19.01.2015
informator24.blogspot.sk
УКРАИНА
ПЕРЕДОВАЯ СТРАНА МИРА! ВОТ ИЗ-ЗА ЧЕГО ОНА ВСЕМ НУЖНА
Только
цифры
1-e
место в Европе по территории (среди стран, территория которых полностью
входит
в состав Европы — 603 628 км2);
5-е
место в Европе и 29-е в мире по численности населения.
Украина
— одна из самых богатых стран в
мире, по запасам природных ископаемых она занимает:
1-е
место в Европе по разведанным извлекаемым запасам урановых
руд;
2-е
место в Европе, 10-е место в мире по запасам титановых руд;
2-е
место в мире по разведанным запасам марганцевых руд (2,3 млрд тонн или
12% от
мировых запасов);
2-е
место в мире по запасам железных руд (30 млрд. т);
2-е
место в Европе по запасам ртутных руд;
3-е
место в Европе (13-е в мире) по запасам сланцевого газа (22 трлн м.куб)
4-е
место в мире по совокупной стоимости природных ресурсов;
7-е
место в мире по запасам угля (33,9 млрд. т)
Украина
— аграрная страна:
1-е
место в Европе по площади пахотных земель;
3-е
место в мире по площади чернозема (25 % мирового объема);
1-е
место в мире по экспорту подсолнечника и подсолнечного масла;
2-е
место в мире по производству и 4-е место по экспорту ячменя;
3-е
место в мире по производству и 4-е место по экспорту кукурузы;
4-е
место в мире по объему выращиваемого картофеля;
5-е
место в мире по производству ржи;
5-е
место в мире по производству пчеловодства (75 тыс тонн);
8-е
место в мире по экспорту пшеницы;
9-е
место в мире по производству куриных яиц;
16-е
место в мире по экспорту сыра, Украина может обеспечить потребности в
продовольствии для 600 млн человек.
Украина
— индустриальная страна:
1-е
место в Европе по производству аммиака;
2-е
место в Европе и 4-е в мире по мощности газотрансаортной система
(исходящая
пропускная мощность газотранспортной со странами ЕС — 142.5 млрд. куб.м
газа);
3-е
место в Европе и 8-е в мире по установленной мощности атомных
электростанций;
3-е
место в Европе и 11-е в мире по длине сети железных дорог (21,7 тыс.
километров);
3-е
место в мире (после США и Франции) по производству локаторов и
локационной
техники; 3-е место в мире по экспорту чугуна
4-е
место в мире по экспорту турбин для атомных электростанций;
4-е
место в мире на рынке строительства ракет-носителей и их коммерческого
использования для выведения на орбиту полезных грузов;
4-е
место в мире по экспорту глин
4-е
место в мире по экспорту титана
8-е
место в мире по экспорту руд и концентратов;
9-е
место в мире по экспорту продукции ВПК;
10-е
место в мире по объемам производства стали (32,4 млн. т).
Украина
образованная страна:
По
классификации Human Development report, Украина относится к странам с
высоким
уровнем образования.
Численность
докторов экономических наук в Украине составляет 15 тыс. чел.,
кандидатов наук
– более 80 тыс. чел;
Украина
занимает 4 место в мире ко количеству людей с высшим образованием, при
этом
уровень образования выше, чем средний европейский;
9-е
место в мире по количеству студентов из-за рубежа;
9-е место в Европе по численности пользователей сети интернет.
05.01.2015
Радіо
Свобода
Знущання державних органів
Словаччини над українсько- мовним тижневиком
Нацменшини у Словаччині – паразити?
Іван Гвать
У житті русинів-українців
Пряшівщини
проминули чергові «тимчасові труднощі», що набувають рису стати
традиційними.
Після чотирьохмісячної перерви люди знову мають змогу тримати в своїх
руках
улюблену газету, читати її і довідуватися про те, що відбулося у
спільноті
протягом чотирьох місяців. Бо таким є «тижневик» русинів-українців у
Словаччині
«Нове життя». 15 серпня 2014 року, коли, від початку року, з’явився
«аж» 16-й
номер газети, редакція повідомила, що у зв’язку з нестачею грошей Союз
русинів-українці Словацької Республіки «тимчасово припиняє видання
газети, бо
до того часу на рахунок видавця не надійшли ніякі гроші з грантів уряду
Словаччини, з яких покриваються витрати на видання тижневика та
щомісячного
журналу для дітей «Веселка». 15 грудня 2014 року, отже день-у-день
після
чотиримісячної мовчанки, газета знову дала про себе знати. Що діється з
газетою
русинсько-української меншини «Нове життя» у Словаччині, котра є
повноправним
членом Європейського союзу?
Пригоди з тижневиком «Нове
життя», який
почав друкуватися у Пряшеві 60 років тому виникали й раніше. Під час
радянської
«братньої допомоги»- окупації у серпні 1968 року газетярам довелося
видати
кілька нелегальних номерів, піти у підпілля, а відтак призупинити
видання
газети – аж до часів «радянсько-брежнєвської» нормалізації», бо
редакцію
розігнали.
«Подарунок» словацьких державних
мужів русинам-українцям
1995 року поспіхом, за допомоги
Словацької академії наук, було кодифіковано русинську літературну мову,
щоб
створити передумову для визнання русинів у Словаччині окремим народом.
Це
дозволило словацьким урядовим чинникам, крім іншого, обмежити кошти для
видання
газети «Нове життя». Від 1996 року до половини 2011 року тижневик був
змушений
виходити у двотижневому інтервалі. З редакції було звільнено всіх
працівників.
Видання газети забезпечувала лише одна людина на договірній базі. Далі
більше.
В липні 2011 року видавець газети – Союз русинів-українців Словацької
Республіки – отримав офіційне повідомлення з адміністрації заступника
голови
уряду Словаччини Рудольфа Хмела про чергове урізання коштів для видання
газети
«Нове життя» більше як наполовину – з проектованих понад 24 тисяч євро
на 11
тисяч євро. Таким був подарунок уряду Словаччини до 60-річного ювілею
газети.
Заступник голови Центральної
ради Союзу
русинів-українців Словаччини Павло Боґдан з цього приводу тоді заявив:
«Призупинення виходу єдиної української газети Словаччини є порушенням
Рамкового договору про права нацменшин і Європейської хартії про
нацменшини та
регіональні мови».
Після перевірки 2009 року
«комісія Ради
Європи констатувала, що взагалі слід подумати, чи «Нове життя», яке
виходить
уже 10 років у двотижневій періодичності, можна вважати газетою? Тому
що, на
думку європейців, газета нацменшини має бути щоденником чи хоча б
тижневиком».
Кінець вересня 2012 року. «Нове
життя»
повідомляє, що на покриття цілої низки культурних заходів, що їх Союз
русинів-українців Словаччини організує щорічно і переважно в літній
час, і на
які організація отримувала субсидії від держави, «досі (28.9.2012 року)
не
надійшов ні один цент». Слід нагадати при цьому, що основні щорічні
наймасовіші
культурні акції русинів-українців завдяки державним органам у цей рік
тоді
відбулися – у борг!
Словацький уряд, схоже,
намагається
заощаджувати гроші на потребах нацменшин. Ось ще приклад: У жовтні 2012
року
було повідомлено про намір скоротити час передач українською мовою
Словацького
радіо. Причиною начебто стали дані перепису населення в Словаччині 2011
року, в
результаті якого дійшло до зниження кількості громадян української
національності, інформувала газета «Нове життя» (9.11.2012) і додала:
«цікаво,
що це не торкається мадярської національності, хоч до неї теж
зголосилося
далеко менше громадян, ніж 2001 року».
Словацькі державні органи
усвідомлюють,
що своїх громадян угорської національності дражнити не варто, щоб не
викликати
дошкульних протестів з боку Будапешта. А з боку Києва Братислава цього
не
очікує...
Мені вже довелося
інформувати читачів рубрики «Точка зору», що
прем’єр-міністра
Словацької республіки Роберта Фіца нацменшини в його державі дратують.
Дозвольте до цього питання повернутися і дещо нагадати.
Нацменшини у Словаччині –
паразити?
У лютому 2013 року, виступаючи
на
науковій конференції у місті Мартин із нагоди 150-річчя заснування
«Матиці
Словенськей» (організації на зразок «Просвіти» в Україні), словацький
прем’єр,
як кажуть, «ні сіло, ні впало» звинуватив поведінку нацменшин у
Словаччині.
«Від меншин ми бачимо передусім
претензії, але не обов’язки супроти держави. Швидше простягнену руку і
майже
ніякого плекання громадянських обов’язків. Державу ми створювали
насамперед для
державотворчого словацького народу, а не для меншин», – заявив Фіцо.
Виглядає, нацменшини в
Словаччині, за
Фіцом, не є державотворчим «елементом». Отже, з ними можна робити що
завгодно?
Наприклад, відучити їх читати рідною мовою свою пресу, поволі
асимілювати і
таким чином «переробити» їх на державотворчий словацький елемент. Глава
словацького уряду категорично відмовився сказати, кого, яку нацменшину
він мав
на увазі. Може, то русини-українці «простягають руку»? Справа в тому,
що в
січні 2013 року, за місяць до безвідповідальної атаки Фіца на адресу
нацменшин,
у Пряшеві відбувся 6-й з’їзд Союзу русинів-українців Словаччини, в
резолюції
якого зазначено і на незадовільному фінансуванні культурно-національних
потреб
нацменшин. «Те, що фінанси на схвалені проекти було виділено 2011 року
щойно в
місяці липні, в 2012 році в жовтні-листопаді, а на періодичну пресу
навіть
щойно 27 грудня, є радше насмішкою, ніж допомогою національній меншині.
Жалюгідним є те, що центральні державні органи протягом останніх років
не
виконують свої законні обов’язки, навіть не реагують на справедливі
скарги і
листи представників культурно-національних організацій», – мовиться в
резолюції
6-го з’їзду русинів-українців Словаччини.
Чи це стало причиною зневажливих
висловлювань словацького прем’єра Фіца?
Повернімося до наших днів – до
днів
кінця 2014 року, коли після чотиримісячної відсутності газета «Нове
життя»
знову прийшла до читача. Редакція пояснила це таким чином: «На основі
рішення
Європейської комісії про підтримку преси національних меншин у
Словаччині, яке,
нарешті, було ухвалене 8 грудня 2014 року, ділимось з вами приємною
вісткою, що
адміністрація уряду Словацької Республіки на основі цього рішення
виділяє кошти
для видавання газети «Нове життя» і дитячого журналу «Веселка» в 2014
році.
Позитивним моментом рішення Європейської комісії є також те, що воно
діє до
2020 року».
З цього випливає, що відновлення
видання
газети – не є результатом прозріння і доброї волі уряду Словацької
Республіки,
що русинсько-українська нацменшина повинна, згідно з ухваленими в ЄС
правилами
і законами, НОРМАЛЬНО розвиватися, отримувати фінансову підтримку для
видання
своєї преси в рамках держави, якої русини-українці є повноправними
громадянами,
платниками податків, які усвідомлюють, окрім своїх прав, і свої
обов’язки.
Виявляється, це є рішенням органів ЄС у Брюсселі, донесеним уряду
Словаччини:
що члену європейської спільноти так поводитися не можна.
Іван Гвать – дослідник, публіцист
Думки, висловлені в рубриці
«Точка
зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію
Радіо
Свобода
10.12.2014
Укрінформ
Політика і бідність, або
Таємні яйця
Путіна
От
Путін, бідна чи багата людина? Станіслав Бєлковський пише, що він
найбагатший
із найбагатших у світі. Мільярдер мільярдерів. Для цього є усі підстави.
Наприклад,
учора (повідомляють інформаційні агентства) він "особисто" подарував
Ермітажу годинник, виготовлений до 25-річчя одруження імператора
Олександра III
і імператриці Марії Федорівни, і "Яйце-годинник Ротшильда".
Взагалі,
Путін точно не родич царів Романових. А мистецтвознавцям відомо про 79
пасхальних яєць, виготовлених фірмою Фаберже. А "особисте" яйце
Путіна, яке він представив Ермітажу, явно з тих, які російський
мільярдер
Віктор Вексельберг оптом купив на аукціоні у Нью-Йорку в 2002 році.
Кожне яйце
коштує близько 9,5 мільйона доларів. А "Яйце-годинник Ротшильда" (у
2007 році купив перший приватний "Российский национальный музей") –
то й ще більше - 18,5 мільйона.
Ну,
скажіть, звідки у підполковника КДБ, який ледве для дому і сім'ї в 1998
році
купив уживаний "Запорожець", такі дорогі яйця? Путін ще недавно тягав
валізи своєму шефові Анатолію Собчаку, жив на військову пенсію. Істина
в тому,
що усі ми до старості стаємо збирачами, але більше меценатами... чи
олімпійських чемпіонок з художньої гімнастики, чи спонсорами падчірок,
що
роблять господарські та інші послуги "по дому".
01.12.2014
Європейська
правда
"Міністр – політична фігура. Це має
бути не іноземець,
а українець"
Юрій Панченко
Сучасна
Словаччина – одна з найуспішніших країн "нової Європи".
Досягти
цього їй дозволили реформи, проведені на межі тисячоліть урядом Мікулаша
Дзурінди.
Проте
автором цих
реформ вважається Іван Міклош, який працював у тому
уряді міністром
фінансів.
Читачі
ЄвроПравди пам'ятають його колонку, присвячену
словацькому досвіду реформ. Інтерв'ю з
непересічним
реформатором дало нам можливість отримати відповіді на жорсткіші
питання.
З'ясувалося, що позиція Міклоша часто суперечить заявам українських
чиновників.
Він
вважає, що
ключ до успішних реформ – у швидкості їх ухвалення і
готовності влади
брати на себе політичну відповідальність. На його думку, Україна стала
прикладом того, як не можна робити.
Однак
зараз
найкращий час, щоб все змінити, впевнений Міклош.
– Насамперед
розкажіть про свій візит до Києва.
– Тут
був
такий собі "мозковий штурм", організований Європейським
банком
реконструкції та розвитку і групою економістів VoxUkraine.
В
ньому брали
участь представники влади, бізнесу, громадських організацій, експерти.
Я
отримав можливість розповісти про словацький досвід реформ і про те,
наскільки
він придатний для України. На мій погляд, такі реформи сприятимуть
розвитку
вашої країни, а це - саме те, чого зараз потребує Україна.
– Як
ви
оцінюєте ті реформи, які були проведені в Україні за останні півроку?
– Реформи
проводились, але вони були недостатніми. Багато в чому це пов'язано з
відсутністю політичного мандата в перші місяці роботи нової
влади – одразу
після Євромайдану було необхідно провести нові вибори, що і дозволяє
отримати
такий мандат на реформи.
В
цілому напрям
реформ в Україні вірний, однак повноцінний мандат нова влада отримає
лише після
формування проєвропейської парламентської коаліції.
Тепер
можна
сподіватися, що у влади з'явиться такий реформістський драйв.
– Наразі
економічне становище України дуже складне. Чи можливо проводити різкі
економічні реформи без значного скорочення соціальних витрат?
– Дійсно,
ситуація в Україні є вельми складною. Це і падіння економіки, і
девальвація
гривні, і висока інфляція. Однак я хочу підкреслити – ці
проблеми в
жодному разі не повинні сприйматися як привід відкласти
реформи. Навпаки
– вони мають стимулювати вас до швидшого їх проведення. Тільки
реформування
поверне довіру до України та її майбутнього – як з боку
іноземних
інвесторів, так і з боку громадян країни. І в цьому європейські
інститути і МВФ
готові вам допомогти – як у вигляді технічної допомоги, так і
фінансово.
Що стосується
соціальних стандартів, то треба визнати – Україна потребує
скорочення бюджетних
видатків. Вони зараз дуже високі – понад 50% ВВП.
У
Словаччині ця
сума набагато нижча – до 39% ВВП. У такій ситуації необхідно
шукати шляхи,
як зробити таке зниження мінімально болісним. Наприклад
– скорочувати дотації
на енергоресурси, які отримують не тільки малозабезпечені, але й часто
забезпечені і навіть багаті люди. Лібералізація енергетики та
вирівнювання цін
прибере деформацію ринку, яка призводить лише до зростання корупції.
Однак
це має
супроводжуватися виплатами компенсацій справжнім малозабезпеченим
– це
підвищить витрати на компенсацію, але в цілому бюджет отримає суттєву
економію.
– Чи
потрібно в такій ситуації змінювати ставку оподаткування, наприклад
– у
бік зменшення, як це робила свого часу Грузія?
– Свого
часу ми пішли на зменшення кількості податків, провадивши плоску шкалу
оподаткування. Це не лише дозволило спростити систему податків і
збільшити
обсяг надходжень від них, але й стимулювало економічне зростання.
Подібна
реформа – (не однакова, а подібна!), на мій погляд, була б корисною і
для
України.
– Як
уряду
залучити іноземних інвесторів в умовах воєнного часу?
Можливо, шляхом
надання окремих гарантій?
– Згадайте
Грузію.
Завдяки вдалим
реформам війна (2008 року. – ЄвроПравда) не заважала їм
залучати
інвестиції.
Звичайно,
важко
розраховувати на прихід інвесторів на територію конфлікту, проте більшу
частину
країни конфлікт не зачіпає. І ще одне.
Україна,
звісно, повинна відновити свою територіальну цілісність, проте
проведення
реформ – ще важливіше завдання. І військові дії не повинні
бути
виправданням.
– Ваша
оцінка – чи є інструменти, які дозволять швидко покращити
економічну
ситуацію?
– Для
відновлення довіри інвесторів потрібні реформи, а для їх проведення
необхідна
політична воля уряду і парламенту. Крім того, потрібен лідер, який
візьме на
себе завдання реалізації реформ і не лякатиметься відповідальності.
– Петро
Порошенко або Арсеній Яценюк на цю роль підходять?
– Це
не
обов'язково має бути прем'єр-міністр і тим більше – президент.
Як показує
досвід країн, які проводили реформи, зазвичай "лідер реформ" займає
нижчу посаду.
Наприклад,
у
Польщі, Чехії реформи здійснювали міністри фінансів. Аналогічна
ситуація була і
в Словаччині, реформи впроваджує тандем прем'єра Мікулаша
Дзурінди і
міністра фінансів – тоді цей пост займав я.
Тому реформатором
не повинен бути ані Порошенко, ані майбутній прем'єр-міністр –
це має бути
хтось третій.
Важливо
лише,
щоб він мав підтримку і президента, і прем'єра.
– Не
так
давно український прем'єр-міністр заявив, що одну з ключових посад у
новому
уряді, пов'язану в тому числі і з впровадженням реформ, може зайняти
іноземний
громадянин. Такий експеримент може мати успіх?
– Мені
не
здається, що це хороша ідея. Такі люди можуть бути радниками або
консультантами, але міністр – це політична фігура.
Тому це має бути
українець, можливо, той, що тривалий час жив за кордоном, працював там,
але
обов'язково громадянин України.
Існують
приклади, коли іноземці займають високі пости. Наприклад, главою
центробанку
Ізраїлю є американець. Однак це не політичний, а технічний пост. Тим
більше,
якщо ми говоримо про людину, яка повинна бути "лідером реформ".
Опозиція категорично проти всіх його ініціатив, а головне
– звичайним
громадянам здаватиметься, що проведені ним реформи нав'язані їм ззовні.
– Це
характерно для України. У нас основним драйвером реформ є МВФ і його
вимоги...
– Це
погано. У такій ситуації політики знімають із себе відповідальність і
такі реформи
сприймаються як нав'язані ззовні. Хіба можна тоді говорити про їхню
успішність?
Реформи можуть призвести до оздоровлення української економіки та
поліпшення
життєвого рівня громадян лише в тому випадку, якщо щодо них у
суспільстві є
консенсус.
Ще
одна думка,
яку я виклав на згаданому мозковому штурмі.
В
Україні
реформи проводилися і раніше, за багатьох попередніх президентів. Але
ці
перетворення були половинчастими і не давали бажаного ефекту. Чому?
Тому що їх
вносили зверху і проводили в парламенті, який насправді їх не
підтримував.
Іноземці
можуть
допомагати порадами, але політичну відповідальність повинні брати на
себе
українські політики.
– Якщо
ми
вже згадали МВФ, то чи вважаєте ви успішною роботу і рекомендації фонду
під час
нинішньої кризи?
– Я
відповім,
виходячи з досвіду нашої співпраці з МВФ. Їхні поради в цілому
правильні. Вони
спрямовані на те, щоби фінансова ситуація в Україні стабілізувалася,
економіка
знову почала зростати, а отже – Україна змогла повернути Фонду
всі
залучені кредити.
– Але
ж
Латвія в 2008-2009 роках не виконувала поради МВФ і змогла швидко вийти
з
кризи!
– Вірно,
але Латвія відповіла лише формальною відмовою. Фактично вона проводила
ті самі
реформи, ще й набагато швидше, ніж вимагав фонд.
Вони
відмовилися проводити девальвацію, але вони провели різке зниження
бюджетних
витрат, у тому числі – і зарплатних. Україна погодилася
виконувати умови
МВФ – а це непрості умови, і вчинила правильно. Якби ваш уряд
продовжував
вести з ними переговори, домагаючись пом'якшення цих вимог
– згодом їм
довелося б проводити ще більш болючі реформи.
Приклад
Латвії
дуже хороший, але він показує зовсім не те, що вимоги МВФ потрібно
ігнорувати.
Навпаки – він свідчить, що успіху досягає уряд, який здійснює
реформи, ще
більш жорсткі, ніж вимагає МВФ.
Я
вам розповім
таку історію – коли ми здійснювали податкову реформу в
Словаччині, в МВФ
нас підтримали, але рекомендували проводити її протягом трьох років.
Але ми їх
фактично обдурили, провівши ці реформи в один момент. Це
дозволило нам
досягти більшого економічного ефекту.
Тому моя порада
стосовно МВФ – його рекомендації слід виконувати, але набагато
жорсткіше,
ніж вимагає фонд.
Саме
так ви
досягнете успіху.
– Наприклад,
МВФ наполягає на поетапному підвищенні тарифів на газ для населення. За
вашою
логікою, ці тарифи повинні бути збільшені миттєво...
– Я
радив
би підвищувати ці тарифи одразу. Рекомендації МВФ робити це поетапно
– дуже погані, це як відрізати собаці хвіст маленькими
шматочками.
Чим
швидше ви
це зробите – тим швидше відчуєте позитивний економічний ефект.
Якщо ми
вважаємо, що нинішня ситуація – це деформація ринку, яка
вигідна
спекулянтам, то її треба усунути якомога швидше.
– Однак
такі поради позбавлять уряд підтримки населення!
– По-перше,
не забувайте про механізм компенсацій.
Однак головне –
те, що реформи неможливо провести без шоку для
населення!
Саме
тому
потрібна швидкість – чим радикальнішими будуть перетворення,
тим швидше
почнеться відновлення економіки, а отже – коротшим буде
шоковий період.
Про це свідчить досвід Словаччини, Польщі, балтійських країн.
Але найнебезпечніше – половинчасті реформи. Власне, Україна є яскравим прикладом, якими небезпечними є такі реформи. Саме тому вам необхідні комплексні і радикальні перетворення.
28.11.2014
Радіо Свобода
Українців найбільше серед
нових
громадян Словаччини
Серед
осіб, які у
2013 році отримали громадянство Словаччини, найбільше українців.
Минулого року
словацький паспорт отримали 296 людей з 44 країн світу.
За
інформацією
словацького агентства TASR,
серед них 70 українців, 67 сербів. На третьому місці чехи – 24 особи,
які стали
новими громадянами Словаччини. Як повідомляє TASR, словацьке
громадянство
отримали 144 чоловіки і 152 жінки.
Також
упродовж 2013
року ще восьмеро іноземців, не громадян ЄС, отримали так звані «сині
картки»,
які дають право на роботу у Словаччині іноземцям з високою професійною
кваліфікацію.
Починаючи 2011 роком, відколи у Словаччині набула чинності нова, ухвалена урядом міграційна політика, всього було видано 15 «синіх карток». Їх отримали передовсім громадяни Росії, України, Китаю та Сирії.
24.11.2014
УНІАН
Геноциду
українців передувало 5 тисяч повстань - історики
У прес-центрі Центру досліджень
визвольного руху
спростовують міф про відсутність опору селян більшовикам
Геноциду українців передувало
5000 повстань,
заявляють історики, спростовуючи міф про відсутність спротиву
українських селян
більшовицькому режиму.
Про це повідомили УНІАН у
прес-центрі Центру
досліджень визвольного руху.
Голова Українського інституту
національної пам’яті
Володимир В’ятрович пояснює: «Побутує міф про відсутність спротиву
українських
селян більшовицьким грабіжникам напередодні та під час Голодомору. Але
навіть в
ті страшні часи тисячі українців боролися, зокрема зі зброєю в руках,
відстоювали
своє право на свободу та життя».
За даними істориків, українські
селянські повстання
1930-1932 років поставили під загрозу реалізацію планів Сталіна. Режим
боявся,
що український спротив призведе до його падіння: адже у першому
півріччі 1932
року 56% протестних виступів у СРСР припадали на Україну. Тому диктатор
завдав
страшного удару у відповідь, яким став штучно організований
голод.
«Згадуючи мільйони жертв цього
страшного злочину,
слід особливо пом’янути тих, хто до останнього чинив спротив. Завдяки
кожному
із цих людей, нас не знищили як народ у 33-му. А пам’ять про них робить
нас
непереможними сьогодні», – зазначив В’ятрович.
Як нагадали в Українському
інституті національної
пам’яті, центром опору більшовицькій політиці колективізації та
форсованої
індустріалізації стало українське село. У 1930 році в Україні відбулось
понад 4
тис. масових протестних виступів, у яких взяли участь, за оцінками
дослідників,
біля 1,2 млн. осіб. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (головне
політичне
упраіління) зафіксували в УССР понад 900 виступів, що становило 56 %
усіх
антивладних виступів в СССР. Тоді ж з колгоспів в Україні вийшли 41 200
селянських господарств, близько 500 сільських рад відмовлялись приймати
нереальні плани хлібозаготівель.
«Голодуючі селяни нападали на
зерносховища, де
зберігалось відібране у них зерно, саботували роботу колгоспів, а з
посиленням
свавілля та викликаного ним голоду, взялися за зброю: у 1932 році
зафіксовано
понад 1000 актів збройного спротиву режиму», - зазначили у прес-центрі
і
додали: «Цей стихійний спротив і став основою звинувачень у підготовці
на весну
1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою
як
виправдання вбивства голодом».
*** Щорічно у четверту суботу листопада Україна згадує жертв Голодомору. Цього року Український інститут національної пам’яті підтримав традицію, започатковану Громадським комітетом із вшанування пам’яті жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років в Україні. Відповідно заходи з нагоди 81-х роковин Голодомору будуть присвячені зокрема пам’яті тих, хто чинив спротив геноциду. Національні пам’яті заходи пройдуть під гаслом «Голодом вбивали нашу свободу. Не підкорені у ‘33-му – непереможні сьогодні!».
21.11.2014
Укрінформ
Рік тому почався Євромайдан
21
листопада 2013 року в Україні почався Євромайдан, який також називають
Революцією Гідності.
Цього
дня на Майдан Незалежності у Києві на знак протесту проти відмови уряду
Миколи
Азарова від підписання Угоди про асоціацію з Євросоюзом вийшли
журналісти і
небайдужі до долі країни громадяни.
Згодом
багатотисячні мітинги охопили всю Україну і переросли у збройне
протистояння
влади та громадян. Унаслідок масових заворушень у Києві загинули більше
100
людей.
Після
ряду вимог протестувальників та опозиції до влади, обумовлених
кривавими
сутичками 18-20 лютого 2014 року, силовики почали потроху відступати.
Почався
також масовий вихід народних депутатів із лав фракції Партії регіонів.
Це мало
наслідком відновлення роботи парламенту, який одностайно ухвалив ряд
доленосних
для країни та припинення протистояння рішень.
«Це
був надзвичайно важкий іспит для України... Мені, як президенту
України,
залишається лише документально підтвердити це і підписати указ про День
Гідності
та Свободи, який українці відтепер і навіки будуть відзначати 21
листопада…
Україна - це територія гідності і свободи. Такими нас зробила не одна,
а дві
революції - наш Майдан 2004 року, який був Святом Свободи, і Революція
2013
року, Революція Гідності. Це був надзвичайно важкий іспит для України,
коли
українці продемонстрували свою європейськість, гідність, своє прагнення
до
свободи», - зазначив Президент Петро Порошенко.
Раніше День Свободи в Україні відзначався 22 листопада, починаючи з 2005 року згідно з указом президента Віктора Ющенка - у річницю початку першого Майдану – «Помаранчевої революції».
Категорії
- Новини
- Моніторинг
- Про нас
- Про нас пишуть
- Нове життя
- Історія та фотографії
- Календар акцій
- Цей веб–сайт