50-річний ювілей фольклорного фестивалю

 

Під патронатом прем’єр-міністра Уряду СР Роберта Фіца в суботу і неділю, 30 і 31 травня 2015 року,  в Камйонці Старолюбовнянського  округу відбувся 50 Фестиваль фольклору русинів-українців Словаччини, який підготували Союз русинів-українців СР, село Камйонка, Пряшівський самоврядний край і Любовнянський осередок культури в Старій Любовні (голова організаційного комітету Павло Боґдан). Фестиваль  став черговим оглядом  діяльності самодіяльних фольклорних колективів, які в сучасному розвивають  пісенну, музичну і танцювальну культуру русинів-українців поруч із звичаєвою та  стилізованими і осучасненими проявами традиційної народної культури.

Як ми вже писали на сторінках нашої газети, зроджувався фестиваль у далекому 1966 році ще у Старій Любовні. Тоді КСУТ  організував його як Фестиваль української естради. Від 1967 року місцем  проведення фестивалю стає Камйонка. Правда, постійно доходило до змін назви: Фестиваль малих форм народного співу і танцю (1971), Фестиваль хорових колективів (1972), Фестиваль українського фольклору та хорового співу (1977 – 1988) і, нарешті, Фестиваль фольклору русинів-українців (від 1990 р.). Між іншим, при колисці фестивалю стояли такі ентузіасти, як культурно-освітній діяч і письменник, довгорічний голова ОК КСУТу в Старій Любовні Іван Вавринчик (1913 – 1993) та уродженець Камйонки, педагог і культурно-освітній діяч Степан Біттнер (1913 – 1994), іменем якого названо одну з програм - конкурсний огляд співацьких груп «Голосе, голосе».

Фестиваль проходив в Будинку культури і в оновленому амфітеатрі Дубне на вишньому кінці села. На відміну від неділі, програму суботнього дня (30 травня 2015 р.) позначила мінлива погода. Після конкурсного огляду співацьких груп «Голосе, голосе» мали відбутися в амфітеатрі друга і третя програми – «Гість до дому, Бог до дому» та «Вітайте в Камйонці».   Та нависаючі хмари поступово принесли дощ.  Як і інде, і  в села на Старолюбовнянщині  все частіше приходять небажаним гостем густі зливи  і бурі з великим градом: із-за злив і бур  постраждало  в суботу  вісім сіл поблизу Камйонки.

У 27 конкурсному огляді «Голосе, голосе» взяло участь 17 співацьких груп, а саме «Барвінок» з Камйонки, «Гавранчата» з Лютини,  «Шамбріньці» з Шамброна, «Пряшівські невісти» з Пряшева, «Яворина» і «Ялинка» з Торисок, «Волянка» з Волиці, «Студеночка» з Вільшавиці, «Кичара» з Снини, «Словінка» з Словінок, «Дуброва» із Зубного, «Тарнавчан» з Трнави при Лабірці, «Вородай» з  Великого Липника, «Поляна» з Кошиць і «Бучина» з Пачі – русько-українського острівця, закинутого далеко в горах аж ген поблизу словацько-угорського кордону недалеко Рожняви.

За рішенням журі конкурсу (Варфоломій Сотак, Яна Любимова та Штефан Матоляк) в категорії дитячих і дівочих  співацьких груп переможцем вийшла співацька група  «Вородай» з Великого Липника, друге місце зайняла  група «Студеночка» з Вільшавиці, а третє – співацька група «Гавранчата» з Лютини. З-поміж жіночих і чоловічих співацьких груп журі визнало переможцем чоловічу співацьку групу «Кичара» з Снини, друге місце зайняла жіноча співацька група «Волянка» з Волиці, а третє – чоловіча співацька група «Поляна» з Кошиць.  Лауреатом 27-го  огляду  стала жіноча співацька група «Барвінок» з Камйонки. 

Голова ЦР СРУСР Петро Сокол  зачитав вітальні листи, які надійшли  організаторам і учасникам фестивалю. Їх надіслали міністр закордонних справ України  Павло Клімкін, а також Надзвичайний і Повноважний посол України в СР Олег Гаваші. 

У вечірній програмі «Гість до дому, Бог до дому», яка йшла вже під  наростаючим дощем, вдалось виступити лише кільком домашнім співацьким групам та гостям, в тому числі   співачці Марії Мачошко,  співакові українських народних пісень Петрові Закамароку із Сербії та народному фольклорно-танцювальному колективу «Материнка» із села Кам’яниця Закарпатської області України. Заключна суботня програма «Вітайте в Камйонці» через дощ взагалі не відбулась. Додаймо, що після відкриття програми старостою Камйонки Юрієм Єдинаком голова ЦР СРУСР Петро Сокол з нагоди ювілейного фестивалю вручив дипломи СРУСРу жителям Камйонки - Миколові Митнику,  Анні Беньо,  Юрію Шмиґельові,  Анні Сташак,  Юрієві Єдинаку,  Анні Сильвестер, Ользі Грега та Юрію Ванчикові.

Зігрітий сонцем недільний ранок  31 травня 2015 р. додав більше оптимізму організаторам фестивалю. Після літургії в місцевому греко-католицькому храмі за участю офіційних гостей і фольклорних колективів було покладено вінок квітів до пам’ятника полеглим героям. Після того відбувся похід фольклорних колективів уквітчаною Камйонкою  в амфітеатр.

Кульмінував фестиваль четвертою програмою «Барвінкова Камйонка» в ареалі амфітеатру. Як сказав староста Юрій Єдинак, амфітеатр було відремонтовано  на кошти єврофонду в  рамках  програми транскордонної співпраці ENPI Угорщина – Словаччина – Румунія – Україна під назвою «Партнерство без границь». Амфітеатр було урочисто відкрито за участю офіційних гостей. Серед глядачів  в амфітеатрі були присутні державний секретар Міністерства внутрішніх справ  справ СР Маріан Салонь, депутати Пряшівського самоврядного краю, делегація Союзу русинів українців Сербії на чолі з Йоакимом Грубенею, приматор Старої Любовні Любомир Томко, архітектор оновленого амфітеатру Любомир Сакала, члени фольклорного колективу «Скеюшан» з Хомутова (предки яких походять з Камйонки). Делегацію працівників культури Закарпатської області України очолив Іван Тужеляк.   

Юрій Єдинак та голова Центральної ради СРУСР Петро Сокол висловили вдячність камйончанам, що своєю працею створюють сприятливі умови для проведення фестивалю.

У програмі  виступили  фольклорний колектив  «Барвінок-сеньйор», дитячий фольклорний колектив «Радість» з Камйонки, фольклорний колектив «Карпатянин-сеньйор»  та «Пряшівські невісти» з Пряшева, фольклорний колектив «Любовнян» з Старої Любовні, гості з Білорусі – оркестр народних інструментів «Сувенір» і народний ансамбль народної пісні «Харашуха» з міста Молодечно. Сюрпризом  для глядачів була музично-танцювальна композиція під назвою «Ой, лене мый, лене» у виконанні домашнього «Барвінка». Невтихаючі оплески глядачів  пожали завжди молода співачка Марія Мачошко та Петро Закамарок з Сербії, який заспівав віночок улюблених  українських пісень. Приємною несподіванкою для глядачів був виступ народного фольклорно-танцювального колективу «Материнка» із села Кам’яниця на Закарпатті під керівництвом художнього керівника Марії Коваль-Мазюти, який показав зразки закарпатських народних танців. Справжньою вершиною фестивальної програми (сценарист і режисер всіх програм Ігор Крета, конферансьє Степан Гій) став виступ  Піддуклянського художнього народного ансамблю з Пряшева, який після років пошуків  свіжими номерами  набирає якісно нове обличчя і, напевно, знайде сотні і тисячі вдячних глядачів.

Хочеться вірити, що і фольклорний фестиваль в Камйонці у нинішньому руйнівному світі глобалізації знайде свій правильний шлях  на радість і втіху любителів фольклору і  традиційної народної культури.

 

                                                                                                          Мирослав ІЛЮК.        

                                                                                                          Фото автора.

Вісник СФУЛО 05(29) 2015

Запрошення

КАМЙОНКА

50 ФЕСТИВАЛЬ ФОЛЬКЛОРУ

РУСИНІВ-УКРАЇНЦІВ СЛОВАЧЧИНИ

30 – 31 травня 2015 р.

Скільки уродженців нашого краю воювало за наше визволення?

 

Це одне з найскладніших питань, на яке і досі історики не дали однозначної і задовільної відповіді. Справа в тому, що одна з найважливіших битв у Карпатах - Карпато-Дуклянська операція  - була дуже кровопролитною і з-за того багато фактів замовчувались передусім через політичні  причини.

Як відомо, поруч з бійцями Червоної (Радянської) армії за свободу Чехословаччини у Другій світовій війні воювали і воїни І Чехословацького армійського корпусу. Чехословацькі військові підрозділи у складі Червоної армії діяли спочатку як окремий батальйон, згодом — Чехословацька бригада, а потім Чехословацький армійський корпус. Командиром був полковник, потім генерал Людвік Свобода.

Так, наприклад, І. Т. Муковський та О. Є. Лисенко в книжці «Звитяга і жертовність: Українці на фронтах другої світової війни» (за ред. В. Д. Конашевича, К.: Пошуково-вид. Агенство «Книга Пам'яті України», 1996. — 568 с.) наводять, що перша самостійна чехословацька бригада складалася з 307 чехів, 19 словаків і 7260 закарпатських українців. Отже, у лавах бригади було 70 — 80% закарпатських українців, утікачів до СРСР у 1940 —1941 роках з-під угорської окупації. Пізніше з 15 тисяч чоловік її особового складу 11 тисяч були закарпатськими українцями. В 1944 – 1945 рр. ряди Чехословацького армійського корпусу поповнювались мобілізованими закарпатцями.

Досі найбільш ґрунтовні дані, почерпнуті з першоджерел,  наводить  Іван Ванат  в своєму дослідженні «Закарпатські українці в чехословацькому війську в СРСР»,  опублікованому у збірнику «Шлях до волі» (Пряшів, 1966):

 

І. Національний склад чехословацької військової частини  в СРСР на 8 квітня 1943 р.

 

Підрозділи чсл. війської частини	Національність										Разом
	чесь -ка	сло -ваць -ка	україн -ська	росій -ська	поль -ська	лот.	євр.	нім.	уг.	хорв.
1-ий польовий батальйон	506	78	256	2	5	1	105	2	14	-	969
Запасний полк	56	6	1 363	-	-	-	13	-	-	-	1438
Резервна  рота	139	19	59	2	3	1	31	2	-	2	258
Разом	701	103	1 678	4	8	2	149	4	14	2	2 665

(VHA, SSSR – Čs. vojenská misse v SSSR – Početné stavy).

 

ІІ. Склад 1-ої чехословацької окремої бригади на 1 липня 1943 р.

               

Загальна кількість - 2 441 чоловік

Національність	кількість
чехи	514
українці	1 755
євреї	81
русини	4
угорці	4
поляки	1
росіяни	1
чуваші	1
словаки	80

(VHA, SSSR – Čs. vojenská misse v SSSR – Početné stavy).

 

ІІІ. Склад 1-ої чехословацької окремої бригади на 30 жовтня 1943 р.

 

чехи	563
словаки	543
закарпатські  українці	2 210
росіяни	6
поляки	5
лотиші	2
євреї	204
німці	2
угорці	13
Разом	3 348

(VHA, SSSR – III č.j. 244 dův./1943).

 

Декотрі  нові факти наводять у своїй книжці Омелян Довганич і Василь Пагиря у книжці «Закарпатські воїни генерала Людвика Свободи» (Ужгород, 1999). У зв’язку з тим, що у центрі Словаччини спалахнуло національне повстання, СНР  і закордонне керівництво КПЧ у Москві звернулися до радянського Верховного  командування з проханням надати повстанцям термінову і пряму військову допомогу.

Далі цитуємо з книжки:

«Щоб задовольнити це прохання, радянське команду­вання вирішило здійснити силами 38-ї армії 1-го Українсь­кого фронту наступальну Карпато-Дуклянську операцію. Колишній командуючий 38-ї армії генерал К.С. Москален­ко у своїй книзі «На південно-західному напрямі» відзна­чав, що ця операція з точки зору військової науки була не­вигідною, але необхідною з політичних міркувань.

Зі складу 4-го Українського фронту Чехословацький армійський корпус був переданий 38-й армії і став учасни­ком Карпато-Дуклянської операції. Його чисельність тоді становила 17 тисяч чоловік. 30 жовтня 1944 року у ньому було 4 030 закарпатських українців».

Втрати були значними як наступаючих частин Червоної армії, так і Чехословацького армійського корпусу. З його особового складу загинуло в боях  близько 800 закарпатців.

Під час наступальних операцій Червона армія на території північно-східної частини Чехословаччини мобілізувала (за неповними даними) понад 560 бійців. Йшлося  про  уродженців нашого краю. Ближче про це можна прочитати в  збірнику «Шлях до волі», в якому міститься  поіменний список мобілізованих бійців за окремими селами.

 

                                                                                              -мі-

Запрошення

Союз русинів-українців Словацької Республіки та автор запрошують Вас

на відкриття виставки

Марґіта Решовська

ВИБІР З ТВОРЧОСТІ

Пряшів • 22 травня 2015 р. o 16.00 год.

Центр української культури, вул. Янка Бородача, 5

До побачення, рідна школо!

 

У ці гарні весняні дні, як і усіх випускників - матурантів, нас хвилюють різні почуття. Тут і радість, і побоювання з того, що нас очікує попереду... І, звичайно, сум, що розлучаємося з колективом, зі школою.

Нас починало небагато, лише 11. Закінчує 10. Ми були різні, навіть дуже різні, але школа нас зріднила, стала тим спільним, що нас поєднало, думаю, на все життя. Ми будемо утримувати контакти, підтримувати один одного, просто будемо знати, що у кожного з нас є 9 друзів і за це ми вдячні Тобі, наша школо!

Гімназію ім. Т. Г. Шевченка з українською мовою навчання закінчив мій дідусь, моя мама і, думаю, що успішно закінчу і я. Це вже третє покоління у  моїй родині вихованців нашої школи. Ми її інакше й не називаємо, як наша школа!

Від імені випускників - матурантів дякую дирекції школи, учителям, що нас вчили та пані класній учительці, які нас успішно довели до такого важливого кроку у житті - до атестату зрілості.

Наше випускне табло знаходиться на Головній вулиці у вітрині будинку «Гадяріго». Це наша колективна праця.

 

За колектив студентів - випускників Гімназії – З¢єднаної школи Т. Г. Шевченка з українською мовою навчання студентка 4 класу

 

Міхаела Шолтес.

У чарах ніжного материнського слова

(Відбувся 54 Фестиваль драми і художнього слові ім. Олександра Духновича)

 

 

Мово рідна!Колискова

Материнська ніжна мово!

Мово сили й простоти, -

Гей, яка ж прекрасна - ти!

Іван Багряний

 

Ніби сьогодні згадується Перший фестиваль драми і художнього слова, що проходив у Сипні, а згодом - у Меджилабірцях, аж, нарешті, уже у ніби демократичному суспільстві, опинився  набагато обскуба­ний у  Пряшеві.

Так, уже 54 раз зійшлись у Пряшів любителі українського художнього слова. 14-15 травня цього року на Фестивалі драми і художнього слова ім. Олександра Духновича, головним організатором якого є Союз русинів-українців Словацької Республіки.

В перший фестивальний день, після обіду, в Центрі української куль­тури розпочався конкурс у читанні поезії і прози у третій і чет­вертій категоріях. Свято відкрив голова Центральної Ради  Союзу русинів-українців Словацької Республіки Петро Сокол, який говорив про велике значення українського художнього слова, привітав усіх присутніх, українських письменників Словаччини, журналістів та представника Посольства України у СР Віталія Усатого, який зачитав вітального листа Надзвичайного і Повноважного посла в СР Олега Гаваші.

За конкурсом у читанні прози і поезії слідкувала оціночна ко­масі у складі Йолана Марушак (голова), Юрій Дацко та Марія Белей.

У  конкурсі в чотирьох категоріях взяло участь 43 читці-декла­матори з Пряшева, Орябини, Гуменного, Удола, Свидника, Снини, Кошиць, Ублі, Цернини, Шариського Ястраб’я та Бардієва. Найсильнішою бу­ла перша і друга категорії, що є запорукою того, що й наступні фестивалі будуть з ними рахувати.

Відрадним є те, що змагалися школярі і з тих сіл та міст, де не вивчається українська; мова. Але є там любителі українського слова серед учителів і батьків, що охоче готують своїх голуб’ят до кон­курсу. Наступного дня (15 травня) йшов конкурс у першій і другій категоріях. Художній прояв і мова були чудовими. Переможцями вийшли всі, хоч не кожен отримав приз. За оту надзвичайну наснагу і самовідданість слід висловити глибокий уклін учителям-патріотам Анні Бандурчиній,  Яні Баюсовій, Марії Камозін, Ользі Каткович, Жаннеті Штефаник, Іветі Світок, Марії Мінчик, Власті Сопко, Марії Голомань, Тетяні Марушиній, Евеліні Гвать, Оксані Хавко, Людмилі Ражиній, але й батькам — Наталії Студенковій, Галині Мивканич, Даші Ізсоф та Душанові Піпас з надією, що й в майбутньому будуть плекати оту мову колискову і на ювілейному 55 Фестивалі драми і художнього слова, що подвоїться число читців-декламаторів. А готуватись треба вже тепер, підбираючи відповідні віку і здібностям твори.

На Фестивалі було презентовано творчість таких авторів: Наталія Забіла,  Любов Пшенична, Ганна Чубар, Леонід Коврига, Марія Підгірянка, Роман Завадович, Леся Українка, Степан Жупанин, Грицько Бойко, Василь Сухомлинський, Оксана Іваненко, Іван Сенченко, Микола Носов, Юрій Ярмиш, Ірина Черницька-Мандич, Іван Малкович, Василь Греджа-Донський, Іван Гриць-Дуда, Іван Прокопенко, Остап Вишня, Галина Малик, Іван Франко, Степан Олійник, Павло Глазовий, Тарас Шевченко, Ганна Коцур, Юрко Боролич, Михайло Шмайда, Станіслав Гринда, Ангеліна Мегела, Орест Голик та Лариса Андрела.

Зрозуміло, не пошкодило б, коли б учителі і батьки звернули більшу увагу й українським письменникам Словаччини, бо є з чого вибирати.

Конкурс був чудовим. Діточки-голуб’ята читали, ніби досвідчені артисти. Але айприємніше було те, що оті голуб’ята - ніби на крилах – летіли увись.  А ми певно віримо, що в майбутньому піднімуться високо, коли будуть сумлінно працювати.

15 травня, після закінчення змагання в першій і другій катего­ріях, відбувся заключний семінар, на якому з оцінкою  виступила голова журі Йолана Марушак, а згодом було передано премії в усіх категоріях.

* * *

Другу частину Фестивалю презентував у Центрі української культури драматичний колектив села Ряшів Бардіївського округу фрагментом музичної комедії Григорія Квітки-Основ’яненка «Сватання на Гончарівці» ряшівською говіркою під керівництвом Евеліни Гвать. Про успіх ряшівських любителів театрального мистецтва  свідчили бурхливі оплески та небувала реакція переповненого залу.

У рамках Фестивалю було відкрито виставку картин. На цей раз глядачі мали можливість бачити прекрасні роботи  графіка-дизайнера Ради Коффман (народ. 1969 р. в Чернівцях).  Закінчила мюнхенський коледж графіки Блохерершуле. Співпраця з мамою, Ліною Гвать, котра є членкою СРУСР й ставила вистави та організувала концерти, почалася з 2005 р. і триває досі. Рада Коффман виставила 15 афіш, крім того, низку програмок, запрошень, графічно підготувала та ілюструвала збірку поезії Марії Пасічник. Живе і працює в Мюнхені.

Фестиваль закінчився виступом гостей з України. Пряшівській публіці, може, мало чисельній (а над цим треба задуматись!) відрекомен­дував себе Закарпатський обласний театр драми і комедії з міста Мукачева.  Гостей та глядачів привітав голова Центральної ради СРУСР Петро Сокол, який оцінив хід Фестивалю і запросив гостей на сцену. Професіональний театр відрекомендував себе драмою-феєрією Лесі Українки «Лісова  пісня» у постановці режисера Євгена Тищука.

54 Фестиваль драми і художнього слона за нами. Материнська мова  звучала ніжно. Колись тижневий Фестиваль звузився на два дні. Пройшов успішно з надією на ювілейний  - п’ятдесят п’ятий. Може, з’являться (або оживуть) і деякі драмколективи, яких колись було кілька десяток!

Бо читцям-декламаторам віримо!

Тож, до зустрічі у травні 2016 року!

 

Юрій ДАЦКО.

Фото Мирослава Ілюка.

17.05.2015

 

Закарпаття онлайн

Влада Закарпаття та Кошицького краю Словаччини побували на Днях добросусідства на кордоні

 

15 травня в пункті пропуску «Убля-Малий Березний» відбулися урочистості з нагоди святкування Днів добросусідства на українсько-словацькому кордоні.

Дні добросусідства стали важливою складовою співпраці Закарпаття з прикордонними регіонами сусідніх держав - Угорщиною, Польщею, Румунією і Словаччиною.Зазвичай, посадовці країн-сусідів зустрічаються на нейтральній території, де спочатку в урочистій атмосфері підбивають підсумки співпраці та укладають  угоди про подальше співробітництво. Це, без перебільшення, створює живий і плідний  грунт для розбудови гармонійної європейської родини. Так було і цього разу. 

Участь в заході взяли делегації Пряшівського та Кошицького самоврядних країв Словацької Республіки та українського Закарпаття. Словацьку сторону представляли:  голова Пряшівського самоврядного краю Петер Худік, голова Кошицького самоврядного краю ЗденкоТребуля,Почесний консул України у м. Вранов над Топльоу Словацької Республіки Станіслав Обіцьки, а також Генеральний консул Словацької Республіки в Ужгороді Янка Буріанова. Українську - голова Закарпатської облдержадміністрації Василь Губаль, голова Закарпатської обласної ради Володимир Чубірко, керівники міст та районів.Зустріч відбуласяу приміщенні Словацької митниці.

читати далі

ЗАПРОШЕННЯ

 

54 ФЕСТИВАЛЬ ДРАМИ І ХУДОЖНЬОГО СЛОВА 

ім. ОЛЕКСАНДРА ДУХНОВИЧА

Ціна міста Кошиці для Левка Довговича

 

Щороку на початку травня місто Кошиці відзначає Дні міста Кошиць з нагоди річниці надання місту першої гербової грамоти королем Людвігом Великим у 1369 році. Складовою частиною святкування від 1994 року є щороку 7-го травня і передавання нагород міста Кошиці, яку визначним особам і колективам міста, на основі пропозицій рад міських частин, комісій міської і місцевих рад, громадянських об'єднань, наукових установ, спортивних і мистецьких організацій ухвалює Міська рада. Найвищою нагородою є «Ціна міста», яку вручають за «непересічну творчу діяльність, визначні результати й заслуги в науковій, мистецькій, спортивній, публіцистичній і суспільно-громадській діяльності». В цьому році, за пропозицією депутатів міста Кошиці, з нагоди життєвого ювілею – 80 років, була вручена «Ціна міста Кошиці» художньому керівнику і диригенту Українського народного хору «Карпати» Левку Довговичу.

Ціну Левку Довговичу вручили в залі Історичнї ратуші мер міста Кошиці Ріхард Раші і його заступники Рената Ленартова та Мартин Петрушко. В тексті рекомендації для вручення Ціни Левку Довговичу було наведено: «Визначному представнику української національної меншини Словаччини Левку Довговичу з нагоди життєвого ювілею за довгорічну активну діяльність в суспільно-культурній сфері міста Кошиці, за пропагацію міста в Словаччині та за кордоном. Левка Довговича як 14 – річного ув’язнила радянська НКВД і як політичний в’язень проживив більше шести років в сталінських ҐУЛАҐах. В 1957 році переселився в Чехословаччину, а від 1963 року його життя пов’язане із Східною Словаччиною. В 1967 році заснував у Кошицях український драматичний колектив «ДУМКА» та український хор «Ластівка». Після того. як йому в 1971 році з політичних причин заборонили працювати в сфері культури, він і з родиною переїхав з Пряшева до Кошиць. 15 років працював в будівництві. В нашому місті дочекався і повернення до роботи з хорами, коли в роках 1979 – 1983 був художнім керівником дівочого хору «Май». В 1985 році заснував український хор «Карпати», який є вже 30 років невід’ємною частиною культурного життя міста. В 1991 – 2001 роках був драматургом і режисером унікального Міжнародного фестивалю духовної пісні східного обряду, який належав між неповторні імпрези такого жанру не тільки в Кошицях. З українським хором «Карпати» організує новорічні бали і новорічні та різдвяні концерти Русинів-Українців і багато дальших суспільно-культурних заходів, які в Кошицях зустрічаються з великим зацікавленням широкої громадськості міста».

У 2002 році «Ціну міста Кошиці» отримав і Український народний хор Карпати «За довгорічну мистецьку діяльність, поширювання доброго імені міста Кошиці вдома і за кордоном, за збереження музичних традицій русинів-українців, за зміцнення міжконфесійних відносин та духовне збагачення громадян».

Вкінці урочистого акту передавання цін, Український народний хор Карпати» заспівав дві гімничні пісні «Ака сі мі красна» Євгена Сухоня та «Молитву за народ» Миколи Лисенка.

 

Святослав Довгович

Вісник СФУЛО 04(28) 2015

Марія Мачошко

(Штрихи до портрета співачки)

 

Народилася Марія Мачошко 30-ого березня 1940 року в селі Потічки Стропківського округу як третя дитина малоземельного селянина Михайла Мачошка (1912-1980) та Ільки Мачошкової (Гутнянової) (1908-1993). Мати походила із села Брезничка, батько із Потічків.

Виростала із сестрами Геленою, Анною, Теркою, Юлією та братом Яном. Дитинство провела у селі Потічки. З 1946 року відвідувала народну школу у Брезничці, з 1951 року вчилася у міській школі  в Стропкові. В листопаді 1956 року пройшла конкурсом  у Піддуклянський український народний ансамбль («ПУНА») в Пряшеві. Перша її прем’єра відбулась у травні 1957 року в Театрі ім. Й. Заборського, де зазнала великого успіху за виконання пісні «Заспівайме собі двома голосами». На другій прем’єрі, яка відбулась так само у Театрі ім. Й. Заборського у Пряшеві через рік, знову здобула успіх, на цей раз з піснею «Коли-м була мала». Ця пісня в її виконанні до сьогоднішніх днів залишилась гітом.

У 1960 році чекала її важлива операція щитовидної залози, яка могла закінчити її професійну дорогу. Операцію успішно провели в левоцькій лікарні. В тому самому році вийшла заміж за Юрія Мартона, а через два роки в цього подружжя народився син Юрій.

У 1963 році її відкрив О.Демо – редактор Чехословацького радіо в Братиславі, за допомоги якого записала на радіо перші пісні  в обробці П.Тонковича та Б.Урбанца в супроводі відомих музикантів Фаркашів. У 1964 році співпрацювала з Оркестром народних інструментів «BROLN» під керівництвом Й.Юрашки. Разом з цим оркестром брала участь у Міжнародному фестивалі пісні і танцю в місті Картаґо, де зайняла 1-е місце в інтерпретації  соло-спів з піснею «Ей, придь до нас, шугаю» в обробці Ю.Цимбори. Наприкінці того ж самого року і з тим самим оркестром відвідала Голландію, а у 1966 році зробила турне по скандинавських країнах: Норвегії, Данії, пізніше Німеччині, Канаді та США. У 1971 році виступала з Піддуклянським українським народним ансамблем у Франції та Англії. У 1973 році під керівництвом М.Нємцової брала участь в трьохмісячному турне в США та Канаді. Тоді цей ансамбль був на вершині слави.

У 1973 році із згаданим ансамблем брала участь у Словаччині на різних фестивалях, наприклад у Свиднику, де виступала з видатним співаком Й.Пригодою. У 1976-1977 роках здійснила турне по Австрії, Німеччині, Швейцарії, Голландії та Франції. В цих роках відійшла з ансамблю М.Нємцова, на її місце прийшов  соліст чоловічого хору «ПУНА» Р.Смотер, з яким заспівала безліч пісень, і з того часу він став її співацьким партнером. У 1976 році вдруге вийшла заміж. Народився її другий син Іван.

В квітні 1985 року з рук міністра культури ССР М.Валека прийняла звання заслуженої артистки. У 1989 році з Оркестром народних інструментів братиславського радіо брала участь у фестивалі під назвою «День словаків» у місті Нью-Джерсі, де виступила разом з відомими митцями Д.Лащаковою, В.Мешком, Ш.Турньом та Я.Валентіком. Тут зустрілась і з відомою співачкою Я.Ґузовою-Бецковою.

У 1987 році у співпраці з диригентом Ю.Селчаном записала касету «Ей, гой, така я дівочка». Запис здійснився у місті Брно у співпраці з оркестром «BROLN». Найулюбленішою піснею цієї касети стала «Мамко моя люба».У 1988 році знову в співпраці з «BROLN» видала  касету під назвою «Ket sebe zašpivam» під керівництвом Й.Говорки. У 1989 році вдруге з «BROLN» бере участь у фестивалі під назвою «День словаків» в США. У 1989-1998 роках виступала в СРСР, Іспанії, Україні, Італії. Самостійні концерти здійснила у Празі та Брно. 1998 рік – найсумніший для неї, бо вона була змушена відійти з «ПУНА».

            З 1999 року вона на заслуженій пенсії, але не перестала працювати. У 2000-2007 роках співпрацювала з ансамблями «Дубрава», яким тоді керував Я.Штовка, «Шаришан» під керівництвом Л.Кішеляка, «Маковиця» з керівником М.Пайзінка та народною музикою О.Кандрача.   У 2007 році відбувся великий концерт з нагоди 50-ої річниці професіональної співацької дороги, а з нагоди її життєвого ювілею – 70-річчя видала CD під назвою «Hej, zahrajce hudaci».

Дорога нашої ювілярки не завжди була посіяна квітами, але і наперекір тому вона ніколи не скаржилась на свою долю, навпаки – вона вдячна за все, і всім, які гарно ставились до неї. Вона до сьогоднішніх днів залишилась скромною, оптимістичною а головне – людиною. Вітаємо її з прекрасним життєвим ювілеєм і до наступних років бажаємо здоров´я, щастя, радості  в колі рідних, але й всіх, які її люблять.

 

Івета Світок.

Концерт з нагоди 75-річного ювілею співачки Марії Мачошко в Пряшеві

 

Пряшівська публіка  у середу, 29 квітня 2015 р., до останнього місця наповнила міський  кінозал «Скала». Любителі народної пісні дочекалась  неповторного вечора -  ювілейного концерту заслуженої артистки Марії Мачошко, відомої солістки колишнього Піддуклянського українського народного ансамблю.

«Співаночки мої» - була  назва концерту і вступна пісня, в супроводі якої у виконанні  народної капели «Шаришан» увели на   сцену ювілярку  її приятельки-співачки, теж добре відомі між нашим населенням Івета Світок, Анна Порач і Анна Сервицька.

Емоційними були показані на полотні епізоди з родинного життя Марії Мачошко та незбутні пісні у виконанні її співацьких партнерів -  Йосифа Пригоди і Рудольфа Смотера. Несподіваним був спільний виступ ювілярки зі своїми колишніми колегами-співачками Піддуклянського українського народного ансамблю, що публіка сприйняла  бурхливими оплесками.

Марька – так  називали усміхнену, скромну, дівочого  вигляду  жінку, найвиразнішу постать  фольклору русинів-українців, людину з великим серцем. Її послідовники  вважають великим щастям стояти поруч неї на сцені. Такі слова та ще дальші визнання дарували ювілярці фольклористи, краяни,  серед  яких був і о. духовний Павло Новак зі села Іновець, приматор міста Свидник інж. Ян Голодняк, заступник голови Центральної ради СРУСР  Павло Боґдан, заступник почесного консула України в СР із Воронова н/Топлею.  Приходили, щоб віддати свій уклін великому таланту, привітати з ювілеєм цю тендітну,  повну гумору жінку, хоч її життя не складалося лише з веселих пригод.

Про її життєву дорогу, багатство народної пісні, яке роздає дома і в світі, можна було довідатись з програмки концерту.

За сценарієм і режисурою вечора Івети Світок в  концерті брали участь  музично-драматична група «Сердечко» З’єднаної школи  ім. Т. Шевченка, тріо Світкових – Івета, Івана і Мартина,  співачки Анна Порач і Анна Сервицька, народний розповідач  Йожко Йожка з Ганушовець, друзі-музиканти і співаки Любомир Шимчік і Ладислав Кишеляк та жіноча співацька і танцювальна групи Фольклорного колективу «Шаришан». Співачок супроводили на акордеоні Маріян Цупришин, Ігор Крета та Йосиф Пірог  та народна капела «Шаришан», якою керує Іванна Світок. 

Концерт завершив танцем «Гайтоли» Фольклорний колектив «Карпатянин – сеньйор»  з Пряшева, що працює при Союзі русинів-українців СР, який був і співорганізатором цього співучого вечора разом із пряшівським  Парком  культури і відпочинку.

Після спільної пісні «На многая і благая літа»  Марії Мачошко довгий ряд гостей приходив на сцену з букетами квітів, щоб привітати ювілярку, подякувати  за чудовий вечір і побажати їй ще багато співучих років життя.

При цій нагоді Союз русинів-українців СР нагородив заслужену артистку Марію Мачошко золотою медаллю за її самовіддану роботу і вагомий вклад у розвиток народної культури  русинів-українців.

 

                                                                                          Єва ОЛЕАР.

.

Внесок українського народу у Перемогу у Другій  світовій війні

 

В цьому році Україна розпочинає нову традицію святкування 8 та 9 травня в європейському дусі пам'яті та примирення.

З метою реалізації цієї мети Указом Президента України «Про заходи з відзначення у 2015 році 70-ї річниці Перемоги над нацизмом у Європі та 70-ї річниці завершення Другої світової війни» встановлюється День пам’яті та примирення, який відзначатиметься щороку 8 травня, а також зберігається державне свято День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги), що відзначається 9 травня.                    

Разом із Європою та світом Україна розпочне вшанування загиблих 8 травня - у день підписання капітуляції нацистською Німеччиною - і продовжить традиційно 9 травня.                                                                                           

8 травня в Україні заплановано символічну подію «Перша хвилина миру». Організація заходів 8 травня надасть можливість їх провести у єдності з іншими країнами антигітлерівської коаліції.

Важливо пам’ятати, що Акт капітуляції Німеччини було підписано саме 8 травня пізно ввечері. Формально саме цього дня завершилася війна у Європі. Повертаючись до подій Другої світової війни, необхідно пам’ятати, що від самого початку Другої світової війни Україна була у центрі збройного протистояння в Європі. За роки війни до лав Червоної армії було мобілізовано понад 7 млн. громадян Української РСР, що становило майже 23 відсотки особового складу Збройних Сил Радянського Союзу.                                                                

Українська PCP була другою за представництвом у радянських Збройних Силах після Російської Федерації. З'єднання чотирьох Українських фронтів на 50–80 відсотків складалися з мешканців республіки. Уродженці України становили значну частку вищого командного складу Збройних Сил СРСР. Маршали та генерали українського походження очолювали більше половини з 15 фронтів. Серед генералів та адміралів нараховувалось близько 300 представників України.

Сотні тисяч українців віддали своє життя у боях за визволення європейських країн, зокрема Чехословаччини.                                                                       

Друга світова війна спричинила значні демографічні зміни в Україні та істотно підірвала генофонд України. З 1 січня 1941 р. до 1 січня 1945 р. населення республіки зменшилося приблизно з 41 млн. до 27,4 млн. чоловік. Внесок України у перемогу ліг на плечі народу тягарем неймовірно важких втрат, які він зазнав на фронтах війни: з понад 7 млн. мобілізованих з України близько 3,5 млн. українців полягли в боях, померли від ран або пропали безвісти в лавах Червоної армії. Кожен другий з тих, хто лишився живим, став на все життя інвалідом.                                                                             

Багато наших земляків за подвиги, здійснені в роки війни, були нагороджені орденами та медалями. Так, близько 2,5 мільйона українців нагороджено орденами і медалями, за виняткову мужність 2072 українці були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, 32 стали двічі Героями.

Тричі Героєм Радянського Союзу став легендарний льотчик-винищувач Іван Кожедуб. Із чотирьох повних кавалерів ордена Слави і одночасно Героїв Радянського Союзу — двоє українців: льотчик штурмового авіаційного полку Іван Драченко і морський піхотинець Павло Дубинда.            

За роки війни 980 тисяч воїнів були нагороджені орденом Слави ІІІ ступеня, майже 46 тисяч — орденом Слави ІІ ступеня, 2631 — стали повними кавалерами ордена Слави.                                                            

Маршали Родіон Малиновський і Семен Тимошенко серед 11 радянських полководців нагороджені вищим військовим орденом СРСР «Перемога».

Першим, хто підняв Прапор Перемоги над Рейхстагом, був українець із Сумщини Олексій Берест.           

У ході радянсько-японської війни маршал Родіон Малиновський командував Забайкальським фронтом, який досяг розгрому японських військ. За цю операцію йому присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Акт про беззастережну капітуляцію Японії від радянської сторони підписав українець з Уманщини генерал-лейтенант Кузьма Дерев’янко.                                                               

Усі наведені цифри і факти свідчать про вагомий внесок українців, які воювали у складі Червоної армії, у перемогу над нацизмом і союзниками Німеччини у Другій світовій війні.

Таким чином, ми бачимо, що Український народ зробив надзвичайно великий внесок у досягнення перемоги над фашизмом і заплатив за це чи не найвищу ціну в Європі.

Безсмертні Тараса слова в кошицькому Культурпарку

 

До останнього місця заповнений зал Культурпарку в Кошицях був в неділю 19 квітня 2015 місцем дальшого прекрасного концерту, який підготував Украпїнський народний хор «Карпати» з Кошиць у співпраці з кошицькою Регіональною радою СРУСР. В ході Днів України в Кошицях, яких організатором є об’єднання ФЕМАН, директор Едуард Бураш, К13 і місто Кошиці  та партнер Центральна рада СРУСР, прозвучав святковий концерт «Поважаємо свої традиції», присвячений генію українського народу, Тарасу Шевченкові. Гостем концерту була Народна капела бандуристок «Галичанка» зі Львова під керівництвом Руслани Дробот, яка вже в кошиці завітала третій раз.

Винятковим був концерт і для художнього керівника і диригента хору «Карпати» Левка Довговича, який нещодавно відзначав диригентський ювілей, 60 років від свого першого концерту, який він диригував 22 березня 1955 року у концентраційному таборі за Байкалом, присвяченим Тарасу Шевченку. Цьогорічний концерт був вже його 45-им концертом в честь Кобзаря. З цієї нагоди здійснилася ще на початку концерту непересічна подія – представники  СРУСР, голова Центральної Ради Петро Сокол, заступник голови Віктор Бандурчин та Юрій Магур, заступник голови Регіональної ради СРУСР в Кошицях вручили диригенту хору «Карпати» «Золоту медаль з нагоди 200 річчя Т. Г. Шевченка», якою Л. Довговича нагородила Українська Всесвітня Координаційної Ради в Києві.

Програму концерту розпочав всесвітньо відомий «Заповіт» у виконанні хору «Карпати», який перекладений до 70 мов світу. Прозвучала і народна пісня «Садок вишневий коло хати» на слова Шевченка  у виконанні жіночого складу хору та пісня «На Тарасовій горі» В дальшій частині концерту прозвучали шевченківські пісні у виконанні капели бандуристок «Галичанка». Далі «Галичанка» подарувала глядачам віночок українських народних та авторських пісень. Бурхливі й натхнені оплески пролунали заповненим залом не лише після цих пісень та, зокрема, після словацької народної пісні «Ганічка, душічка», яку Галичанка підготувала як несподіванку для публіки в Кошицях.

Шевченківську програму закінчено піснею «Реве та стогне Дніпр широкий» і «Молитвою за народ», не лише український, але і за всі миролюбні народи світу. Далі слідувала радісна подія – хор «Карпати» «хрестив» свій новий ком-пакт диск під назвою «Хор Карпати і його солісти», який видано з фінансовою підтримкою Уряду влади СР з програми «Культура національних меншин 2014» та з нагоди ювілейного року 30-річчя діяльності хору «Карпати». Хресними батьками нового диску стали довголітні спонсори хору і молодіжної організації «ПЛАСТ» Марія Ольшавська і Петро Грінко, бажаючи «своїй дитині» вдячних слухачів.

Оскільки концерт проходив під назвою «Поважаємо свої традиції», хор «Карпати» вирішив у ході концерту нагадати, що перед тижнем в регіоні, де проживають русини-українці, люди вітали один-одного нашим тисячолітнім поздоровленням «Христос воскрес», тому на закінчення заспівали «Христос воскресе» а модератори запросили публіку до підготовленого символічного столу з традиційними пасхальними делікатесами, що також було чималою несподіванкою для вдячної багато численної  кошицької публіки.

Урочистим концертом розпочалася серія заходів, якими «Карпати» в цьому році відзначать 30-річчя своєї діяльності. Вершиною святкувань буде реалізація урочистого концерту 28 листопада 2015 року, в Кошицях, в Будинку мистецтв. 

 

                                                                                                          Святослав Довгович

Ще одне потрібне видання...

(Анотація)

 

На днях я отримав Словацько-український юридично-економічний та політологічний словник  д-ра Степана Ураза з Гуменного, що появився у видавництві  Herba, spol. s r.o., Bratislava 2015, 324 c. Він же автор Українсько-словацького юридичного словника, виданого у 2012 р. Поруч із укладенням словників від 1972 р. С. Ураз  також відомий як перекладач із словацької, російської та української мов.

Словацько-український юридично-економічний та політологічний словник  містить близько 9 668 словацьких реєстрових слів та більше як 40 тисяч  їх українських еквівалентів та експлікацій з правничної, економічної та політологічної галузей, а також слова, які не мають термінологічний характер, але необхідні в супровідному тексті, завдяки чому розширюється сфера вживання Словника. При його укладенні автор використав існуючі термінологічні  й  перекладні словники, юридичні кодекси та інші посібники законодавчого характеру. Дуже цінними є додатки у кінці книжки, з яких читач дізнається про назви вибраних міжнародних організацій та інституцій, національних валют вибраних країн і спільної європейської валюти та  транслітерацію українського алфавіту латиникою. Вони допоможуть перекладачам особливо при перекладі національних реалій.

Словацько-український юридично-економічний та політологічний словник призначений для перекладу різних документів, пов’язаних із економічною та культурною співпрацею між Словаччиною та Україною, яка щодалі буде поглиблюватися, а також стане в пригоді людям, які будуть працювати в одній або іншій країні. Йдеться про різні угоди і контракти, а також про ділові документи, як дипломи про освіту, посвідчення про народження і одруження, дозвіл на проживання, трудові книжки і т. п. В минулому ці документи перекладались без наявності таких словників, що негативно відбивалось на  якості перекладених оригіналів.      Словникова стаття  словника складається з реєстрованого слова, його українського перекладу та ілюстративного матеріалу. Реєстрові слова набрані жирним шрифтом та упорядковані за алфавітом, а їх українські еквіваленти позначаються одним або двома наголосами. В алфавітному порядку в рамках реєстрованого слова після двокрапки упорядковані також екземплікації. З оглядом на характер словника в ньому немає граматичної характеристики реєстрового слова, воно наводиться лише в основній формі. При перекладі реєстрового слова наводиться цілий ряд синонімів, які набувають конкретне значення лише в контексті.  Наприклад, значення реєстрового слова domnelý перекладається  синонімами уявний, гаданий, мнимий, фіктивний. Таким чином перекладач має широкі можливості вибрати один з даних синонімів залежно від характеру тексту. Іноді  значення реєстрового слова уточнюється, наприклад, domáca (žena v domácnosti),  dopadnúť (dolapiť), dopracovať (plán, návrh), fingovať (predstierať) fluktuácia  (kolísanie okolo strednej hodnoty) і т. п. Загалом словник містить дуже багатий ілюстративний матеріал, який можуть використати не тільки перекладачі, але й юристи, політологи, журналісти, вчителі та інші фахові працівники  В цьому відношенні ми маємо ще одне потрібне видання, яке можна придбати на www.shopherba.sk

ю.к.

«На Бескиді в родном краю»

З нагоди 150-річчя з дня смерті Олександра Духновича

 

Греко-католицький священик Олександр Духнович є найвизначнішим  представником  культурно-суспільного життя русинів Словаччини. Він народився в селі Тополя в 1803 році. Під час життя був відомий своїм смиренням і милосердям. Це знайшло своє відображення в його останній волі, яка була написана в заповіті 1857  р. У тестамент - заповіт він вставив  додатки у 1862 і 1864 роках.  Як місцевий патріот, який ідентифікує себе зі своїм рідним селом, тестамент він розпочав такими словами:

«Я, Олександр, син Василія і внук Димитрія Духновича, народжений дня 24 квітня 1803 року на парафії Тополя в Земплинському комітаті королівства Угорщини, тепер каноник Пряшівської кафедральної церкви, в цей час, дякуючи Всевишньому Богу, як душевно, так і тілесно здоровий, а втім, тому що дні мого життя вже підраховані і жодна людина не знаходиться далеко від кінця, а роки швидко проходять, стосовно свого скромного майна роблю такий заповіт…»

Далі у тестаменті сказано: «Я, власне, бажав би, щоб моє тіло, зайвий тягар душі, розложилося, було поховане в землі, на спільному цвинтарі, одначе, в цьому нехай буде воля Панів Колег моїх, які нехай поховають мене, де будуть вважати за найкраще, та без всякої пишності, дуже просто, як звикли хоронити бідних людей, тому що я завжди ненавидів зайві урочистості». І ще  додано: «Ніхто нехай не сторожить бездушне тіло». 

Будитель заповів  для капітульного фонду – 50 флоренів за одну Божественну Літургію, півцеучителям за треби – двадцять флоренів,  фонду вдовиць – десять флоренів, для фонду семінарії  – п’ять флоренів,  для фонду віровідступників – вісім флоренів,  для бідних вісім флоренів, у  тому розуміється Алумнеум, для якого поступить все, що залишиться зі суми на похорон. Рухоме майно мало розділитись між дітей його трьох сестер Зузани, Терези, Софії і домогосподарки Аґнеси Трібуш.

Олександр  Духнович  помер після тяжкої хвороби 29 березня 1865 р.  об 11:00 год. ввечері у своїй квартирі в Пряшеві. Ця дата смерті наведена в некрологах у тодішній руській та словацькій пресі. Його друг, архівіст Віктор Ладомирський, який був з ним до самого останнього моменту,  30 березня 1865 р. повідомив про смерть метрику, а потім зробив коротку записку в  особистому щоденнику Духновича, який почав зі слів: «Завершився  цей щоденник отця  Олександра Васильовича Духновича…».  Одночасно підготував  документи для письма єпископу Йосифові Ґаґанцю, яким вірникам Пряшівського греко-католицького єпископства було повідомлено про смерть о. Олександра Духновича. В ньому він навів дату кончини  за григоріанським та 18 березня - за юліанським календарем. Ця дата стала офіційною датою його смерті.

             Олександр Духнович  не був похований згідно з його останньою волею на спільному цвинтарі. Хоча рішення про те, як повинен  бути похований, залишив на приятелів, проте ще за життя він хотів  бути похований  на батьківщині, як це сказано у вірші, про що говорять такі його слова:

            «На Бескиді в родном краю,

            В том ісконно-руськом раю,

            Де світ узрів, там лежати,

            Хочу вірно спочивати».

            На своєму гробі хотів мати епітаф, який починався словами:

            «Тополя - колибель,

            А Стакчин – кормитель,

            Ужгород – учитель,

            Пряшов – мні погибель...»

            Останки Олександра Духновича 2 квітня 1865 р. були похоронені в крипті сьогоднішнього Архієпископського кафедрального собору св. Іоанна Хрестителя в Пряшеві і знаходяться за мармуровою дошкою з написом на латинській мові:  «Alexander Duchnovics. Can. Lector † 1865».

            Найбільш повну інформацію про життя і творчість Олександра Духновича громадськість має можливість дізнатися з виставки, присвяченій будителю, яка знаходиться в дерев'яній церкві св. Архангела Михаїла  у його рідному селі Тополя Снинського округу.

 

Мирослав БУРАЛЬ,

Стащин.

 

            (На цьому місці додаймо, що незадовго  в Ужгороді вийде останній четвертий том творів О. Духновича, який містить також досі неопубліковану епістолярну спадщину будителя, в тому числі і його «Тестамент - Заповіт» з додатками.  Електронну підготовку текстів задовго до своєї смерті дослідниця творчості О. Духновича Олена Рудловчак  доручила  Мирославові Ілюку. Скрупульозно і прискіпливо вичитаний Оленою Рудловчак текст  четвертого тому (без зносок і приміток)  було передано  в Ужгород. -  Примітка редакції).

 

«Нове життя», № 8/2015 р.

Пряшів.

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Цей веб–сайт

Архів новин

• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень