентувала свої можливості.

Та чи використають «діди»  задатки своїх внуків? Чи зможемо повторити за попередниками: «ми поорем, ми посієм, – внуки будуть жати!»

 

                                                                                                   Юрій БАЧА.

Виставка картин українських художників у Бардієві

 

У вівторок, 4.8.2015 р., в Верхньошариському осередку культури в Бардієві було відкрито виставку картин українських художників – Сергія Галая (1971)  і Ореста Цюпка (1963).

Художники представили публіці  67 живописних та акварельних робіт, виконаних протягом останніх років. На багатьох картинах виставки під символічною назвою «Гра кольору» звучала тема жінки.

Сергій Галай народився в Хусті. З 1994 р. він  член народного творчого об’єднання «Художник Верховини». Він відомий як організатор молодіжного об’єднання «М-art», а з 1996 року – він творчий директор галереї «Обрій». Брав участь у міжнародних пленерах у Польщі,  Словаччині, Чехії, Угорщині і Кореї.

Орест Цюпко – член творчого об’єднання «Художник Верховини», директор галереї, організатор міжнародних пленерів, учасник міжнародних художніх проектів (Словаччина, Польща, Угорщина, Латвія, Македонія) і регіональних виставок і пленерів.

Художники виставляють свої картини в Бардієві вперше. Заслуга в цьому Емілії Камінської, яка познайомилась з художниками на міжнародних художніх пленерах, в яких брала участь разом з своїм чоловіком, відомим художником Йозефом Камінським.

І наперекір літній спеці виставку оглянуло  багато любителів образотворчого мистецтва. Під час відкриття  виставки виступили з художньою програмою студентки Тетяна і Тамара Банькові, які представили публіці свою власну творчість.

«Нам було надзвичайно приємно презентувати свою творчість у Бардієві. Його краса та привітність місцевих жителів надихають на нову творчість, народжують цікаві задуми та ідеї», - сказав художник Орест Цюпко.

Виставка потриває до 9 вересня.

 

                                                                                              МҐ

Пряшівщина на Всеукраїнському фестивалі «Дзвони Лемківщини 2015»

 

1-2 серпня ц. р. у м. Монастириську Тернопільської області України відбувся XVI Всеукраїнський фестиваль  „Дзвони Лемківщини“, більше відомий під назвою „Лемківська ватра у Монастириську“. У ньому брало участь понад 30 000 глядачів, а на двох його сценах виступило майже сто колективів та індивідуальних співаків і співачок з різних областей України та з-за кордону. Фестиваль, присвячений 70-літтю депортації українців з Польщі, був поєднаний з цілим рядом супровідних акцій.

Словаччину на ньому представляла чотирьохчленна співацька група з Гуменного  „Ріава“ (керівник Ірина Гайдучкова). Від імені Союзу русинів-українців Словацької Республіки учасників привітав член Президії Іван Лаба.

Автор цих рядків представив у своєму виступі найновіші україномовні періодичні видання: „Дуклю“, „Нове життя“ та ним упорядковані книжки з власними передмовами – „Збірку закарпатоукраїнських народних прислів’їв Іоана Югасевича з р. 1806“ та „Велику боротьбу“ о. Степана Папа.

 

Микола Мушинка.

Фото: Магда Мушинка.

«Рунинська ватра»

 

            В суботу, 1.8.2015 р., в серцях рунянців, як говорять про себе жителі Рунини, горіла символічна ватра. Та ватра, той вогонь гордості за своє походження, свій рід. Той вогник вірності своєму роду горить у серцях жителів цього невеликого села спрадавна і не погасає ні в наш день. Рунина розташована на лоні природи неймовірної краси під горою Дюрковець, що маєстатно височіє над полониною. На 21  фестиваль прийшло набагато більше людей, ніж є жителів Рунини. Це говорить про те, що уродженці села радо повертаються на місця свого дитинства, приємно почуваються в колі близьких людей, приятелів і знайомих при добрій музиці і гарному співі і згадують спільно прожиті роки.

            І цього року фестиваль розпочався гарною традицією – православною  святковою літургією  в каплиці коло «Трьох студенок» над селом, яку справляло дев’ять священиків, в тому числі з Польщі.

            Після віршика, яку зачитала малесенька Нінка Реґулова, і пісні «Дай же, Боже, добрий час» у пообідній час розпочалась програма, в якій пісні заспівали домашня жіноча  співацька група «Рунянка» і чоловіча співацька група «Кичера». Староста Рунини Маріан Реґула  привітав учасників і гостей  фестивалю, а потім вже звучали пісні у виконанні співацьких колективів снинського регіону – фольклорної групи «Бескид» з Стащина, фольклорного колективу «Полонина» з Улича і фольклорного колективу «Ублянка» з Ублі. Гостями фестивалю були вокальний дует «Камелія» з Ужгорода (Україна) і фольклорний ансамбль «Борієвка» з Кошиць.

            Фестиваль завершився вечірньою народною забавою.

 

                                                                                  Михайло ІВАНЦО.  

В епіцентрі землі української

 

Рік 2015 став для міста Борисполя, що на Київщині, особливим – роком тисячолітньої пам’ятки  всесвітньої  історії, того шматочка княжої київської землі, де було розташоване древнє українське місто.

Серед різноманітних акцій, що відбувалися і відбуватимуться з нагоди цієї дати, справжньою подією став Перший міжнародний  фестиваль ронделя.

Місто Бориспіль розташоване за 35 кілометрів на південний схід від Києва. Ще його звикли називати повітряними воротами столиці України, оскільки неподалік від міста розташований міжнародний аеропорт.

Бориспіль – одне з найдавніших поселень Київщини. Перша літописна згадка про нього відноситься до початку ХІ століття, коли в братовбивчій війні, 1015-1019 років, між  синами київського князя Володимира на річці Альті загинув Борис, який з 1072 року канонізований як один з перших святих Київської Русі. З іменем Бориса і пов’язана сучасна назва міста.

Це місто подарувало світові велетня думки та слова, автора слів Державного Гімну України, етнографа та фольклориста Павла Чубинського. Він народознавець, громадський діяч, людина з багатогранністю талантів. За своє недовге життя він зробив стільки, що насправді досягнень вистачило б на кількох учених.

Тривалий час твори Павла Чубинського були заборонені. У незалежній Україні історичну справедливість було відновлено. І як сказав під час нашої зустрічі Бориспільський міський голова Анатолій Федорчук, ім’я Павла Чубинського  закарбувалося в історичній пам’яті створенням пісні «Ще не вмерла Україна», яка згодом стала національним гімном України. «Вічну оселю» знайшов Павло Чубинський в Борисполі на Книшовому кладовищі. Його славне ім’я ввійшло до пантеону видатних діячів української культури».

Місто Бориспіль стало місцем, де проходив Перший міжнародний фестиваль ронделя.

Ви, може, здивуєтесь, хто ще сьогодні пише цією давньофранцузькою віршованою формою? Уявіть собі, що в Україні, в українській поезії відбувається ренесанс цієї віршованої форми. Рондель – від латинського rotundus – круглий. Ця форма вірша канонізована у Франції в 13 столітті. Це – вид закінченого поетичного твору з  тринадцять рядків на дві рими з повторенням першого рядка тричі, а другого – двічі. В тринадцяти рядках поетові треба спресувати все: і драматургію, і філософію, і музику. Та ще й при тому дотримуватися римування.

Можна назвати близько сорока імен українських поетів, які користувалися цією формою віршування. Наприклад, Павло Тичина, Майк Йогансен, Яр Славутич, Василь Стус, Іван Світличний і багато дальших.

Аж ніяк не перебільшимо, коли скажемо, що найвиразнішим представником ронделя в сучасній українській поезії є Микола Боровко, який живе і працює у Борисполі. Він доклав чи не найбільше зусилля, щоб зорганізувати Перший міжнародний фестиваль ронделя. Видав понад двістісторінкову книжку власних ронделів – поезій рідкісної строфічної побудови, отже, зміг наповнити вишукану класичну форму ронделя змістом життям сучасників.

Справжньою несподіванкою для мене було, коли у Борисполі появився поет, перекладач, редактор Петро Засенко. Нагадаю, що він у 2008 році побував у Свиднику, Бардієві, Пряшеві. Коли я побував у Києві, він мене часто запрошував у рідне село, Любарці.

Коли закінчувався перший день фестивалю ронделя,  ми поїхали у рідне село Петра Петровича Засенка. А їхати коротко  – не більше тридцяти кілометрів. Було підвечір’я, йшов затяжний дощ. Але як каже поет: «Дощі ростуть од неба до землі. Назустріч їм жита підносять колос». Біжать осокори рядами обабіч дороги у село Любарці.

На гербі села зображено вогонь давнини, мечі на ньому символізують те, що Любарці в минулому були форпостом захисту рубежів Київської держави. Корона на гербі пояснює походження назви села, за однією з легенд, на честь княгині Люби. Довкола села розташовано чимало скіфських курганів. Для того, хто тут вперше, усе те створює своєрідну атмосферу, почуття, ніби ти наповнюєшся  небувалою енергетикою давніх часів.

Недарма кажуть: щоб зрозуміти поета, треба відвідати місце його дитинства. Воно насправді так. Досить погортати хоча б його збірку поезії «Князівство трав». У рідній хаті поета було найкраще місце для спогадів. Та все було трішечки інакше. Насамперед був запашний чай і тістечка, які підготувала пані Орися. Говорили ми про життя, і хоча ми, так би сказати, різні за віком, наші спогади про рідне село, про дитинство, про близьких людей, часто співпали.

Дощ надворі не втихав і  на тлі цього «оркестру» розпочалася розмова про літературу. Петро пригадав, як одного разу, будучи ще студентом університету, проходив він алеєю від університету і назустріч йому прямував сам Володимир Сосюра, який раптом зупинився перед Петром і сказав: «Юний друже, привітай мене, я сьогодні закінчив писати поему «Мазепа».

Сидимо,  у поета мелодія дощу навіює спогади про маму, про яку Петро і написав: «… з легеньких її павутиночок-зморшок можна виткати смуток на кілька епох».

А пізніше Петро згадував своїх давніх друзів по перу – і Миколу Вінграновського, і Василя Симоненка, та найбільше Григора Тютюнника. Ще у 2009 році  появилось в Україні видання: Григір Тютюнник: «Холодна м’ята». До цього видання увійшли усі художні твори Григора Тютюнника, а упорядником цієї понад 800-сторінкової книги був Петро Засенко.

Вранці дощ все-таки одшумів, «Кущі жоржини мокрісінькі, мов кури, обтрушуються стиха від роси». Вийшли  ми за браму Петрової батьківської хати, а там – «стара верба в туманній шалі». Та нас знову чекав Бориспіль. Чекало нас місто, з яким треба було попрощатися.  Тож, живи, Борисполю!

 

                                                                        Іван Яцканин.

Запрошення

Союз русинів-українців Словацької

Республіки та автори запрошують Вас

на відкриття виставки

Клавдія Любимова-Дацко:

А РОКИ ВТІКАЮТЬ…

та на презентацію книги

Юрій Дацко:

РІДНЕ ГНІЗДО

Пряшів • 6 серпня 2015 р. o 16.00 год.

Центр української культури, вул. Янка Бородача, 5

Виставка потриває до 27 серпня 2015 р.

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Цей веб–сайт

Архів новин

• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень