УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

Інформації не знають кордонів

 

Північний Земплин і Ужанську долину розділяє словацько-український державний кордон, але з’єднують їх природа, людина та її культура. По сусідству тут є два  національні парки,  у Словаччині - Національний парк Полонини, а в Україні - Ужанський  національний природний парк. Природним вступом в Ужанський  національний природний парк є місто Великий Березний. У Національний парк Полонини можна ввійти декількома способами. Один із входів до нього в напрямку від Собранців є село Убля. Як надавати якісні служби та інформації для відвідувачів, які приїжджають в регіон, - це є  головним мотивом  проекту «Убля – Малий Березний – інформації не мають кордонів» (ч.  CBC02/PSK-І/009) . Проект фінансований з грантів  Королівства Норвегії через Норвезький фінансовий механізм. Проект розробило село Убля, яке є його бенефіціаром (одержувачем). Партнерами з української сторони є місто Великий Березний, редакція газети  «Карпатська Зірка», зі словацької  - села Стащин, Колониця і Збой, ТОВ Гуменська телевізія, ТОВ TV-SKV – Снина і   «Sninské noviny». Норвезьким партнером є журналістка  Тріне Гамран. Загальна сума гранту -  142,755 євро.

14 вересня 2015 р. в місті Пряшеві було проведено першу  робочу зустріч учасників проекту. Їх  привітала старостка Ублі Надя Сірка, яка ознайомила з процесом створення проекту і його завданнями. Менеджер проекту, Зузана Земчакова, представила кроки і завдання, необхідні для виконання показників  проекту. Під час його реалізації до кінця 2016 року буде організовано шість засідань (одне в Україні, п’ять - у Словаччині).  Передбачено видати інформаційні брошури, книги та буде закуплене  обладнання для підготовки інформаційних матеріалів. Проектом передбачена також побудова Поліфункціонального  туристично-інформаційного центру в Ублі.  Через нього відвідувачі регіону отримають якісну інформацію про природні, культурні, історичні визначні пам'ятки,  відомості про шенгенський режим і про режим праці на словацько-українському кордоні.

 

                                                                                  Мирослав БУРАЛЬ.

Дерев'яна церква в Тополі розкриває свою таємницю

Відвідувачі Тополі Снинського округу, напевно, помітили ремонтні роботи на дерев'яній греко-католицькій церкві св. Архангела Михаїла. Покриття стріхи не відповідає сучасним вимогам і тому потрібно було заново законсервувати її. Одночасно було   законсервовано і весь зруб у рамках проекту «Реставрація дерев'яних церков, поліпшення інфраструктури Велосипедного маршруту ікон» за підтримки Фінансового механізму Європейського економічного простору і державного бюджету Словацької Республіки.

Проект приніс зміни

Завдяки проекту, реалізованого некомерційною організацією «Карпатські дерев'яні церкви»  в Снині разом з іншими партнерами - «Фундацією по захисту біорізноманіття» в Стащина, Сільським урядом в Тополі і Греко-католицькою приходом в Тополі, в наш час храм є знову в ліпшому стані. У храмі належним способом можуть проводитись богослужби, але можна і презентувати унікальну сакральну архітектуру, знайомитись з історією, мистецькою оздобою та вшанувати постать священика Олександра Духновича.

  

Легенда про перенесення храму

В живій пам’яті місцевих жителів постійно зберігається пригода про дерев’яний храм у Тополі, в основі якої є історичний фон. Легенда про  перенесення храму говорить про історичну подію, що відбулась в 1780 році. Після того як село розрослось, старовинний дерев’яний храм опинився на окраїні села. Родини з вишнього кінця, яким до церкви було найдальше, почали домагатися перенесення храму до центру села. Але з тим не погоджувались родини з нижнього кінця і так настала суперечка між ними, де має бути храм. Суперечка дозріла до зібрання громади, яка вирішила, що храм буде на тому місці, де буде скоріше наготоване дерево для оновлення храму. Рано  дерево вже було нарубане, але і привезене на місце, на яке хотіли перенести храм.  Родини з нижнього кінця, побачивши навезене дерево, визнали  свою поразку. Храм був остаточно перенесений на місце, де стоїть і в наш час і вже здалеку височіє над Тополею.

 

Легенда про ікону

Друга легенда про покупку ікони ґрофкою Кіралійкою  говорить про пристрасті Франтішки Андраші,  дружини ґрофа Діоніза Андраші, яка колекціонувала художні твори.  Рід Андраші в Тополі мав великі маєтки.  В 1900 році тут побудували мисливський палац. Ґрофка Франтішка, яку місцеві прозивали Кіралійкою, мріяла доповнити свою художню колекцію найціннішою іконою з дерев’яного храму – іконою Страшного суду, виготовленої в 15 столітті. Однак купівлі перешкоджали розміри ікони – 234 см х 207 см, тому що ікону не можна було винести через двері храму.

До храму була поміщена під час його будівництва  або через незакінчену стріху.  Якби ікону продали ґрофці, то потрібно було знести церкву. В такому разі вона запропонувала побудувати новий мурований храм. Нам не відомі аргументи, якими оперували селяни, що не продати ікону. Як би там не було,  своїм рішенням вони зберегли  храм для майбутніх генерацій. Нарешті,  в 60-х роках 20-го століття ікона була розрізана  на дві половини і таким чином була винесена з храму і була переміщена до  музею у Свиднику.

Допомогли богослужбові книги
   

Нові відомості про тополянську дерев'яну церкву принесли мапування і дослідження літургійних книг, які були проведені в Снинському окрузі в 2014 - 2015 роках. Як відомо,  священики в минулому  записували в книги покрайні записи. Два торкалися і храму в Тополі. Один покрайній  запис з 1680 року знаходиться в Служебнику. Його записувач – священик Василій в ньому наводить, що цю книгу купив для храму св. Архангела Михаїла за своє здоров’я і прощення  своїх гріхів  і його покійних родичів. Запис визначний передусім тим,  що посуває згадку про храм на більше ніж 50 років.  На думку одних  дослідників, початок його будівництва  відносять до близько 1700-го року, знов інших – до 1650 року, а перша письмова згадка про нього походить з 1732 року. Храм у Тополі наведений у Списку руських  храмів Земплинської жупи.

 

Священик Василій, дід Олександра Духновича

Другий  покрайній запис знаходиться в Апостолі (1714 рік видання) і походить з першої половини 18-го століття. Його записувач  - тополянський священик Василій наводить, що цю книгу купив за гроші селян. Хоча не наведено точну дату запису, з видання книги і списку священиків цього приходу знаємо, що автор був прадідом Олександра Духновича. Василій Духнович діяв у Тополі в першій половині 18-го століття. На тутешньому приході він згаданий в 1733 і 1746 роках в документах, які зберігаються в кошицькому архіві. Цей запис про предків Олександра Духновича  цінний тим, що знаходиться прямо в місці його народження. Книгу з цим записом можуть оглянути відвідувачі храму в експозиції про Олександра Духновича, яка знаходиться в храмі.

 

Мирослав БУРАЛЬ.

ХXIV РІЧНИК ТУРИСТИЧНОГО ПОХОДУ

С Т Е Ж К А М И  О Л Е К С А Н Д Р А  П А В Л О В И Ч А

під патронатом приматора міста Свидник

та старости села Шариське Чoрне

Смуток в Гуменному

 

В радісній і урочистій атмосфері розпочався новий  2015/2016 навчальний рік в школах з українською мовою навчання і з вивченням української мови в Пряшеві, Орябині, Удолі та Ублі.

Не так радісно розпочався новий навчальний рік в Гуменному. За рішенням міського самоврядування в Гуменному (приматорка Яна Вальова) і зі згодою Міністерства шкільництва СР ще в минулому навчальному році Основна школа-інтернат з українською мовою навчання (директор Микола Петрашовський) була переселена з власного будинку в будинок Основної школи по вул. Кудловській в Гуменному з тим, що і надалі  збереже характер національної школи.

Не сталося так. Після переселення батьки не виявили інтерес посилати своїх дітей в перший клас школи, хоч дирекція школи  ще далеко до початку 2015/2016 навчального року всяко приваблювала батьків, навіть  тим, що в школі поруч з українською буде вивчатись і русинська мова. Батьки не записали в перший клас ні одну дитину. В результаті  цього школа-інтернат остаточно припинила своє існування і злилась з словацькомовною Основною школою по вул. Кудловській в Гуменному.  На цьому місці додаймо, що ліквідація школи в Гуменному не пройшла  без впливу радикального крила русинського руху. Тим самим закрилась остання сторінка національної школи-інтернату, яка була побудована ще на початку 60-х років минулого століття для дітей широкої околиці Гуменщини і Снинщини.

 

                                                                                              -мі-

Рудольф Шустер відвідав Центр української культури та оглянув виставку картин

 

4 вересня ц.р. в Центрі української культури в Пряшеві відбулась виставка картин  закарпатського українського художника Наума Рєпкіна  (нар. 24.1. 1941 р., Чернігів -  24.11.2013 р., Ужгород) в рамках відзначення 24-ої річниці Дня незалежності України, на якій представлені 33 картини художника, в тому числі  декотрі роботи його сина Євгена Рєпкіна.

Виставку відвідав довгорічний приятель художника Рудольф Шустер, президент Словацької Республіки 1999 – 2004 років, який характеризував художника як людину дружелюбну і доброзичливу. «Він вмів роздавати себе, а це ніяка не фраза. Про це свідчить і те, що після повені у Вишній і Нижній Мішлі у 2010 році він вийшов з ініціативою допомогти постраждалим жителям. Вирішив продати свої картини, щоб таким чином допомогти людям. Це  гарний приклад словацько-української співпраці», - сказав Рудольф Шустер.

Наум Рєпкін увійшов у світ образотворчого мистецтва понад сорок років тому і через все своє життя переніс подяку своїм учителям Антону Кашшаю та Василю Бурчу.

В образотворче мистецтво краю він вніс свій неповторний вклад – картини, які світяться чистими, яскравими барвами, народними інтонаціями і, головне – величезним всепереможним позитивним сприйняттям світу і природи. Картини художника  виставлялися в Європі, Азії, Австралії, США, в тому числі в Українському домі в Нью-Йорку.

Поруч з Рудольфом Шустером спогадами про Наума Рєпкіна поділилися голова Спілки творчої інтелігенції «Мельпомена» Любов Оленчук (Ужгород),  син художника Євген Рєпкін, публіцист Володимир Мезенцев (Кошиці).

Перед початком виставки гості з України презентували концертну програму. В ній виступили народний вокальний дует «Рідна пісня»  -  Сергій і Тетяна Раховські, тріо «Арніка»  Ужгородського районного будинку культури  - Леся Дубенко, Вікторія Балоґ та Іветта Мудрова і тріо ансамблю «Музики» з Перечина - Маріанна Петрище, Лариса Магада та Іван Станко. У їх виконанні прозвучали авторські пісні, пісні про Україну, любов і вірність, а також популярні закарпатські українські народні пісні, серед них «Горі селом іду», «Плаве кача»,  «Іванку, Іванку…», «Через нашоє село протікає річка». На закінчення програми з уст співаків і всіх учасників зустрічі прозвучало могутнє многоліття з побажанням всіх благ людям доброї волі, миру  і злагоди між народами.

Урочистості з нагоди 24 річниці Дня Незалежності України  організували Союз русинів-українців Словацької Республіки та Закарпатський обласний організаційно-методичний центр культури (Ужгород).

 

                                                                                  Мирослав ІЛЮК.

Перший день нового навчального року в Орябині та Удолі

Вересень нас дзвоником зустрів

 

У середу, 2-го вересня 2015 р., у Словаччині за шкільні парти сіло приблизно 663 тисяч учнів. В основні школи з літніх канікул повернулося 434 тисяч хлопців і дівчат, а у середні школи приблизно 229 тисяч студентів. У навчальному 2015/2016 році чекає учнів 191 навчальний день. У Пряшівському краї у перший клас основних шкіл прийшло приблизно 9 200 першокласників.

У цей урочистий день ми завітали у дві школи Старолюбовнянщини – в Орябину та Удол, де вчиться українська мова. Згадані села славляться тим, що свято зберігають традиції, обряди, пісенну культуру, але зокрема повагу до рідної української мови. А повага до рідної мови – це повага до рідного, а вона ж є і проявом поваги до самого себе. Тут, звичайно, вивчають і інші мови, але водночас усвідомлюють собі, що рідна мова має особливе місце в житті кожної людини. Рідна мова – це пам’ять і голос народу, це і рідна мамина пісня.

Біля орябинської  школи тут і там групками стоять школярі і завзято переконують один одного або зосереджено про щось розмовляють. Напевно, йдеться про пригоди з літніх канікул. Вітаються давні знайомі, бо під час канікул усі кудись розбіглися.

Перший дзвоник. Учні схвильовані. І не дивно. Перший день у школі у кожного залишає назавжди незабутні враження. Колись грецький філософ Арістотель сказав: «Мислення починається з подиву». Атмосфера, яка тут панує, нас переконує, що з цього часу нічого не змінилося. Дивлячись на вчителів, хочеться звернутися до них, аби зробили усе, щоб в очах їхніх учнів горіло бажання до знань. До речі, чого ж нам звертатися аж до Арістотеля.  Найвидатніший український філософ Григорій Сковорода (1722-1794) у цьому зв’язку сказав і таке: «Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає вчитися».

Перший день у школі – урочистий час. Поздоровлення, квіти й сльоза на щоці малої першокласниці. А біля неї стоїть її мама і в думках повторює: «Ох, доню моя, виросла ти у мене…»

Директор школи Йосиф Ковальчик вітає всіх, але найбільше тих, які вперше переступають поріг першого класу. Він усім нагадує, що сумлінна праця, освіта – це і є стежка до висоти.

У цей святковий день в орябинську школу завітали гості – голова Центральної ради Союзу русинів-українців Словацької Республіки Петро Сокол, заступник голови Павло Богдан, заступник старости Орябини Володимир Чокина та голова Спілки українських письменників Словаччини Іван Яцканин. Усі бажають учням наснаги, успіхів, а вчителям – терпіння і творчого горіння. А з чим може прийти до сучасних і майбутніх читачів письменник? З гарним словом, побажанням і цікавими книжками.

Прощаємось з Орябиною, у Плавниці завертаємо в напрямку Удола. У село з багатою історією, у село, в якому у 10-х рр. минулого століття працювали громадсько-політичний діяч Омелян Невицький (1878-1939) та його дружина, українська письменниця Ірина Невицька (1886-1965).

Вітає нас директор школи Валентина Мінчик, вчителька Валентина Сокол та староста села Степан Арендач. Пролунав перший дзвоник і починається наше знайомство зі школою, учнями, батьками. Правда, не обминаємо і дитсадок.

Світ належить дітям. Думаймо над тим, яким буде наше національно-культурне життя в майбутньому. Його завтрашня подоба, рівень залежить зокрема від того, якими будуть школи у наших селах. А чому ж їх не зробити такими, якими вони є в Орябині чи Удолі?! Це залежить від нас!

                                                                                  (ія)

Вісник СФУЛО 06-08(30-32) 2015

Запрошення

 

Союз русинів-українців Словацької Республіки

Закарпатський обласний організаційно-методичний

центр культури в Ужгороді

під патронатом депутата Верховної Ради України

Роберта Горвата

з нагоди Дня незалежності України

запрошують Вас на

урочистий концерт у виконанні митців

Закарпатської області України

та

відкриття виставки

Наум Рєпкін: Вибір з творчості

Пряшів

4 вересня 2015 р. o 16.00 год.

Центр української культури, вул. Янка Бородача, 5

Виставка потриває до 30 вересня 2015 р.

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Цей веб–сайт

Архів новин

• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень