УКРАЇНЦІ СЛОВАЧЧИНИ

Вісник СФУЛО 09(33) 2015

Книга – наша міцна духовна сила

 

 

Українська книга для зaкaрпaтcькиx руcинів-укрaїнців булa міцнoю дуxoвнoю збрoєю в їx бoрoтьбі прoти лaтинізaції і мaдяризaції. Іcтoрики твeрдять, щo знaчнa чacтинa друкoвaнoї прoдукції Укрaїни і Рocії XVII-XVIII cт. пoпaдaлa нa Зaкaрпaття і Пряшівщину. Пoпулярніcтю кoриcтувaлиcя ocoбливo книги, друкoвaні в Ocтрoзі, Львoві, Києві, Пoчaєві, Чeрнігoві, Cтрaтині, a тaкoж у Мocкві тa Пeтeрбурзі. Дo нaйбільш відoмиx нaлeжaть книги: "Євaнгeліє учитeльнoє" К. Cтaврoвeцькoгo (Рaxмaнів, 1619), "Книгa o вірі eдинoй" З. Кoпиcтeнcькoгo (Київ, 1619), "Києвo-Пeчeрcький пaтeрик" (Київ, 1661), "Oбeд душeвный" (Мocквa, 1681) і "Вeчeря душeвнaя" (Мocквa, 1683) C. Пoлoцькoгo, "Лeкcикoн cлaвeнoруccкий..." П. Бeринди (Київ, 1627), "Ключ рaзумeнія" (Львів, 1666), "Нeбo нoвoe" (Київ, 1665), "Мecіa прaвдивый" (Київ, 1669) І. Гaлятoвcькoгo, "Мeч дуxoвний" (Київ, 1666) Л. Бaрaнoвичa, "Вeнeц Xриcтoвa з прoпoвідій нeдeльныx" (Київ, 1688) A. Рaдивилoвcькoгo, "Ритoрикa" (1748), "Рoccийcкaя грaммaтикa" (1755) М. Лoмoнocoвa тa бaгaтo іншиx книг цeркoвнoгo і cвітcькoгo xaрaктeру.

Аби якоюсь мірою завадити поширенню в наших краях української чи російської духовної і світської книги, австрійські власті були змушені приступити теж до видавання книжок для наших предків.  Так, наприклад, в Трнаві  єпископ Декамеліс в 1698 р. видав   «Катехізис», а в 1699 р. - «Букварь Языка Славенська…», у 1770 р. видано у Відні «Буквар…», «Сборник…», «Урбар…» Івана Брадача. 

Як довідуємось із «Нaриcів іcтoрії Зaкaрпaття. Тoм 1 (Ужгoрoд,1993), з досліджень о. Степана Папа,  з  «Наукових збірників Музею української культури у Свиднику»,  а також декотрих інших видань, ці книги дo зaкaрпaтcькиx руcинів-укрaїнців потрапляли через торгівців.  Книгoтoргувaнням зaймaлиcя укрaїнcькі, рocійcькі і міcцeві зaкaрпaтcькі торгівці, а найбільше книжки купувало наше  духовенство. Xoч кoрoль Лeoпoльд 1693 р. зaпрoвaдив цeнзуру нa книги, що друкувaлиcя зa грaницeю Угoрщини, xoч 1770  р. був видaний спеціальний нaкaз із зaбoрoнoю ввoзити книги із Рocії тa Укрaїни нa зaкaрпaтcькі зeмлі, ці тa інші oфіційні oбмeжeння і зaбoрoни oбxoдилиcя. Тaк, 1728 р. двa вoлoдимирcькі купці І. Шaляпін і М. Вaкурoв привeзли нa Зaкaрпaття вeлику кількіcть цeркoвниx oбрaзів і 530 бoгocлужeбниx книг. У 1756 р.  митні oргaни зaтримaли двox книгoнoшів з Києвa. У 1757 р. дo Ужгoрoдa було привeзeнo 1140 книг, у тoму чиcлі 400 буквaрів і 100 цeркoвниx кaлeндaрів. У 1759 р. з Мocкви булo привeзeнo 10 вoзів книг, у 1760  р. – 907 книг, із ниx 170 буквaрів, у 1762 р. - 877 книг, у тoму чиcлі 400 буквaрів, у 1770 р.  привeзeнo більшe як 400 книг. У 1801 р. у кoжній цeркві булo зрoблeнo зaпиcи бoгocлужeбниx книг і збірників, з якиx виднo, щo з 1711 пo 1770 рр. мaйжe нeмaє тaкoгo укрaїнcькoгo чи рocійcькoгo видaння, якe нe пoтрaпилo б нa Зaкaрпaття. Приплив книжкoвиx видaнь з Укрaїни тa Рocії нa зaкaрпaтcькі зeмлі різними шляxaми прoдoвжувaвcя тaкoж у XІX тa XX cтoліттяx. Ocнoвну мacу cклaдaли цeркoвні книги, буквaрі, xудoжні твoри тa книги нaукoвoгo xaрaктeру. Їx знaчeння пoлягaлo в тoму, щo вoни будили нaціoнaльну cвідoміcть міcцeвoї інтeлігeнції, інcпірувaли її дo ocмиcлeння іcтoричнoгo минулoгo крaю, дo cтвoрeння oригінaльнoї літeрaтури нa міcцeвoму мaтeріaлі.

Збeрігaлиcя книги пeрeвaжнo у мoнacтиряx у Мукaчeві, Крacнoму Брoді, нa Буківcькій Гірці, єпaрxіяx, шкoлax, більшиx пaрaфіяx. Cьoгoдні чacтинa циx книжoк як бібліoгрaфічнa рідкіcть збeрігaєтьcя в ocнoвнoму у книгocxoвищax Зaкaрпaття - Ужгoрoдcькoму унівeрcитeті, oблacнoму aрxіві, музeї, нa Пряшівщині - в єпaрxіaльній бібліотеці у Пряшeві,  СНМ -  Музeї укрaїнcькoї культури у Cвиднику, Державній науковій бібліотеці в Пряшеві, дальших книгозбірнях Словаччини,  а також залишки цієї літератури зберігаються і по наш день у декотрих православних і греко-католицьких храмах і парафіях Пряшівського краю.

 

 

                                                                                                                      Ред.

В УЖГОРОДІ ВІДКРИТО МУЗЕЙ ОЛЕНИ РУДЛОВЧАК

 

Святкування 70-ліття заснування Ужгородського національного університету (яке буде тривати цілий навчальний рік) розпочалося 30 жовтня ц. р. відкриттям Кімнати-музею Олени Михайлівни Рудловчак на філологічному факультеті цього університету.

Олена Михайлівна Рудловчак (1. 2. 1919 – 16. 11. 2007), уродженка Мукачева, була почесним доктором УжНУ, який ще за життя окремою книжкою видав її біобібліографію (упор. О. Закривидорога та ін., 2001) та збірник на її пошану (упор. В. Барчан, 2004), в якому її доробок у різних галузях філологічних наук оцінило дванадцять науковців.

Не бачивши перспектив використання свого життєвого доробку у Пряшеві, вона заповіла свою бібліотеку та архів Ужгородському університетові.

На початку літа її заповіт було виконано. Духовна спадщина Олени Михайлівни, разом з меблями та особистими речами із Пряшева була перевезена в Ужгород. Її бібліотека становить майже 10 000 книжок та журналів, з яких добра половина  вже пройшла оцифровкою (дигіталізацією). Архів охоплює майже стільки ж одиниць.

Відкриттю музею передувало урочисте засідання з нагоди Всеукраїнського дня бібліотек.

В урочистостях брали участь найвищі працівники університету, ветерани бібліотечної справи, журналісти, студенти тощо. Високу оцінку новопридбаним матеріалам дав ректор університету Володимир Смоланка.

Генеральний консул Словаччини Янка Буріанова у своєму виступі зауважила: “Спадщина великої українки Олени Рудловчак, повернена на її рідне Закарпаття, буде оздобою, прикрасою вашого університету. Я високо поважаю науковий доробок цієї жінки, її внесок у вивчення слов’янських літератур. Дякую всім і кожному, хто допомагав у створенні цього музею“.

Зворушливою була промова доньки Олени Рудловчак, яка, між іншим, сказала: „Не я, а ви зробили добре діло для всієї моєї сім’ї. Був час повної зневіри, коли я не знала, що буде з книгами та архівом моєї мами. А потім пан Микола Мушинка, ректор Володимир Смоланка, проректор Федір Шандор, декан Галина Шумицька та інші люди взялися допомогти. І я уклінно дякую їм за це. Моя мамочка тісно співпрацювала з Вашим університетом, тому дуже добре, що її робота вернулася під вашу стріху“.

Стрічку у входу в музей урочисто простригли ректор університету Володимир Смоланка та Марія Дуфек-Рудловчак.

Експозицію музею розподіллено до двох частин. Перша частина оформлена як кабінет дослідниці: робочий стіл накритий склом, а під склом фотографії найближчих: батьків, дітей, онуків. На столі її окуляри, пера, олівці, лупа. По боках шафи з підручними книжками. На одній з шаф – пишуча машинка та апарат для читання мікрофільмів. На стіні ікона, її портрет і портрет О. Духновича. На підлозі – килим, привезений ще з Мукачева. Усе, як було в її пряшівській хаті по вулиці Ваянського.

У другій частині музею – полиці з книжками Олени Рудловчак.

Дизайн музею розробили студенти Закарпатського художнього інституту під керівництвом ректора Івана Небесника та проректора Наталії Ребрик. 

Ужгородське видавництво «Ґражда» (директор Іван Ребрик) планує у короткому часі видати четвертий том «Творів»  Олександра Духновича, який Олена Михайлівна не встигла завершити.

Відкриття Музею Олени Рудловчак було головною темою засідання Вченої ради УжНУ, яке відбулося у той же день після обіду в будинку ректорату. На ньому ректор університету вручив почесні грамоти людям, які найбільше залужилися у справі заснування цього музею, між ними – дочці Олени Михайлівни Марії та авторові цих рядків.

Маємо надію, що спадщина Олени Рудловчак в Ужгородському національному університеті буде не лише музейним раритетом, але й джерелом для дальших наукових праць викладачів, наукових працівників та студентів університету.

 

                                                                                              Микола Мушинка.

У погоні за Шенгеном...

 

Що змінилося у отриманні євровізи у зв’язку зі збором біометричних даних та війною на Сході України?

 

Нововведення, пов’язані з біометрикою Шенгенських віз, як і теперішня ситуація на Сході України, не вплинули на умови видачі українцям цього документу для відвідин країн Шенгену. Про це сказала  кореспонденту Павлові Білецькому  генеральний консул Словацької Республіки в Ужгороді Янка Буріанова.

У зв’язку з тим, що віднедавна ми збираємо біометричні дані, сам процес здачі документів дещо продовжився, — розповідає пані Янка. - Але для цього, наприклад в Ужгороді вже з початку року діє візовий центр, який нам допомагає у зборі документів і робить процес отримання візи більш комфортним. Це - фірма «Поні-експрес», із якою уклало угоду Міністерство закордонних та європейських справ Словацької Республіки. За свої послуги вони беруть плату в національній валюті еквівалент 11 євро. Проте, вони можуть допомогти заявникам при електронному заповненні аплікацій. Вартість же консульського збору за отримання візи не змінилася і становить 35 євро.

Українці, які здають документи в ужгородському Візовому центрі, кажуть, що наразі словацька сторона збільшила перелік обов’язкових документів для отримання Шенгену. У свою чергу, генеральний консул переконує, що повний комплект документів консульство мало право вимагати і рік тому. Зараз же довідку про фінансове забезпечення чи запрошення із поіменним списком кожного учасника групи зі словацької сторони вимагають для того, аби пересвідчитися, що людина справді фінансово спроможна або справді має відношення до професійної організації, яка за неї клопоче. Крім того, працівники центру перестраховуються, вимагаючи додаткові документи, аби їхні клієнти напевне отримали візи, а не відмову...

Що стосується відсотка відмов у отриманні Шенгенських віз через словацьке консульство, то, за інформацією генерального консула, є дуже незначне збільшення відмов, що складає більше 1%. Основні причини відмов - фальшиві супровідні документи та довідки, а також нецільове використання попередньо виданих консульством віз. Разом з тим, пані Янка Буріанова прогнозує, що уже з наступного року процес отримання віз стане у звичне русло, адже у базі Генерального консульства уже будуть біометричні дані заявників, які подавали аплікації для отримання візи з 23 червня 2015 року, відтак буде зекономлено чимало часу для подання документів.

Генконсул також розповіла, що всі дані, у тому числі і біометричні, отримані Генеральним консульством, зберігатимуться в європейській системі 5 років. Разом з тим, власники віз, отриманих без збору біометричних даних, зможуть користуватися ними до кінця терміну.

Ні жахливі події на Сході України, ні збройний конфлікт у закарпатському Мукачеві не вплинули на видачу віз, - каже Янка Буріянова. Це - вимоги Шенгену, які діють уже давно і яких ми мусимо дотримуватися у своїй роботі. З іншого боку, ми віримо в Україну і сподіваємося на те, що впроваджені реформи наблизять вступ нашої сусідки до ЄС.

 

Павло БІЛЕЦЬКИЙ

Категорії

• Новини
• Моніторинг
• Про нас
• Про нас пишуть
• Нове життя
• Історія та фотографії
• Календар акцій
• Цей веб–сайт

Архів новин

• січень
• лютий
• березень
• квітень
• травень
• червень
• липень
• серпень
• вересень
• жовтень
• листопад
• грудень